ВВП та методи його розрахунку

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах національної економіки.

Одночасно додана вартість як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР тільки стосовно виробника, а не продукту.

 

Технічно макроекономічне  рахівництво базується на запозиченому з бухгалетрського обліку принципі подвійного запису, згідно з яким СНР є взаємопов’язана сукупність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а кожний економічний показинк (економічна операція) записується в дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним.

 

Базовою одиницею обліку СНР є так звана інституційна одиниця - резидент (економічна одиниця), що функціонує на даній території впродовж тривалого часу (понад рік).

Усі інституційні одиниці об’єднуються в сектори:

• підприємства;
• фінансові установи;
• державні установи;
• громадські та приватні організації;
• домашні господарства;
• зовнішньоекономічний сектор.

 

Групу одиниць  з однорідним виробництвом незалежно  від їх економічного статусу називають галуззю. На макроекономічному рівні в Україні виділяють 9 основних галузей та близько 100 підгалузей.

 

У загальних  рисах СНР є сукупністю рахунків, побудованих за типом бухгалтерських балансів. Кожний запис фігурує двічі: за видатковою статтею та за доходною. В результаті досягається узгодженість впровадження економічних операцій, які формують процес створення національного продукту.

Сучасна СНР  ООН містить понад 500 різних стандартів рахунків. стандартні рахунки СНР ООН доповнюються 26 допоміжними таблицями. Ними деталізуються окремі статті стандартних показників за тими чи іншими критеріями.

 

За ступенем і напрямком деталізації рахунки поділяються на три класи:

• рахунки І класу (називають консолідованими) описують економіку в цілому і характеризують основні макроекономічні пропорції (сюди вносять агреговані рахунки виробництва валового внутрішнього продукту і затрат на нього);
• рахунки ІІ класу є розбивкою рахунків І класу у відношенні виробництва, ресурсів і використання окремих продуктів і послуг;
• рахунки ІІІ класу деталізують рахунки І класу в плані співвідношення доходів і витрат різних секторів економіки, а також джерел фінансування здійснюваних капітальних затрат.

 

Рахунки І класу  – зведені рахунки, це:

• рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього;
• рахунок наявного національного доходу і його розподілу;
• рахунок фінансування капітальних затрат;
• рахунок зовнішніх операцій.

 

Рахунки ІІ класу  – рахунки виробництва, споживання та капіталоутворення, це:

• рахунки для ринкових продуктів і послуг;
• рахунки для інших (неринкових) продуктів і послуг;
• рахунки для галузей виробництва товарів;
• рахунки для виробництва товарів приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;
• рахунки для послуг одних домашніх господарств іншим (наймання послуги).

 

Рахунки ІІІ  класу – рахунки доходів і  витрат, фінансування капітальних витрат, це:

• рахунки для не фінансових корпоративних і напівкорпоративинх підприємств;
• рахунки для фінансових установ;
• рахунки для органів державного управління;
• рахунки для приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;
• рахунки для домашніх господарств, а також приватних не фінансових некорпоративних підприємств.

Система національних рахунків містить упорядковану інформацію:

• про всі господарські суб’єкти, які беруть участь в економічному процесі, – юридичні особи та домогосподарства;
• про всі економічні операції, пов’язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженнями активів та іншими складовими економічного процесу;
• про всі економічні активи й зобов’язання, що складають національне багатство.

 

Система національного  рахівництва допомагає менеджерам фірм ухвалювати правильні управлінські рішення.

Вона допомагає  тримати руку на економічному пульсі країни. Різні показники, що входять у систему національних рахунків, дозволяють вимірювати обсяг національного виробництва у конкретний момент часу і пояснювати обставини, що визначають саме цей рівень.

Порівнюючи  рівні національного доходу за кільканадцять  років, можна побудувати криву, що відображає функціонування економіки за довгостроковий період: її піднесення, падіння або застій.

Інформація, яку  дають національні рахунки, є основою для формування і втілення у життя заходів державної політики, спрямованих на поліпшення функціонування економіки. Без таких розрахунків економічна політика держави грунтувалася б на здогадках. Рахунки національного доходу дозволяють складати таблиці „здоров’я” економіки країни та визначити політику, яка сприяла б поліпшенню цього „здоров’я”.

 

Отже, СНР –  струнка система з високим  рівнем централізації внутрішньої  структури й урахуванням усіх зв’язків між елементами на основі відповідної методології й принципу подвійного запису кожної економічної операції. СНР дозволяє підпорядковувати і класифікувати економічну інформацію, узгодити дані,  що відносяться хоч і до взаємопов’язаних, але різних аспектів економічного процесу. Дана система є важливим підгрунтям для проведення розрахунків основних макроекономічних показників і використання її для регулювання національної економіки.

 

1.2. ВВП і ВНП

 

Існує багато показників економічного добробуту суспільства. Проте, за загальним визнанням, найліпшим доступним вимірником стану економіки є річний обсяг її сумарного виробництва товарів і послуг, або, як нерідко його називають, сукупний обсяг національного виробництва. Є два способи вимірювання сумарного виробництва товарів і послуг в економіці: валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт. Обидва показники вимірюють загальну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за один рік. Вони тісно пов’язані і відрізняються лише тим, як саме визначається „економіка”.

 

Валовий національний продукт (ВНП) – це сумарний обсяг продукції, виробленої за допомогою факторів виробництва (землі, праці, капіталу та підприємницького хисту), що належать представникам певної країни, наприклад, українцям, незалежно від того, де розташовані ці фактори виробництва (ресурси) – в Україні чи за кордоном. Наприклад, частка продукції (заробітна плата), що створена українцем, який працює в Чехії або Португалії, враховується у нашому ВНП, тобто ВНП України. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

 

Валовий внутрішній продукт (ВВП) охоплює вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, – резидентам чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою іноземного капіталу, в тому числі прибутки, є, наприклад, частиною українського ВВП. Навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України.

 

Відмінність між  ВВП і ВНП полягає у так  званих чистих іноземних факторних доходах, отриманих в країні. Цю суму визначають як різницю між платежами за фактори виробництва решті світу і надходженнями доходів на фактори виробництва (ресурси), отриманих від решти світу. Чисті іноземні факторні доходи, отримані в країні, можуть бути додатною і від’ємною величиною.

 

ВВП вимірює  ринкову вартість річного обсягу виробництва, тобто він є вартісним, або грошовим показником.

Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують операції, пов’язані із проміжними товарами.

Під кінцевими  товарами розуміються товари і послуги, які купують для кінцевого використання, а не для перепродажу, подальшої обробки або переробки. Ділові операції, що містять проміжні товари, стосуються купівлі товарів та послуг для подальшої обробки, переробки чи перепродажу.

У ВВП включається  продаж кінцевих товарів, але в нього не враховується продаж проміжних товарів. Окреме врахування проміжних товарів означало б подвійний рахунок і завищення величини ВВП.

 

ВВП вимірює  щорічний обсяг вироблених економікою товарів і послуг. Невиробничі  операції, що мають місце в економіці за рік, не враховуються у ВВП. Невиробничі операції бувають двох основних видів: 1) чисто фінансові операції; 2) продаж вживаних товарів.

 

Чисто фінансові  операції поділяються на три основні  види:

1. Державні трансферні платежі. Вони містять виплати на соціальне страхування, допомогу безробітним і пенсію військовикам, які уряд надає окремим родинам та особам. Особи, що одержують ці виплати, не вносять будь-якого вкладу до поточного виробництва. Отже, врахування трансферних платежів у ВВП призвело б до завищення обсягу виробництва для певного року.
2. Приватні трансферні платежі – це, накшталт, щомісячні суми, які студенти отримують з дому, або разові дарунки від багатих родичів. Вони також не є результатом виробництва, а простою передачею коштів однієї приватної особи іншій.
3. Операції з цінними паперами. Купівля-продаж акцій і облігацій також не враховується у ВВП. Операції на ринку акцій є звичайним обміном паперовими активами. Суми, витрачені на ці активи, безпосередньо не збільшують поточного виробництва (послуги брокерів з купівлі-продажу цінних паперів враховуються у ВВП). Правда, продаж нових випусків акцій і облігацій переміщує гроші від заощадників до тих, хто їх використовує. Останні нерідко купують за ці кошти капітальні блага. Отже, ці операції можуть опосередковано сприяти видаткам, які насправді збільшують обсяг виробництва, а, отже, і ВВП.

 

Не врахування сум продажу вживаних речей у  ВВП грунтується на тому, що вони або не відображають поточного виробництва, або містять подвійний рахунок. Якщо, накшталт, продати свій автомобіль „Славута” 2003 р. знайомому, то ця операція не повинна враховатись при обчисленні ВВП, бо вона не збільшує поточного виробництва. врахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу виробництва в цьому році. Так само, куплений „Ламборджині” із фабричним клеймом і через тиждень проданий сусідові, як і в першому випадку, ця операція перепродажу не враховується у поточне виробництво: вартість спочатку купленого нового автомобіля була врахована у ВВП. Якщо врахувати вартість його перепродажу, то це призвело б до подвійного рахунку.

 

II. Основні методи розрахунку ВВП

 

ВВП (ВНП) згідно з СНР обчислюється такими методами:

 

1. Кінцевого використання (за витратами), або потоку товарів (видатковий).
2. Розподільчий (за доходами), або потоку доходів.
3. Виробничий (за доданою вартістю).

 

 

 

2.1. Метод потоку  товарів (видатковий спосіб)

 

Для визначення ВВП за видатками потрібно підсумувати  усі види видатків на готові або кінцеві товари і послуги: особисті споживчі видатки (С), валові внутрішні інвестиції (Ig), державні закупівлі товарів та послуг (G) і чистий експорт (Xn). З їх допомогою вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВВП:

 

C + Ig + G + Xn = ВВП

 

Особисті споживчі витрати (С) включають видатки домогосподарств  на товари тривалого користування (автомобілі, холодильники, телевізори тощо), на предмети поточного споживання (хліб, молоко, сорочки, шкарпетки, зубна паста тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, лікарів, механіків, перукарів тощо).

 

Валові приватні внутрішні  інвестиції (Ig) містять:

• усі кінцеві закупівлі машин, устаткування і верстатів, що здійснюють ділові підприємств;
• усе будівництво;
• змiни у запасах.
•  

Інвестиційні  видатки – це видатки на купівлю верстатів, машин та устаткування. Тому природньо, що усі кінцеві закупівлі машин, устаткування і верстатів є частиною валових внутрішніх інвестицій.

 

Будівництво є також формою інвестицій, в тому числі і житлове  будівництво враховують у інвестиціях, а не у споживанні. Причина така: багатоквартирні житлові будинки є капітальними благами, бо, як і фабрики чи елеватори, вони є активами, що приносять дохід, інші житлові одиниці, що здаються у найм, є, з тієї ж причини, капітальними благами. Крім того, житлові будинки, в яких проживають їхні власники, є також капітальними благами, бо ці будинки можна здати у найм і отримувати грошовий дохід, хоча власники і не роблять цього. З цих причин усе житлове будівництво розглядають як інвестиції.