“Політична  економія” безробіття розглядається  як складне соціально-економічне явище, за якого частина працездатного  населення не знаходить собі роботу, поповнюючи резервну армію праці.

   Проте наведені визначення лише частково враховують політекономічний аспект проблеми, свідченням чого є та частина положень, де йдеться про відносно надлишкове населення, резервну армію праці. Їх недоліком є неврахування ситуації з власністю на робочу силу тієї частини працездатного населення, яке не може знайти роботу, тобто зосередження уваги лише на одній зі сторін людини, а саме людини-працівника. Якщо усунути цей недолік, то безробіття означає неспроможність капіталістичної системи забезпечити частину працездатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Це означає, що капіталізм не лише не спроможний, але й не зацікавлений у ліквідації безробіття.

   Якщо  розглядати безробіття в конспекті  об’єктивно-суб’єктивних відносин, то на відміну від більшості політекономічних категорій, у яких відносини між певними суб’єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, а отже, звуження відтворення.

   У даному разі яскраво виявляється  обмеженість поглядів щодо характеристики класу капіталістів у ролі роботодавців. Якщо систематизувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами і державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власної робочої сили та її відтворення на звуженій основі. У даному випадку виникають явища і процеси, протилежні за економічним змістом тим, які мали місце при взаємодії сукупної робочої сили і повної зайнятості.

   Рівень  і структуру безробіття визначає сукупність техніко-технологічних, організаційно-виробничих, соціально-економічних та інших  факторів. Класичною проблемою регулювання зайнятості є досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій в умовах безробіття.

   Отже, сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

   Безробіття  характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю.

   Рівень  безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості самостійного працевлаштованого населення ( такого, що живе переважно на доходи від своєї праці ):

                                                            Кількість безробітних

   Рівень  безробіття = --------------------------------------------------------- . 100%

                             Працездатне населення  (зайняті + безробітні) 

             Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліком цього показника є те, що часткова зайнятість , а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, знижують офіційний рівень безробіття. Приховування інформації про зайнятість, наприклад, у тіньовій економіці, завищує показник безробіття. Тому для його оцінювання треба знайти не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протягом якого часу вони перебували у такому стані, тобто тривалість безробіття.

              Рівень безробіття прямо пропорційний  рівню звільнення( показнику частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу) і обернено пропорційний рівню працевлаштування ( показнику частки зайнятих, які щомісячно знаходять роботу).

         Пошук роботи з гідним рівнем заробітної плати є для  українського безробітного першочерговою проблемою . За переходу до ринку працедавці намагаються обмежити кількість робочих місць, зберігаючи відносно високий рівень заробітної плати своїм працівникам. Це їм вигідніше, ніж залучення більшої кількості зайнятих з меншим рівнем реальної заробітної плати. Внаслідок цього пропозиція праці перевищує попиті виникає фрикційне безробіття.

   Жорстокість рівня реальної заробітної плати є однією з причин безробіття. Але, очевидно, більшу вагу має економічний чинник, зокрема величина прибутку підприємства. Менша кількість продуктивно працюючих виробників забезпечує більший прибуток підприємству, а собі – вищу заробітну плату. Важливо, щоб працівники були висококваліфікованими, продуктивно виконували виробничі функції. 

   Тому  працедавці намагаються утримувати дещо вищий рівень реальної заробітної плати, ніж зрівноважений попитом на працю і пропозицією і пропозицією робочої сили. Така поведінка працедавців характерна для країн з розвинутою ринковою економікою.

   Причинами твердості заробітної плати є:

   *законодавство  про мінімальну заробітну плату;

   *монопольний  вплив профспілок;

   *установлення  підприємствами стимулюючої заробітної плати.

         В Україні ринок  праці розвивається одночасно з  вирішенням проблеми реструктуризації економіки, а безробіття породжене  здебільшого структурними змінами. Вони затягуються через відсутність капіталовкладень в економіку, політичного і економічного консенсусу щодо радикальних економічних реформ. Відсутність радикальних структурних змін в економіці призводить до негативних зрушень у структурі безробіття:

         Проблема безробіття в Україні загострюється і  посилює стагнацію економічної системи загалом. Ця ситуація потребує не лише економічних ,а й політичних рішень, які б забезпечили приплив зарубіжного капіталу в економіку України. Певною мірою впливають на стан зайнятості й зниження безробіття програма професійної перепідготовки безробітних, страхування з безробіття, законодавство про право на працю. Однак лише оновлення основного капіталу і створення виробництв на основі новітніх технологій, які забезпечують конкурентоспроможність української продукції на світових ринках, може підвищити зайнятість населення та забезпечити економічне зростання.

         Характеризує найкращий  для економіки резерв робочої  сили, спроможний швидко здійснювати міжгалузеві та міжрегіональні перетворення залежно від попиту на робочу силу і потреб виробництва.

         Західні економісти вважають, що рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює  сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття при нульовому циклічному безробітті.

         Однак не всі західні  дослідники вважають структурне безробіття природним, бо воно далеко не завжди є добровільним. Тому останнім часом відповідні вчені пропонують розрахувати природнє безробіття за методологією NAIRU, коли стійким, нормальним вважається рівень безробіття, що не дає розгортатися інфляції, стабілізує її. Природний рівень безробіття NAIRU визначається як результат усереднення фактичного рівня безробіття в країні за попередні 10 років (і більш тривалий період) і наступні 10 років (використовуються прогнозні оцінки з урахуванням вірогідної динаміки очікуваного рівня інфляції).

         Природна норма  безробіття відбиває економічну доцільність використання трудових ресурсів, фіксуючи раціональність навантаження виробничих потужностей. На сучасному етапі економічного розвитку цей показник має тенденцію до зростання. Однією з причин підвищення природної норми безробіття є зміни демографічного складу сукупної робочої сили. Такі інституціональні зміни (тобто зміни в законах та в звичаях суспільства), як розширення програм компенсації по безробіттю, підвищення розмірів і видів допомоги, сприяють підвищенню фрикційного, а отже, і загального рівня безробіття.

          Рівень безробіття  характеризується не задоволеним  попитом на робочі місця. Проте  він не дає повного уявлення  про ситуацію в сфері зайнятості. Це зокрема, стосується сучасної  України, де майже кожен другий  робітник працює не повний робочий день (тиждень), знаходиться  у вимушеній відпустці, але офіційно не зареєстрований у службі зайнятості як безробітний.

   Розділ  3. Соціальний захист населення та державна політика зайнятості.

     Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

     Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та нормативними актами про зайнятість населення в ході реалізації державної політики зайнятості потрібно керуватися такими принципами:

• забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;
• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• добровільність праці, згідно з якою зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян;
• сприяння трудовій мобільності, пов'язаній з розвитком загальноосвітньої та професійної підготовки;
• єдність відповідальності,  що означає наявність координації діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики.

   Згідно  із Законом України «Про зайнятість населення» з метою створення  умов для повного здійснення громадянами  права на працю держава передбачає:

•    заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;
• забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;
• проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки та прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;
• регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;
• сприяння в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві;
• організацію професійної орієнтації.

              Методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні та пасивні.

   В основу вибору тих чи інших методів  регулювання ринку праці покладено аналіз і прогноз ситуації на ринку праці, визначення ступеня переваги кожного з методів, оцінку наслідків використання тих чи інших методів, аналіз ступеня узгодженості використаних методів, різноспрямованості їхніх наслідків.

   Активна політика на ринку праці - це комплекс методів і заходів, націлених на сприяння найшвидшому поверненню безробітних до активної праці.

   Державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів щодо сприяння працевлаштуванню.

   На  мій погляд, дійсно найсуттєвішим  важелем політики зайнятості є регулювання попиту на робочу силу, який, як відомо, може бути індивідуальним і сукупним. Індивідуальний попит (попит окремого роботодавця) залежить від таких факторів:

• попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила потрібна роботодавцеві передусім як виробничий ресурс для створення нових товарів і послуг. Попит на робочу силу, інакше кажучи, є похідною від попиту на продукт фірми;
• стану виробництва (розміру та ефективності капіталу, особливостей технології, досконалості методів організації виробництва і праці);
• якості індивідуальної робочої сили (освіти, професіоналізму, продуктивності, винахідливості, універсальності, загальнолюдських якостей: старанності, дисциплінованості, уважності, ретельності тощо).

   Стан  ринку праці в Україні в  сучасних умовах визначається загальним станом економіки, а саме: спадом виробництва, структурним регресом, змінами у формах власності, ситуацією в інвестиційній сфері. Отже, попит на робочу силу також перебуває в кризовому стані, тому для економіки України в сучасних умовах є характерним одночасне стимулювання попиту на робочу силу і зменшення її пропозиції.

     Так, з одного боку, в Україні  в умовах появи значної кількості  тимчасово незайнятих працівників,  які звільняються в основному  з виробничої сфери внаслідок  структурної перебудови економіки,  ліквідації збиткових підприємств, розширення приватних форм власності, виникає потреба в стимулюванні попиту на робочу силу. Останнє передбачає стимулювання створення робочих місць і розвиток продуктивних сил, прямі інвестиції в створення та реконструкцію робочих місць, створення тимчасових робочих місць, встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування для галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу, і т. п.