ВВП та методи його розрахунку

 

Зміни у запасах враховують в інвестиціях, бо збільшення запасів є, по суті, “неспожитою продукцією”. А це саме є тим, що розуміється під інвестиціями.

Оскільки ВВП вимірює  поточний обсяг виробленої продукції, то у ВВП потрібно враховувати  всі продукти, які вироблені, але не продані у цьому році. Треба враховувати ринкову вартість усіх приростів запасів впродовж року. Вино вироблене у 1996 р. повинно враховуватись у ВВП 1996 р. навіть тоді, коли його ще не продали у березні 2006 р. Якщо не враховувати збільшення запасів, то відбудеться заниження обсягу річного виробництва. Якщо на складах і полицях підприємств наприкінці року нагромадилось більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в економіці впродовж року було вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів треба додати до ВВП як показника поточного річного виробництва.

А якщо запаси зменшуються, то це зменшення потрібно вирахувати з ВВП, бо обсяг бо обсяг продукції, що проданий в економіці, перевищує обсяг поточного виробництва. При цьому різниця між вказаними величинами відображається у зменшенні запасів. Ця частина ВВП, що продана на ринку впродовж року, відображає не поточне виробництво цього року, а зменшення запасів, що нагромадилися на початку року. Запаси нагромаджені на початку даного року, є продукцією, що створена у попередні роки. Оскільки ВВП є мірою обсягу продукції, виробленої в даному році, то не можна враховувати у ВВП споживання продукції, виготовленої у попередні роки. Вино вироблене у 1996 р. не можна враховувати у ВВП 2006 р.

 

До інвестицій не належить перехід з рук в руки цінних паперів або перепродаж уже наявних активів. Інвестиціями є створення нових капітальних активів. Створення таких активів індукує робочі місця і дохід, в той час як обмін вимогами на наявні капітальні блага не створює ні доходу, ані робочих місць.

 

“Приватні” і “внутрішні”  говорять, що мова йде про видатки  приватних ділових підприємств, на відміну від державних (громадських) органів, і що інвестиції вкладають у даній країні, а не за кордоном.

Валові приватні внутрішні  інвестиції включають виробництво  усіх інвестиційних товарів, призначених  для заміщення машин, устаткування, споруд, що спожиті в процесі виробництва в цьому році, плюс будь-які чисті додавання  до обсягу капіталу в економіці. Валові інвестиції включають як заміщувальні і інвестиції, так і приросткові інвестиції. Чисті приватні внутрішні інвестиції характеризують тільки додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу в цьому році.

 

Державні закупівлі товарів і послуг (G) включають усі державні видатки – як уряду країни, так і місцевих органів влади, – на кінцеві продукти підприємств та на всі прямі закупівлі ресурсів, зокрема праці. Однак вони не враховують усі державні трансферні платежі, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є простою передачею державних доходів певним родинам або індивідам.

 

Чистий експорт (Xn). У ВВП враховуються всі видатки на внутрішніх ринках країни, пов’язані з виробництвом товарів і послуг в економіці цієї країни. Видатки іноземців на вітчизняні товари пов’язані із вітчизняним виробництвом так само, як і видатки резидентів. Отже, при визначенні ВВП за видатковим методом додається і сума, яку іноземці витрачають на вітчизняні товари та послуги, тобто сума експорту країни. З іншого боку, треба визнати, що частина споживчих, інвестиційних та державних видатків іде на товари, що імпортуються, тобто вироблені за кордоном. Такі видатки не відображають виробничої діяльності країни. Тому, щоб уникнути завищення загального обсягу продукції країни, треба вирахувати вартість імпорту.

Чистий експорт  – це сума, на яку іноземні видатки  на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги.

 

2.2 Метод потоку  доходів (розподільчий спосіб)

 

ВВП включає наступні компоненти: заробітна плата найманих працівників, рента, процент, прибуток, непрямі податки на бізнес, амортизація та чисті іноземні факторні доходи.

 

Заробітна плата  найманих працівників є найбільшою категорією доходу. Вона містить, головним чином, платню, яку фірми і уряд виплачують тим, хто пропонує працю. Вона також містить низку доповнень до заробітної плати, зокрема, внески підприємців на соціальне страхування і в різноманітні приватні фонди пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття для найманих працівників. Ці додатки до заробітної плати є частиною витрат підприємця, пов’язаних з наймом робочої сили, і розглядається як компонент загальних витрат компанії на заробітну плату.

 

Рента містить  доходи, які отримують домогосподарства та фірми, що забезпечують економіку ресурсами власності. Прикладами ренти є щомісячні платежі орендарів землевласникам і щорічні орендні платежі фірм-наймачів за користування офісними площами. Чиста рента – валовий рентний дохід мінус амортизація позиченої власності. Саме рентний дохід (чиста рента) залишається після того, як з валового рентного доходу вирахувано амортизацію (зношення власності).

 

Процент стосується виплат грошового доходу, які здійснює приватний бізнес постачальникам грошового капіталу. Він містить такі статті: виплата процентів домогосподарствам на заощаджувальні депозити, на сертифікати депозитів та на облігації корпорацій. Процентні виплати, що здійснює держава вираховуються із процентного доходу.

 

Прибуток розпадається на два основні види рахунків: доход  на власність, або доход некорпоративного сектору, і прибутки корпорацій.

 

Дохід некорпоративного сектора стосується чистого доходу підприємств, що перебувають в одноосібній власності, а також власності партнерств.

 

Прибутки корпорацій здебільшого використовуються у  трьох напрямах:

1. Податки на  прибуток корпорацій. На певну частину прибутку претендує уряд, який отримує її у вигляді податків на прибутки корпорацій.

2. Дивіденди.  Частина прибутку корпорацій  виплачується акціонерам у вигляді дивідендів. Ці платежі надходять до домогосподарств, які, зрештою, є власниками усіх корпорацій.

Нерозподілений  прибуток корпорацій. Та частина прибутку, що залишається після сплати податків на прибутки та дивідендів, називається нерозподіленим прибутком корпорацій. Цей нерозподілений заробіток корпорацій разом із нарахуваннями на відновлення спожитого капіталу інвестується одразу або в майбутньому на створення нових заводів чи купівлю устаткування, збільшуючи реальні активи фірм-інвесторів.

 

Щоб перейти  від національного доходу до ВВП, потрібно розглянути два види виплат, не пов’язаних з доходом, що входять у вартість загального обсягу продукції.

 

Перший вид  витрат, не пов’язаних з виплатою доходу, виникає через те, що уряд накладає певні податки, які називаються  непрямими податками на бізнес. Ділові підприємства розглядають їх як витрати  виробництва і, отже, додають до цін на продукти. Такі податки містять загальний податок з продажу, акцизи, податки з майна підприємств, ліцензійні платежі та митні збори.

Припустимо, що фірма виробляє продукт, що продається за 1 гривню. Виробництво цього продукту створює таку ж суму доходу у вигляді заробітної плати, ренти, процента і прибутку. Проте тепер уряд накладає 5-відсотковий податок з продажу на всі товари, що реалізуються у роздрібній торгівлі. Роздрібний торговець просто додає ці 5% до ціни продукту, підвищуючи його ціну з 1 гривні до 1,05 гривень, і, отже, переміщує податок з продажу на споживачів. Ці 5 копійок податку потрібно виплачувати державі ще до того, як залишкова 1 гривня може бути виплачена сім’ям та індивідам у вигляді заробітної плати, ренти, процента і прибутку. Крім того, цей потік непрямих податків на бізнес з незаробленим доходом, бо держава не вносить жодного вкладу у виробництво товару в обмін на надходження податку з продажу. З цієї причини треба вираховувати непрямі податки на бізнес при обчисленні загального доходу, заробленого факторами виробництва. Частина вартості річного обсягу продукції відображає непрямі податки на бізнес, які перекладаються на споживачів через високі ціни на товари. Ця частина вартості національного обсягу продукції не надходить у вигляді заробітної плати, ренти, процента або прибутку.

 

Другим видом  витрат, не пов’язаних з виплатою доходу, що входять у вартість загального обсягу продукції, є амортизація. Корисний період використання капітального устаткування набагато більший року. Фактичні видатки на купівлю капітальних благ та їх продуктивний строк служби не потрапляють в один і той же період обліку. Щоб не допустити заниження прибутку, отже, і всього доходу в період купівлі та завищення прибутку, а також загального доходу в наступні роки, окремі підприємства обчислюють корисний строк служби устаткування і розподіляють сумарну вартість цього устаткування на увесь строк його служби. Щорічні відрахування, які показують обсяг капіталу, спожитого у ході виробництва в окремі роки, називають амортизацією.

Для точного  обчислення величини прибутку і загального доходу в економіці, то потрібно врахувати у загальних доходах підприємницького сектора гігантські амортизаційні відрахування. Ці амортизаційні відрахування, які називають відрахуваннями на споживання капіталу, ідуть на купівлю капітальних благ, “спожитих” у процесі виробництва ВВП упродовж даного року. Ці амортизаційні відрахування і становлять різницю між валовими і чистими інвестиціями.

Ця частина  доходів підприємницького сектора не може використовуватися для розрахунків з постачальниками ресурсів. Частина цих доходів – а саме: частина вартості виробництва – є витратами виробництва, що зменшують прибуток компаній. Проте, на відміну від інших витрат виробництва, амортизація не збільшує чийогось доходу. Споживання капіталу означає, що частину ВВП даного року потрібно відкласти для заміщення машин і устаткування, зношених у процесі виробництва. Отже, на весь ВВП можна спожити як дохід суспільства, не зменшуючи при цьому запас виробничих потужностей.

 

Сума заробітної плати, ренти, процента і прибутку становить  національний дохід. Додаючи два інших види витрат, не пов’язаних з доходами, - непрямі податки на бізнес і споживання капіталу, отримуємо валовий національний продукт (ВНП). Щоб перетворити ВНП у валовий внутрішній продукт (ВВП), треба до ВНП додати чисті іноземні факторні доходи, зароблені іноземцями у цій країні.

 

2.3 Метод доданих вартостей (виробничий спосіб) 

 

Оскільки ВВП  є сукупним результатом економічної діяльності суб’єктів господарювання на території даної країни, то його можна розрахувати за виробничим методом, сумуючи їх кінцеву продукції за визначений період. В якості кінцевої продукції суб’єктів господарювання виступає додана вартість.

Додана вартість – це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві й визначає його реальний внесок у створенні вартості конкретного продукту. Для кожного учасника процесу виробництва додана ним вартість є різницею між його продажами, з одного боку, та купленими ним предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом та енергією) і послугами, які споживаються в ході виробництва певних господарських операцій – з іншого.

Річну додану вартість складає різниця між загальною  сумою продажів і сумою виплат на постачання сировини, енергії, машин, устаткування, витрат на виробництво та реалізацію продукції тощо.

Виробничим  методом ВВП розраховують за двома  варіантами: 1) в основних цінах шляхом сумування доданих вартостей всіх фірм за визначений період на території країни 2) в ринкових цінах (в цінах кінцевого використання) посередництвом додавання до ВВП, розрахованого в основних цінах, чистих податків на продукти (різниці між цими податками і субсидіями з них).

 

ВВП = S(ВВ – МВ) + (П – С),

 

де ВВ – валовий випуск окремих галузей

МВ – матеріальні  витрати окремих галузей

П – податки  на продукти, на споживання

С – субсидії

 

Щоб уникнути подвійного рахунку при вимірюванні ВВП, необхідно підсумовувати додані вартості на кожній стадії виробництва.

 

Приклад,

Стадії виробництва	Ринкова вартість, у. г. о.	Додана вартість, у. г. о.
Лісозаготівельне  виробництво	260	260 – 0 = 260
Целюлозно-паперове виробництво	340	340 – 260 = 80
Поліграфічне  виробництво	390	390 – 340 = 50
Оптова база	490	490 – 390 = 100
Роздрібний продаж	600	600 – 490 = 110
Разом	2080	600

 

 

 

Загальна вартість складає в даному випадку 2080 у. г. о. Якщо цю суму включити до розрахунку ВВП, то суттєво перевищиться його обсяг. Отже, при розрахунках ВВП виробничим методом в даному випадку включають тільки 600 у. г. о. – це є додана вартість, створювана на кожній стадії виробництва.

 

 

III. Якісні показники ВВП

 

 

3.1 Номінальний  та реальний ВВП, дефлятор ВВП

 

На обсяг виробництва впливають  зміни як обсягу виробництва, так  і ціни. Тому розрізняють номінальний та реальний ВВП, при цьому використовують два види цін: поточні й постійні.

 

Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється у поточних цінах, тобто у фактичних цінах  даного року:

 

ВВПн = Sp1q1,

 

де  p1 – ціни товару в поточному періоді

q1 – обсяг виробництва в поточному році.

 

Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається як базовий (базові ціни):

 

ВВПр = Sp0q1,

 

де p0 – ціни товару в базовому періоді

q1 – обсяг виробництва в поточному році.

 

Загальновизнано, що коли що коли щорічний приріст реального  ВВП складає понад 4%, то стан країни можна вважати позитивним.

 

Індекс Пааше, розрахований для товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Індекс Пааше  – показник рівня цін, де змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року:

 

Іп = Sp1q1 / Sp0q1,