Завдання,функцii та ризик в управлiннi iнновацiйним проектом

     Зміст

       Вступ  

     1. Сутність і причини інноваційної діяльності підприємства               4 

     1.1. Особливості інновацій у менеджменті  7 

     1.2.Суть  і причини планування інновацій  9 

     2. Стадії підготовки та здійснення нововведення  13 

     2.1. Сприйнятість нововведень виробничою системою  13 

     2.2. Основні шляхи й етапи на новий продукт  14 

     3.Завдання,функцii та ризик в управлiннi  iнновацiйним проектом.       

     3.1.  Фінансування інноваційного проекту 16 

     3.2 Аналiз джерел фiнансування iнновацiйних проектiв стосовно економiки Украiни.                                                                                            18 

     3.3. Ризики інноваційних проектів та їх особливості 22 

     Висновки 

     Перелiк  використанноi лiтературы 

     Вступ

       Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що відбувається на світовому ринку, має свій особливий вплив на сутність усіх економічних процесів на підприємстві. Перехід української економіки до ринкових умов функціонування супроводжується зростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від індустріально розвинених країн, але вітчизняний народно-господарчий комплекс має для розвитку достатній науковий і технічний потенціал. Один із основних недоліків у розвитку інноваційної сфери підприємств полягає у відсутності ефективної методики управління зазначеними процесами, що відповідала б національним особливостям та забезпечувала ефективний розвиток інноваційного потенціалу підприємства. Ефективна дієва система управління інноваційною діяльністю необхідна не тільки для суб'єктів господарської діяльності, що тільки створюються, але, перш за все, для вже діючих. 

     Важливість  інноваційного розвитку для сучасної економіки України переоцінити  неможливо. Адже саме завдяки інноваціям повинно бути досягнуто економічне зростання вже в найближчій перспективі.

     На  сучасному етапі становлення  економіки досить актуальним залишається  питання переходу до інноваційної моделі її розвитку. У межах цієї моделі створюються оптимальні умови для  запровадження інновацій і, таким  чином, забезпечується прогресивний розвиток різних галузей господарювання. В зв'язку з цим, надзвичайно важливим постає питання управління інноваційною діяльністю підприємства. Недосконалість системи управління займає  провідне місце серед багатьох факторів, які зумовлюють виникнення економічної кризи. Ряд негативних змін у економіці, таких як ріст цін на матеріали та сировину, зниження купівельної спроможності населення та висока складність вирішуваних завдань сучасності посилюють роль наукового управління у стабілізації соціально-економічних процесів і забезпечення високої ефективності усіх видів діяльності підприємства. Швидкі та часто несподівані зміни і  висока динамічність елементів зовнішнього середовища викликають потребу у використанні нових технологій  організації управлінських процесів, модернізації структур управління, розробки та реалізації антикризової стратегії на підприємстві.

     Слід  зазначити, що над цією проблемою  працює велика кількість вчених та дослідників, які висвітлюють  різні  підходи до визначення сутності та змісту управління інноваційною діяльністю підприємства. Однак організаційно-економічний механізм управління інноваціями постійно знаходиться в стадії змін, які спричиняються пошуком більш ефективної управлінської системи. Саме тому, дана проблема вимагає додаткових досліджень.

     Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього  середовища таких інновацій, які  б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували  перспективи розвитку. Однак можливості різних підприємств щодо залучення інновацій істотно відрізняються, що зумовлено, насамперед, існуючими ресурсними обмеженнями. Отже, управління інноваційною діяльністю підприємства має здійснюватися, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого - з урахуванням інвестиційних можливостей підприємства. Загалом, ми погоджуємося з визначенням В.В. Стадника та М.А.Йохни, що управління інноваційною діяльністю - це складова менеджменту сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізації інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцненню ринкових позицій підприємства. 
 
 

     1. Сутність і причини  інноваційної діяльності підприємства 

       Сучасним підприємствам, що функціонують  у складному соціально-економічному  середовищі, слід постійно створювати  і впроваджувати різноманітні  інновації для забезпечення ефективної  діяльності у ринковій економіці.  Необхідність інноваційної діяльності зумовлена загальною закономірністю розвитку та прогресу індивідуального й суспільного відтворення. Вихід з економічної кризи будь-якого підприємства неможливий без здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності, спрямованої на оновлення виробництва на принципово новій, конкурентній основі.

     При функціональному підході інновація розглядається як процес свідомого здійснення змін у техніці, технології та організації праці. Атрибутивний підхід зводиться до управлінського підходу, коли інновація розглядається як одна з можливих реакцій підприємства на суспільні потреби, або ж до соціального підходу, коли вона стає елементом соціально-економічного прогресу. Предметний підхід акцентує увагу на сукупності виробів, процедур і методів, що характеризуються відповідними рисами. У даному разі інновація виявляється: у застосуванні нових видів інструментів або ж нових принципів користування інструментом; у впровадженні нового технологічного процесу або ж матеріалу; у використанні нового місця або території, раніше невідомих; у здійсненні нової дії.

     П. Друкер інновацію розглядає як специфічний  інструмент підприємливості, як дію, що передає ресурсам нові можливості створення  багатства. Підприємці мають цілеспрямовано шукати змін і їхнього вияву, які  вказують на можливість успішної інновації. Вони мають знати й застосовувати принцип ефективної інновації. Інновація не може бути лише технічною, матеріальною, вона має бути перш за все соціальною, яку важче застосувати, ніж технічну, але саме вона забезпечує прогрес (розвиток) суспільного виробництва і суспільства в цілому. Технології можна імпортувати, але для того, щоб вони розвивалися, вони мають міцно увійти в культуру народу. Тому інновації слід розглядати скоріш як економічні або соціальні поняття, ніж як технічні.

     Нововведення (інновація) — це перше використання нового: перше свідчення того, що кінцевий споживач визнав корисність новинки й готовий за неї заплатити. Матеріальне забезпечення інноваційної діяльності на підприємстві забезпечується на основі формування інноваційного фонду, проведення науково-дослідних і науково-технічних робіт.

     Дифузія — це поширення нововведення на ринку.

     Оновлення — це адаптація нововведення, яке  нове для організації, але не є  таким для зовнішнього світу.

     Удосконалення — це магістральне нововведення, тобто певне поліпшення, яке є оригінальним і корисним, але не настільки, щоб викликати наслідки стратегічного характеру.

     Розглянуті  раніше типи рішень є раціональними  за своєю природою. Вони являють  собою методи систематизації різноманітних фактів і оцінки наявних даних. У разі прийняття інноваційного рішення менеджери мають справу з такою ситуацією, коли потрібно зробити вибір, а очевидних готових альтернатив немає. Тому в даному разі слід переключитися з раціонального мислення на творче.

     Розглянемо  деякі загальні принципи організації  інноваційної діяльності.

     Перший  принцип. Створіть інноваційний клімат у роботі, який би допускав відхилення від загальноприйнятого, "необґрунтовані" ідеї та інші форми роботи в колективі. Якщо не ввести правил, що заохочують свободу дій (звичайно, у відомих межах), то інноваційна діяльність не матиме розвитку

     Другий  принцип. Починайте з простих  і доступних альтернатив.      

     Третій  принцип. Не починайте відразу з  пошуку ідеального рішення. Оскільки більшість прийнятних варіантів рішень, як правило, виникають під час вибору найкращого рішення з кількох конкуруючих між собою, було б нереалістично очікувати, що якась альтернатива виявиться ідеальною з першої спроби.

     Четвертий принцип. Залучайте людей, охоче приймайте допомогу інших у виробленні широкого кола альтернатив. Хоча група працівників — не завжди найефективніший засіб для розв'язання проблем, вона може виявитися дуже ефективною

     Iснуе  декiлька правил:

     Правило перше. При виборі нової технології менеджери виходять з її привабливості та можливостей, які вона обіцяє. Насправді треба виходити з того, наскільки вона буде задовольняти вимоги споживачів.

     Правило друге. При виборі нової технології необхідно виходити не тільки з аналізу  теоретичної раціональності та доцільності її впровадження, а й враховувати сильний вплив існуючої практики і минулий досвід (те, що раніш було неперспективним, сьогодні може бути ефективним).

     Правило третє. Усі вдосконалення і нововведення врешті-решт буде сприйнято, впроваджено  і перейнято. Насправді треба усвідомлювати, що більшість із них не увінчаються успіхом.

     Правило четверте. Технологічні вдосконалення  не мають самостійної цінності. Тільки споживач визначає їхню справжню цінність.

     Правило п'яте. Не завжди виграють принципово нові технології. Насправді нове — не завжди краще. Еволюційний шлях, на відміну від революційного, завжди менше ризикований, швидше дає практичний ефект і не вимагає настільки різкого збільшення витрат. Менеджер повинен мати тверезий підхід.

     Правило шосте. На практиці вирішальним фактором часто є не нова технологія, а інфраструктура, необхідна для її впровадження.  

          1.1.Особливостi iнновацii у менеджментi.

       Стратегічне управління інноваціями  є складовою інноваційного менеджменту.  Воно вирішує широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і програм, які розраховані на якісні зміни в діяльності організації на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації-).

     Поняття «стратегія» (грец. strategos — мистецтво  перемагати) у сучасному розумінні — це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації1.

     Стратегія — це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

     Існує багато визначень управлінської стратегії. В огляді, присвяченому питанням стратегії в науковій літературі, Р. Сміт' характеризує дану тему як «термінологічне мінне поле». Такі поняття, як стратегічне планування, корпоративне планування, корпоративна стратегія, стратегічний менеджмент, стратегія бізнесу застосовуються дуже широко і часто як синоніми. Проте деякі вчені розділяють ці терміни2.

     Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється  від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.