Завдання,функцii та ризик в управлiннi iнновацiйним проектом

     Слід  зазначити, що будь-які стратегічні  кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше грунтуються на нововведеннях в  економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій — продуктова — спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

     Саме  інноваційні стратегії є основою  сучасного інноваційного менеджменту  в умовах постійних змін навколишнього  середовища.

     Кризова ситуація в інноваційній сфері української  економіки зумовлена насамперед відсутністю інноваційної стратегії  в управління інноваційною діяльністю. На думку дослідників,головною метою інноваційної стратегії в нашій державі є запобігання розпаду науково-інноваційної сфери і створення передумов для швидкого та ефективного впровадження технічних і технологічних інновацій у всіх сферах господарської діяльності, забезпечення структурно-технологічної передумови як на рівні підприємств, так і економіки в цілому.

     Інноваційні стратегії є також однією зі складових  економічної стратегії і з  цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації.

     В основі розробки інноваційної стратегії  лежать такі підходи:

     визначення  пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань базисних стратегій фірми;

     скорочення  кількості рівнів в управлінні з  метою прискорення процесу «дослідження — виробництво — збут»;

     максимальне скорочення строків розроблення  інноваційних проектів і впровадження нововведень 
 
 

               1.2.Суть iпричини планування iнновацiй.

     Прийняття інноваційної стратегії здійснюється на вищому рівні керівництва організацією й управління службою НДДКР. Вище керівництво встановлює орієнтири  для керівників служб НДДКР, які  вони використовують для визначення локальних цілей і стратегій, приймають рішення відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру використання одержаних результатів. Виходячи з зазначеного, розрізняють такі групи стратегічних рішень:

     o фундаментальні дослідження;

     o оцінка результатів;

     o відкриття;

     o патенти;

     o сфери та напрями досліджень;

     o звіти про дослідження; » товарний  знак.

     На  середньому рівні управлінської  ієрархії приймаються рішення щодо визначення конкретних цілей НДДКР, строків одержання результатів  досліджень і розробок та їх реалізації з метою забезпечення швидкого виходу інновацій на ринок.

     Обмежені  ресурси і матеріально-технічна база мають використовуватись таким  чином, щоб забезпечити максимальне  зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов'язано з вибором певної лінії поведінки з деякої кількості альтернатив. Як свідчать теорія і практика, інноваційні стратегії через свої особливості є, з одного боку, ефективним управлінським інструментом, а з іншого — створюють низку проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії:

     • прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;

     o забезпечують переваги в конкуренції  на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг;

     o визначають позицію на ринку,  набір основних товарних ліній;

     o сприяють лідерству в цінах;

     o створюють основу для суспільного  визнання фірми (організації).

     З іншого боку, інноваційні стратегії  створюють для проектного, корпоративного, інноваційного управління складні  умови, серед них, зокрема:

     • підвищений рівень невизначеності кінцевих результатів за

     o строками, витратами, якістю й  ефективністю, що потребує роз

     o витку такої специфічної функції,  як управління інноваційними

     o ризиками;

     підвищення  інвестиційних ризиків проектів і особливо довгострокових, що потребує пошуку більш ризикових інверторів;

     збільшення  потоку змін в організації, реалізація будь-якої інноваційної стратегії пов'язана  з неминучістю перебудови (реструктуризації) організації, оскільки зміна в системі  будь-якого елементу веде до змін стану  всіх інших.

     Вирішення цих та інших проблем потребує від інноваційного менеджменту поєднання інтересів і узгодженості рішень стратегічного, науково-технічного, маркетингового, виробничого напрямів, що забезпечить координацію й ефективність дій. 
 

     2. Стадії підготовки та здійснення нововведення 

     2.1. Сприйнятість нововведень виробничою системою 

     . Дослідження ринку нових продуктів:  потреба, місткість ринку, еластичність  очікуваного попиту за ціною  продукту, переваги продукту за  його якісними параметрами, умов  його постачання й обслуговування з урахуванням мети та ін. Вибір цільових сегментів ринку для нового продукту і його модифікацій, а також стратегії просування продукту до споживачів: вироблення методів ознайомлення їх із продуктом; сертифікація продукту; реклама; робота з клієнтом; визначення пропорцій в орієнтації на первинні або вторинні купівлі продукту.

     Дослідження кон'юнктури ринків, необхідних ресурсів для виробництва й продажу  нового продукту. Доступність цих  ресурсів, прогнозування заходів  стабільності виявленої кон'юнктури, можливого її погіршення, подорожчання ресурсів та ін.

     Аналіз  патентної чистоти нового продукту, порівняння способів її забезпечення. Придбання ліцензій, повторна розробка й одержання рівнобіжних патентів, пряма імітація з ризиком судової  відповідальності й відшкодування збитку, планування методів і надійного захисту нового продукту (отримання більшої або меншої кількості патентів у різних країнах, засекречування, вступ до інноваційних центрів, пул).

     Опрацювання можливих варіантів кооперації з  конкурентами щодо розробки й освоєння технічно складного і/або ризикового продукту.

     Комплексний аналіз витрат, обсягів виробництва  і продажів нового продукту з метою  планування оптимальних (у короткостроковому  і довгостроковому плані) обсягів  випуску, цін продажу й контрольних цифр за цінами закупівлі ресурсів і операційних витрат.

     Аналіз  доцільності й планування найбільш адекватних форм передачі технологій у процесі створення, освоєння, розміщення на ринку і підтримки необхідного  обсягу продаж нового продукту (ліцензії, трансферти)  

     2.2. . Основні шляхи  й етапи на новий  продукт 

        Організація рівнобіжного переходу на новий виріб базується на будівництві деякої кількості виробничих площ на яких готується до випуску невелика кількість нових продуктів.Завданням цих рівнобіжних виробництв є ретельна підготовка й випробування технології виробництва оновлених виробів без порушення існуючого виробничого процесу. Випробовують нове обладнання, технологію, навчають робітників, завдяки чому виробництво нових виробів може бути почате без втрат в існуючих приміщеннях, після припинення випуску старої продукції й одночасно в нових приміщеннях, якщо вони не будуть використані для інших цілей.

        Перевагою даного рішення є зменшення втрат, пов'язаних із зупинкою виробництва, недоліком — необхідність будівництва спеціальних виробничих приміщень. Якщо ці приміщення використані для інших цілей, то втрати за цією статтею зменшуються.

     Організація плавного переходу на нову продукцію  являє собою такий спосіб освоєння нового виробництва, коли після закінчення обробки деталі старого виробу на першій операції відразу ж робоче місце перебудовується на виконання операції для виконання нового типу виробу. Так плавно перебудовується весь виробничий процес, усі машини й устаткування.

     Втрати  від зупинки виробництва в даному випадку виключаються чи зводяться до мінімуму.

        Передумовою такої майже ідеальної організації є ретельна конструкторська і технологічна підготовка виробництва нового виробу, реалізація якої полегшується, якщо в новому виробі зберігається значна частина елементів попередньої моделі. Спрощує також проблему переходу на новий продукт блокова й агрегатна конструкції виробів, а також їхня стандартизація в цілому. Сприятливо діють і такі фактори, як, наприклад, освоєння робітниками декількох суміжних професій, рівноцінних за кваліфікацією.

     На  цьому етапі здійснюється безпосереднє втілення досягнень науки і техніки  у виробництво, у його відновлення, у нові споживчі вартості. Процес відновлення  виробництва має безліч змінних  величин, залежить від цілого ряду факторів і є складною динамічною системою, що складається з декількох підсистем.

     Кожна підсистема має свою функцію, що залежить від попередньої і впливає  на наступну. Тільки в результаті безвідмовного  функціонування всіх підсистем як єдиного цілого може бути забезпечене одержання запланованого результату.

     Одночасно істотно змінюються організація  виробництва і його матеріально-технічне забезпечення, затверджені плани (стандарти  підприємства), система управління в цілому. Ці втрати необхідно оцінити кількісно і враховувати їх при зіставленні загальних витрат із прибутком. 

     3. Завдання,функцii та ризик в управлiннi  iнновацiйним проектом.

     3.1. Фінансуванні інноваційного проекту

     Одним із найважливіших аспектів розробки інноваційного проекту є визначення обсягу коштів для його реалізації і оптимізація джерел і термінів їх надходження, від чого значною мірою залежить швидкість виведення нового товару на ринок, а отже -- його комерційний успіх. Однак не кожна підприємницька структура має достатньо власних коштів для цього, що зумовлює пошук інших джерел надходження інвестицій -- довготермінових вкладень капіталу з метою отримання прибутку.

     Прибуток  і амортизаційні відрахування. Як правило, статутом кожної організації  передбачено відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в її розпорядженні після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Кошти фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів, а також на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази організації.

     Довгостроковий  комерційний кредит. Надається на термін реалізації інноваційного проекту. Умови кредитування узгоджуються безпосередньо між банком і підприємством-позичальником, на що значною мірою впливають перспективність і комерційна привабливість проекту, яку банк аналізує у процесі ознайомлення із бізнес-планом його реалізації, а також фінансовий стан і ділова репутація позичальника. 

     Лізинг. Це один із способів інвестування інноваційних проектів, коли компанія, що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших фірм, коштів яких для їх повного фінансування недостатньо. Застосовують тоді, коли йдеться про освоєння великих технічних новацій, що вимагає придбання дорогого обладнання.Використання лізингу для інвестування інноваційних проектів є вигідним для всіх учасників лізингової угоди. Для лізингодавця це один із способів ефективного вкладення капіталу, ризик втрати якого невисокий, оскільки обладнання перебуває на балансі лізингодавця протягом усього терміну дії договору оренди. Лізингоотримувач має змогу одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат, які на першому етапі покриває лізингова компанія, а також зменшити базу оподаткування і податкові платежі, оскільки лізингові платежі відносять на собівартість продукції (послуг)