Взаємодія транспортного комплексу України з транспортними системами закордонних держав

    Однак, необхідно також підкреслити, що в Україні є необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, яка відповідала б європейським стандартам. До них насамперед належать: необхідність в усіх видах транспорту докорінного технічного переоснащення галузі і суттєвих організаційних змін; достатня ресурсна база і рівень розвитку техніки і технологій; наявність кваліфікованого трудового потенціалу і передових науково-технічних розробок; вигідні природно-кліматичні й географічні характеристики території; наявність конкурентоспроможних науково-технічних проектів, які пройшли відповідну експертизу і готові до реалізації; заінтересованість зарубіжних інвесторів у розміщенні капіталів в Україні; стійка тенденція до визнання України світовим співтовариством як європейської держави, з якою бажано мати стабільні ділові відносини на широкій і довготривалій основі і яка в перспективі справлятиме серйозний вплив на ключові проблеми європейської політики; наявність затвердженої концепції створення і функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів.

    На  мій погляд, наявність на території України міжнародних транспортних коридорів накладає свій відбиток на функціонування всієї мережі транспортних комунікацій держави. Зокрема, вона зобов'язує її працювати у злагодженому, синхронному режимі, з більшою відповідальністю щодо дотримання графіків роботи і доставки вантажів до вузлових точок, поступово і неухильно змушуватиме всю транспортну мережу працювати в режимі і на рівні функціонування міжнародних транспортних коридорів, тобто на європейському рівні. Це означає, що рівень техніки, технології, організації, нормативно-правового забезпечення має бути відповідним європейському.

    Поряд з тим зазначу, що складність управління процесом розвитку транспортних комунікацій додатково посилюється наростанням приватизаційних процесів. Однак у держави є досить мотивів, підойм, методів і способів для того, щоб транспортна система розвивалася збалансовано і цілеспрямовано, під дійовим контролем, як єдине ціле, як важлива ланка транспортної мережі європейського континенту.

    Інвестиційне  забезпечення розвитку і функціонування транспортної мережі в цілому і  трансєвропейських транспортних коридорів зокрема, як правило, покладається на їх власників. В Україні транспортна залізнична мережа як основа транспортних коридорів належить до галузей і об'єктів, які не підлягають роздержавленню і приватизації, тому основним джерелом інвестування проектів, пов'язаних з цим видом транспорту є, насамперед, державний бюджет і власні кошти структурних одиниць залізничного транспорту з можливим залученням кредитів вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Однак, як свідчить практика останніх років, іноземні інвестори направляють свої ресурси переважно на проекти з короткими строками окупності, з перспективами на монопольний характер кінцевої продукції, з великою нормою прибутку; на проекти невиробничої сфери, а якщо й виробничої, то не базових галузей. Щоб змінити цю тенденцію, слід цілеспрямовано формувати привабливий інвестиційний клімат шляхом удосконалення нормативно-правової бази та досягнення її стабільності, визначення і дієвого стимулювання інвестиційних пріоритетів, розробки і реалізації програм їх державної підтримки.

    Необхідно відзначити, що комплексно поставити проблеми, пов'язані з розвитком транспортної системи, визначити завдання і шляхи їх розв'язання, дати їм належне забезпечення (фінансове, матеріально-технічне, ресурсне, організаційне, правове тощо), організувати і здійснити процес виконання завдань і заходів можна лише за умови розробки та реалізації Державної програми розвитку транспортної системи України, при формуванні якої доцільно враховувати й пріоритети суміжних програм, насамперед, соціально-економічного розвитку окремих регіонів. 
 
 

                                     Список літератури

1. Агєєв О. Шляхи інтеграції України в транспортну систему Європи // Урядовий кур’єр. – 2005.   – № 71. – С.14.
2. Вектори розвитку вітчизняного автомобільного транспорту //Урядовий кур’єр. – 2005. – №62. – С.8. 
3. Гаркума А. Транзитний міст України має бути надійним: [Україна в світовому транзитному бізнесі] //Урядовий кур’єр. – 2002. – №40 – С.3.
4. Дорогунцов   С.І.,   Олійник   Я.В.,   Степаненко   А.В.   Теорія    розміщення продуктивних сил і репональної економіки. – К.:КНЕУ, – 2001. – 144с.
5. Карпінський Б. Транспортна система України в контексті європейської інтеграції // Економіка України. – 1998. – №7. – С.17-23.
6. Курочкін Г.Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економік: Навчальний посібник. – К.:Вища Школа, – 2004.
7. Кутах Ю. Транзитні зв’язки України та міжнародні транспортні коридори // Економіст. – 2002. – № 1. – С.50-57.
8. Леонтьєва Г.Г. Лекції з економічної і соціальної географії України: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – Суми.:Лебідь, – 2004.
9. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.:Вища Школа, – 2004.
10. Підсумки роботи транспорту України за 2004 рік // WELCOME. – 2005. –  №2. – С.20-21.
11. Розміщення продуктивних сил: Опорний конспект лекцій для студентів 1 курсу економічних фахів денної та заочної форми навчання / Укладач Н.П.Ващенко. – К.:КНТЕУ, – 2004.
12. Розміщення продуктивних сил України: Підручник. /За ред. Є.П.Качана. – К.:ВД «Юридична Книга»., – 2001. – 552 с.   
13. Рум’янцев А.П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. – К.:Вища Школа, – 2004.
14. Успіхи перевезень – в об’єднанні зусиль: [Українська транспортна система] //Голос України. – 2003. – №67. – С.6.
15. Харсун Л.Г. Інтеграція України в Європейську транспортну систему // Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка. –  2004.  –     №72. – С.50-52.
16. Хахлюк А. Проблеми транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України // Економіст. – 1998. – №6. – С.78-81.
17. Юхновський І.Р. Транспортний комплекс України: Автомобільні дороги. Проблеми та перспективи. – К., – 2004.