ВВП та методи його розрахунку

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

НА  ТЕМУ:

ВВП та методи його розрахунку

 

 

План

- Вступ

 

I. Загальна характеристика ВВП як показника СНР.

1.1. СНР

1.2. ВВП і ВНП.

 

II. Основні методи розрахунку ВВП.

2.1. Метод потоку  товарів (видатковий спосіб).

2.2. Метод потоку доходів (розподільчий спосіб).

2.3. Метод доданих  вартостей (виробничий спосіб).

 

III. Якісні показники ВВП.

3.1. Індекси цін.  Номінальний та реальний ВВП.  Дефлятор ВВП.

3.2. ВВП на  душу населення та інші якісні  показники.

 

IV. Статистичні дані. ВВП України.

 

- Узагальнення

- Список використаних  джерел

 

ВСТУП

 

Економіка країни – це єдиний народногосподарський комплекс, розвиток якого визначається складними діалектичними взаємозв’язками його частин і підрозділів.

Удосконалення управління цим комплексом передбачає формування прогресивної структури суспільного виробництва, його інтенсифікацію, збалансування та пропорційний розвиток.

Для виконання  цих завдань найважливіше значення має збалансований розвиток економіки, забезпечення пропорційного розвитку всіх галузей народного господарства та регіонів країни. Надійним інструментом виконання цих завдань є звітний баланс народного господарства, який представляє собою систему економічних таблиць та показників, призначених для відображення в узагальненому вигляді конкретних характеристик процесу суспільного відтворення та його результатів, основних співвідношень та пропорцій у економіці, руху суспільного продукту, співвідношення матеріальних і трудових потреб, ресурсів господарства у їх взаємозв’язку в галузевій та соціальній структурах.

Звітний баланс народного господарства як система  взаємопов’язаних синтетичних балансів дає змогу аналізувати не тільки загальні, але й окремі кількісні та якісні показники народного господарства. Прикладами таких балансів можутбь бути баланси виробництва, споживання та нагромадження суспільного продукту (звітний матеріальний баланс), баланс виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого викорнстання суспільного продукту і національного доходу (звітний фінансовий баланс), звітний міжгалузевий баланс розподілу та перерозподілу продукції, баланс праці тощо.

 

Всі баланси  є взаємопов’язаними, але одночасно  мають певну автономію у відображенні процесу відтворення суспільного продукту. Так, зведений матеріальний баланс показує виробництво і кінцеве використання суспільного продукту, однак він не відображає процеси розподілу та перерозподілу національного доходу, який характеризує зведений фінансовий баланс.

Поряд із загальними пропорціями розвитку народного  господарства баланси показують взаємозв’язки, які виникають між окремими галузями виробничої та невиробничої сфер, соціальними секторами, участь їх у виробництві, розподілі, перерозподілі та кінцевому використанні суспільного продукту і національного доходу. Для цього в балансах здійснюють відповідні групування – за галузями народного господарства і соціальними секторами.

Важливим завданням  побудови та аналізу балансу народного  господарства є підвищення наукового рівня та удосконалення практики статистичної та планової роботи на основі процесів відтворення, пропорційності та збалансованості економіки.

 

I. Загальна характеристика ВВП як показника СНР

 

 

1.1. СНР

 

Центральною проблемою  макроекономічного регулювання  прогнозування економіки є наукове обгрунтування темпів економічного зростання і пропорцій процесу відтворення.

Найбільш дієвим інструментом аналізу, формування і  підтримки економічних пропорцій є балансовий метод. Це система прийомів та процедур, покликаних забезпечити погодження і координацію макроекономічних показників, єдність та збалансованість всіх частин (умов і результатів) відтворюваного процесу, погодженість потреб і ресурсів, порівняння витрат і результатів виробництва і доходів у процесі відтворення (кругообороту).

 

Балансовий  метод в економічній практиці реалізується шляхом розробки системи взаємопов’язаних, взаємодіючих та взаємодоповнюючих загальноекономічних балансів та національних рахунків. Балансова робота полягає в кількісному аналізі, зіставленні та науковому обгрунтуванні раціональних економічних зв’язків, обсягів і пропорцій розвитку економіки згідно з економічною політикою держави, суспільними потребами і економічними можливостями.

 

На основі балансового  методу розроблено дві системи макроекономічного рахівництва: баланс народного господарства (БНГ) і систему національних рахунків (СНР).

 

Система національних рахунків (СНР) – система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом та споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни тощо.

 

Раніше обсяг  національного виробництва обчислювали  на основі балансів народного господарства (БНГ), які вперше у світовій практиці почали складатися в колишньому СРСР ще в 1923 р. БНГ був розроблений ЦСУ СРСР під керівництвом П, І, Попова і його було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Згодом система БНГ застаріла, тому що враховувала лише матеріальне виробництво й не була зорієнтована на ринкову економіку.

Відповідно  до концепції БНГ у сфері матеріального  виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві та інших галузях) створюються товари й виробляється національний продукт. Невиробнича сфера (освіта, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, транспорт, побутове обслуговування тощо), яка надає різноманітні послуги, розглядається як непродуктивна, в якій національний продукт не створюється.

БНГ – це система  макроекономічних показників, заснована  на марксистських концепціях і створена для аналізу і планування адміністративно-командної економіки. Хоча система БНГ багато в чому не відповідала вимогам ринкової економіки, вона справила певний вплив на розвиток СНР, яка отримала поширення у країнах з ринковою економікою.

 

Окремі елементи СНР були запропоновані вченими  у далекі часи. Так, англійські економісти В, Петті і Г. Кинг ще 300 років тому зробили оцінки національного доходу Англії і Франції та впливу на його розподіл податкової системи, що мало неабияке значення для розвитку СНР. Французький економіст Франсуа Кене у 1758 р. запропонував „Економічну таблицю”, яка була далеким прообразом СНР і в якій він уперше намалював картину загального економічного кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства з метою розібратися з механізмом функціонування економіки в цілому. Твердження А. Сміта про те, що вартість товару визначається сумою трьох видів доходу – заробітної плати, прибутку і земельної ренти, –  є основою теорії факторів виробництва, яка потім була розвинута Ж.-Б. Сеєм та іншими вченими. На цю теорію спирається увесь аналіз процесів формування вартості в СНР.

Схеми простого і розширеного відтворення, запропоновані  К. Марксом, були спробою побудувати макроекономічну модель, яка б характеризувала дію механізму функціонування економіки.

Великий внесок у розвиток СНР зробили вчені  А, Маршалл, К. Кларк, С. Кузнец, Дж. Кейнс, Р. Стоун, В. Леонт’єв та ін. Зокрема, американський  економіст українського походження С. Кузнец сформулював принципи обчислення національного доходу, дав оцінку неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання та інших положень СНР.

 

Сучасний розвиток СНР почався у 30-ті роки ХХ ст., коли після світової економічної кризи 1929-1933 рр.стало ясно, що стихійиий розвиток ринкової економіки є не перевагою, а скоріше небезпекою для суспільства. Виникла проблема активної участі держави в управлінні економічним розвитком, у створенні такої економічної моделі, яка забезпечувала б здійснення комплексного макроекономічного аналізу і прогнозування. Дослідження Дж. Кейнса, Р. Стоуна та інших учених стали теоретичним фундаментом, на якому почали практично розроблятися СНР у різних країнах. Перша система взаємопов’язаних рахунків була побудована для Палестини за 1936 р. У цей час роботи по створенню СНР активно здійснювалися у Франції, Англії і Голландії.

У післявоєнні  роки у створенні і розвитку СНР  почали відігравати активну роль міжнародні економічні організації (ООН, МВФ, МБРР, ОЄЄС та ін.). Вони починають розробляти міжнародні стандарти в галузі національних рахунків із метою сприяння зацікавленим країнам і забезпечення єдиної основи для збору, систематизації і обробки даних про основні макроекономічні показники.

 

Ера міжнародних стандартів у галузі національних рахунків почалася в 1947 році, коли було надруковано доповідь ООН, більшу частку якої написав Р. Стоун і в якій були викладені основні принципи національного рахівництва.

У 1951 р. на прохання ОЄЄС Р. Стоун розробив „Спрощену стандартну СНР”, яку почали використовувати різні країни в економічній практиці. А це означало остаточне офіційне визнання СНР як важливого інструменту в системі державного регулювання ринкової економіки.

У 1953 р. під керівництвом Р. Стоуна в ООН був розроблений документ „Система національних рахунків і допоміжних таблиць”, який розглядається як перший стандарт ООН у галузі національного рахівництва. СНР ООН 1953 р. містила 6 рахунків і 13 допоміжних таблиць, які відображали основні потоки продуктів, послуг і доходів у виробництві, споживанні, нагромодженні і зовнішній торгівлі, а також давали змогу визначити основні макроекономічні показники, валовий внутрішній продукт, національний дохід, національні інвестиції та ін.

 

Другий стандарт ООН у галузі національного рахівництва був схвалений Статистичною комісією ООН у 1968 р. Цей стандарт розроблено Р. Стоуном у співпраці з американським економістом Н. Айдиновим. СНР 1968 р. включала не тільки традиційні рахунки національного доходу і продукту, а й нові, інтегровані до її структури макроекономічні блоки: баланс міжгалузевих зв’язків, баланс національного багатства, систему показників руху фінансових ресурсів та ін. Крім цього, в СНР ООН 1968 р. були передбачені рахунки не тільки для економіки в цілому, але й для п’яти секторів внутрішньої економіки. Вона використовувала у найбільш послідовній формі принцип подвійного запису кожної економічної операції. СНР ООН 1968 р. відіграла велику позитивну роль у розвитку національного рахівництва як на національному, так і на міжнародному рівнях. На її базі ЄЕС на початку 1970-го р. розробило Європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинутих європейських країн.

 

В 1993 р. Статистична  комісія ООН схвалила нову СНР, робота над якою тривала близько 10 років.

Метою перегляду  СНР у 1993 р. була потреба у гармонізації визначень і класифікацій окремих  блоків СНР з визначеннями і класифікаціями платіжного балансу, державних фінансів та ін. Друга мета перегляду полягала в тому, щоб зробити систему рахунків більш ясною, логічною і послідовною, уточнити трактування окремих статей доходів і витрат. Основним показником, що характеризує результати економічної діяльності прийнято вважати валовий внутрішній продукт (ВВП). Визначення ВВП було дещо розширене. Зокрема, до нагромадження основних фондів включені витрати на геологопошукові роботи, придбання засобів програмного забезпечення ЕОМ, оригіналів художніх і літературних творів. У складі витрат на нагромадження передбачена нова стаття „Чисте придбання цінностей”. У новій СНР 1993 р. уточнено трактування витрат на військові цілі, на діяльність фінансових посередників, удосконалені методи оцінки випуску продукції в умовах високих темпів інфляції.

 

Порівнюючи  показники, що входять до СНР за певний період часу, можна робити висновки про ефективність функціонування економіки, будувати прогнози на майбутнє. Тобто це своєрідна система бухгалтерського обліку на рівні держави.

СНР сформульована  в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

 

Ця система  базується на відповідних методологічних принципах. Стосовно методології обчислення макроекономічних показників слід визначити такі.

 

По-перше, продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що приносить доход суб’єктам цієї діяльності. Тобто, критерієм продуктивності праці вважається одержання доходу. Згідно з СНР валовий продукт і сукупний доход створюються як у галузях матеріального, так і нематеріального виробництва: в торгівлі, житлово-комунальному господарстві, фінансово-кредитних організаціях, органах державного управління, армії, наукових установах, освітянських та медичних закладах тощо.

 

По-друге, в основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту й доходом, одержаним від його продажу. Слід зазначити, що рівність між витратами і доходами досягається не завжди, але ринковий механізм постійно працює над вирівнюванням витрат і доходів. Досягнення економічної рівноваги – одна з ключових проблем макроекономічної науки.

 

По-третє, СНР  виходить із того, що економіка знаходиться  в постійному кругообігу, а кругообіг  – це безперервний потік „витрати – доходи”. Це означає, що витрати  створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат. У свою чергу, нові витрати створюють нові доходи і так нескінченно.

 

Отже, для збільшення доходів необхідно збільшувати  витрати, а щоб зростали витрати, потрібно одержувати більше доходу. Цей  постулат (теза) і є однією з головних проблем макроекономіки. Концепція господарського кругообігу, таким чином, розглядає виробництво, розподіл і перерозподіл продукту і доходу, формування національного багатства як різні, але тісно взаємопов’язані аспекти процесу відтворення.

 

По-четверте, виділяють економічні сектори, що охополюють економічні одиниці – суб’єктів економіки, які самостійно приймають економічні рішення та ведуть бухгалтерську звітність. Це дає змогу не тільки відобразити утворення продукту і доходу, розподіл, перерозподіл та споживання в економіці в цілому, а й ті ж економічні операції у розрізі окремих секторів.

 

Особливістю методології  СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість.