ВВП та методи його розрахунку

 

де р1, р0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах

q1 – обсяг виробництва в розрахунковому році.

 

Дефлятор ВВП  – ціновий індекс, який показує  цінові зміни одного року щодо іншого, і таким чином допомагає порівнювати  реальний і номінальний ВВП.

Дефлятор також  використовують для визначення рівня інфляції:

(ВВПн / ВВПр) * 100%.

 

За допомогою дефлятора можна  визначити реальну динаміку ВВП. ВВП може інфлювати або дефлювати. Інфлювання та дефлювання це коригування (зміна) реальної величини створеного за певний час ВВП.

Інфлювання  – це збільшення показників ВВП  з урахуванням динаміки цін.

Дефлювання  – це зменшення показників ВВП  з урахуванням динаміки цін.

 

Дефлятор ВВП  дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін на окремі товари й послуги.

 

 

3.2 ВВП на душу населення та ВВП за паритетом купівельної спроможності

 

ВВП характеризує загальноекономічний  потенціал країни, основні його показники  такі:

- ВВП в цілому;

- ВВП на душу  населення;

- ВВП на одиницю  території;

- ВВП по відношенню  до розвинутих країн;

- ВВП в середньому  по відношенню до усіх країн  світу;

- структура  ВВП тощо.

 

З багатьох причин найобгрунтованішим вимірником економічного добробуту є обсяг продукції на душу населення. Оскільки ВВП вимірює обсяг сукупної продукції, то він може приховувати або спотворювати зміни в рівні життя родин або окремих індивідів. Наприклад, ВВП може зростати, але якщо кількість населення також швидко зростає, то подушний обсяг продукції може не змінюватися, або навіть знижуватися.

Аналогічно не можна порівнювати ВВП країн з суттєво різною чисельністю населення, для такого порівняння використовують ВВП на душу населення, бо він є якісним показником і більш точно відображає реальний стан розвитку економіки певної країни.

 

Валовий внутрішній продукт кожної країни визначається в національній валюті: гривнях, євро, рублях, доларах, злотих, кронах тощо. Для порівняння між країнами цей макропоказник треба привести до спільного знаменника, тобто перерахувати в єдину валюту. Можливі два шляхи.

 

Перший — дуже простий, що часто використовується у нас, але економічно неграмотний — полягає в переведенні гривневого ВВП в американські долари за офіційним валютним курсом. Якби таке переведення було обгрунтованим, подібні задачки на просте ділення слід було б включати до підручників із математики для початкових класів, змалку привчаючи наших дітей до основ макроекономіки. Що може бути простіше — поділити, приміром, наш рідний ВВП у 170,07 млрд. гривень за 2000 рік на 5,44 — середньорічний курс гривні до долара, одержати 31,26 млрд. дол. і поділити цю цифру на середньорічну чисельність населення (49,57 млн. чол.). На виході одержуємо аж 631 долар за рік на клоновану “середньокласову” українську душу. Одержуй похвалу вчителя і морозиво як заохочення від батьків! На жаль, такими розрахунками часто грішать навіть провідні економісти й наша золота еліта — обранці народу.

Офіційний валютний курс непридатний для переведення  ВВП у долари при міжнародних  порівняннях. Він значною мірою  залежить від політичних чинників і регулювання міжнародних фінансових організацій і, скоріше, має відбивати цінові співвідношення товарів та послуг у зовнішньоторговельних операціях. За різкої зміни валютного курсу ВВП у доларовому еквіваленті може змінитися за кілька днів у декілька разів (як, приміром, у Росії в серпні 1998-го). Особливо небезпечні такі перерахунки й порівняння для країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою. Пригадується, в Анголі років 15—20 тому така “арифметика” забезпечувала 6—7 дол. річного ВВП на душу населення!

 

Інший шлях набагато складніший, перерахунки за ним тривають до двох-трьох років. І проводять їх солідні міжнародні організації — ОЕСР, регіональні економічні комісії ООН — раз на три роки. Щодо європейських країн ці порівняння протягом минулого десятиріччя виконувалися за 1990, 1993, 1996, 1999, 2002, 2005 роки. Для цього національний ВВП за елементами кінцевого споживання розбивається на кілька десятків груп товарів і послуг (приміром, витрати на м’ясо та м’ясопродукти, послуги охорони здоров’я, будівництво житла, інвестиції в технологічне устаткування). Дається чіткий опис еталонів цих товарів і послуг, а потім отримані дані узагальнюються.

Порівняння  масштабне. Воно включає приблизно 2500 споживчих товарів і послуг, 34 види занять для перерахунку неринкових державних послуг (охорона здоров’я, освіта, державне управління), 190 інвестиційних товарів і 20 будівельних об’єктів. Якщо, скажімо, у Нью-Йорку поїздка в підземці коштує 1,25 долара, а в Києві — поки що 50 копійок, то співвідношення за цим видом транспортних послуг становитиме в розрахунках за паритетами 40 копійок до долара. А взявши за основу сьогоднішній офіційний курс (5,05 гривні за долар), одержимо, що в нас поїздка в метро коштує близько 10 центів, а в США — 6,31 гривні.

 

IV. Статистичнi данi

 

ВВП України

 

 

Аналізуючи дану таблицю  не можна не помітити зростання ВВП  в період 1990-1995 рр. в геометричній прогресії (2-а та 3-я колонки), але насправді це лише ріст номінального ВВП, що ніяк не відображає дійсного стану справ. Реальний же ВВП падав, що видно як із 4-ої та 5-ої колонок, так і з 6-ої. Таку невідповідність можна пояснити за допомогою останньої колонки, яка відображає цінові зміни кожного року щодо попереднього, тобто фактично показує рівень інфляції. Це перш за все пояснюється нестабільністю тогочасної української валюти.

 

Кардинальні зміни відбулись з  уведенням гривні, як видно з останньої  колонки, рівень інфляції за 1997-2005 рр. не перевищував 25%.

Для зупинки економічного спаду  Україні знадобилось майже 10 років. Ріст ВВП почався лише в 2000 р., що видно з 4-ої та 6-ої колонок. Проте, що цікаво, ріст ВВП на душу населення, хоч і зовсім незначний почався вже в 1999 р. (5-а колонка). Чим це можна пояснити? Все дуже просто, після здобуття незалежності Україною на спад пішов не тільки ВВП, а й населення теж почало зменшуватись. Отже, вважати, що ріст ВВП почався лише 2000 р. буде помилково, адже ВВП на душу населення є якісним показником, що відображає рівень виробництва відносно наявного населення, тому правильніше, на мій погляд, вважати, що ріст ВВП почався вже в 1999 р. Що ми бачимо далі? Темпи зростання ВВП на душу населення швидші за темпи зростання загального ВВП (порівняйте 5-у колонку з 4-ою та 6-ою). Можна зробити висновок, що якісний ріст ВВП в Україні більший за кількісний, тоді як в багатьох країнах світу навпаки. Це пояснюється рухом чисельності населення та загального ВВП у протилежних напрямах.

ВВП за 2005 р. склав 62,6% від ВВП 1990 р. Якщо врахувати середньорічні темпи  зростання ВВП за 2000-2005 рр. (7,4%), то рівень 1990 р. буде досягнутий в 2012 р., при умові, що середньорічний рівень зростання ВВП буде збережений, а вже в 2022 р. він буде подвоєний. Подвоєння ж сучасного ВВП за таких темпів відбудеться в 2015 р.

У розрахунку на душу населення ВВП за 2005 р. становив 68,9% від аналогічного показника 1990 р. Незважаючи на те, що середньорічний рівень зростання ВВП на душу населення за 1999-2005 рр. склав також 7,4%, при збереженні таких темпів, вийти на рівень 1990 р. за аналогічним показником зможемо вже в 2011 р.

 

Кабінетом Міністрів  України на 2006 р. запланований ріст реального ВВП 6,8%, при умові, що такий  рівень стане середньорічним показником, досягнути показника 1990 р. можна буде лише у 2013 р., і в 2024 р. його подвоїти. Подвоїти ж сучасний ВВП можна буде лише у 2016 р.

 

Аби досягнути рівня ВВП 1990 р. вже у 2010 р. (за 20 років не зрушити  з місця), треба, щоб ВВП України  зростав в середньому на 9,8% щороку. За таких середньорічних темпів зростання  подвоєння ВВП відбудеться вже  у 2021 р., а подвоєння сучасного ВВП – у 2013 р.

 

Найбільші темпи  зростання ВВП зафіксовано у 2004 (12,1% та 13% у розрахунку на душу населення), найнижчі, не враховуючи періоду спаду, у 2005 р. (2,6%) та у 1999 р. у розрахунку на душу населення (0,6% (у 2005 р. –3,4%)). Найбільші темпи спаду зафіксовано у 1994 р. (-32,9% та –32,6% у розрахунку на душу населення).

ВВП України за категоріями кінцевого  використання

* За виключенням  операцій з військовою технікою, що перебувала у використанні.

 

 Структура ВВП України за категоріями доходу

 

(у фактичних цінах  відсотків)

 

Середній рівень ВВП  на душу населення за паритетами купівельної  спроможності національних валют до американського долара, що використовується в усіх порівняннях (зокрема й для інших регіонів світу) як базова валюта, 1999 року по 15 старих країнах Європейського Союзу з їхнім 377-мільйонним населенням становив 23180 дол. Серед них найвищі показники мав Люксембург — понад 43 тис. доларів, що майже в 1,9 разу вище, ніж у середньому по ЄС. Настільки вражаючі успіхи цієї маленької за чисельністю населення країни значною мірою визначаються доходами, одержуваними банківським, а не реальним сектором економіки. У найбільших за кількістю жителів країнах Євросоюзу — ФРН, Великобританії, Франції, Італії — ВВП на душу населення майже однаковий — 23—24 тис. дол. А “найбіднішою” з 15 тодішніх країн ЄС була Португалія з 17,1 тис. дол.

На превеликий жаль, наш  показник становить лише 16% від середнього рівня по країнах ЄС і лише 11% — від рівня США. За офіційним курсом виходило б іще гірше —для 15 старих країн Євросоюзу якихось 2,7%.

Серед 10 нових членів ЄС та 3 кандидатів на вступ ВВП на душу населення коливається від 15813 дол. у Словенії (68% до середнього показника по ЄС-15) до 5441 дол. у Румунії (23%).

В економіці кожної країни існує тіньовий, або підпільний, сектор. Окремі представники цього  сектора втягнуті у нелегальну діяльність: торгівлю і виробництво наркотиків, проституцію, лихварство і шахрайство при наданні позик. Це можуть бути “процвітаючі види діяльності”. Люди, що отримують доходи від такої нелегальної діяльності, звичайно ж, приховують свої доходи.

 Однак, більшість  учасників тіньової економіки  зайняті легальними видами діяльності, але не повідомляють повністю про свої доходи податковим службам.

Хоч консенсусу з приводу  масштабів тіньової економіки немає, більшість економістів сходиться  на тому, що в Україні вона становить  від 40 до 50% (для порівняння у США  – від 7 до 12%). Отже, офіційний ВВП  України занижено майже наполовину.

 

Узагальнення

 

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.

Національні рахунки  розробляються Державним комітетом  статистики згідно із стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р.

Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п’ять секторів:

- нефінансові корпорації, до яких належать інституційні  одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

- фінансові корпорації  – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії тощо);

- сектор загального  державного управління, до якого  належать органи управління центрального  та місцевого рівнів, некомерційні  бюджетні організації, фонди соціального страхування;

- сектор домашніх господарств,  що об’єднує фізичних осіб  як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;

- сектор некомерційних  організацій, що обслуговують  домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи не фінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.

У СНР відображається розвиток економіки на різних стадіях  процесу відтворення, показує рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання ВВП (валової доданої вартості).

Стадія виробництва характеризується показниками випуску, проміжного споживання ВВП.

Випуск – це вартість товарів і послуг, що результатом  виробничої діяльності одиниць – резидентів у звітному періоді.

Проміжне споживання – містить витрати на товари та послуги, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між  випуском в основних цінах та проміжним  споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінки. Для економіки  в цілому результати вимірюються випуском товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах, для секторів і видів економічної діяльності – випуском в основних цінах і валовою доданою вартістю.

ВВП на стадії виробництва  визначається як різниця між випуском у ринкових цінах та проміжним споживанням у цінах покупців або як сума доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти за виключенням субсидій на продукти.

Номінальний ВВП –  це обсяг ВВП у поточних (фактичних) цінах.

Реальний ВВП –  це обсяг ВВП в цінах періоду, який прийнятий за базу порівняння.

Індекс-дефлятор ВВП –  це сукупність індексів цін, які надають  узагальнену характеристику їх змін у звітному періоді порівняно з цінами періоду, прийнятого для порівняння.

Податки на продукти включають  податки, величина яких безпосередньо  залежить від кількості чи вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею – резидентом.

Субсидії на продукти – це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку  державного регулювання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію, для покриття поточних збитків підприємств, поліпшення їх фінансового становища шляхом поповнення оборотних коштів або компенсації окремих витрат.

Стадія утворення доходу на рівні ВВП характеризується такими показниками: оплатою праці найманих працівників, податками та субсидіями на виробництво та імпорт (на рівні валової доданої вартості – іншими податками та субсидіями, пов’язаними з виробництвом) та валовим (чистим) прибутком.

Оплата праці найманих працівників є винагородою в  грошовій та натуральній формі (оцінену у грошовому вираженні), яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за роботу, виконану у звітному періоді резидентним підприємством, незалежно від того, є дані працівники резидентами чи нерезидентами. Оплата праці обчислюється не підставі нарахованих сум і містить фактичні та умовні внески на соціальне страхування.