Вільні економічні зони

     До  другої групи відносяться юрисдикції, де при досить високому рівні прибуткового податку застосовується система спеціальних податкових пільг. Країни цієї групи відрізняються ліберальними валютними і митними режимами. Дочірні фірми країн другої групи звичайно здійснюють «транзит» капіталів і доходу від них. У число країн з помірною податковою системою входять Нідерланди, Швейцарія (деякі кантони), Ірландія, Люксембург, Австрія, Ліхтенштейн і деякі інші.

     До  третьої групи відносяться державні утворення й адміністративні  території, у яких гранично спрощений  порядок реєстрації юридичних осіб і значно знижені (чи відсутні) податки на прибуток, - «податкові гавані».

     «Податкова  гавань» (податковий притулок, фіскальний оазис) являє собою державу чи невелику територію, що проводить політику залучення іноземних кредитних капіталів шляхом надання податкових і інших пільг. «Податкова гавань» надає пільги іноземним і місцевим підприємцям (фірмам, компаніям). Іноді пільгове оподатковування поширюється тільки на окремі види одержуваного доходу, наприклад, у Люксембурзі – це пільговий податковий режим для банків; у Швейцарії і Ліхтенштейну – для холдингових посередницьких і торгових компаній; на Багамських островах – повне звільнення від прибуткового податку.

     До  найважливіших переваг розміщення фірм у «податкових гаванях», що роблять їх привабливими для іноземних  інвесторів, відносяться наступні: 

• податок на прибуток у «податкових гаванях» відсутній, чи не перевищує 1 – 2%, чи замінений щорічним збором, що у різних країнах знаходиться в межах 150 – 1000 доларів у рік і не залежить від розмірів доходу. Податки на вивіз доходів – дивіденди, банківський відсоток, платежі роялті – відсутні;
• у «податкових гаванях» максимально спрощена процедура реєстрації: мінімальний розмір статутного капіталу звичайно не встановлюється; особистості власників фірм не підлягають розголошенню;
• у «податкових гаванях» відсутні обмеження на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в будь-яких закордонних банках, здійснювати й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень;
• процедура керування фірмою також гранично спрощена. Іноді вона умовна – керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника. У деяких «податкових гаванях» анонімність власника забезпечується також можливістю випуску акцій на пред'явника;
• більшість країн «податкової гавані» не вважає порушення податкового кодексу і митного законодавства карним злочином. Надання фірмами звіту по веденню чи обліку податкових декларацій тут не потрібно. Єдина форма звітності – щорічний фінансовий звіт.

     Різновидом  податкової гавані є центр «оффшор». Центри «оффшор» - це невеликі держави і території, розташовані в основному на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму і ведуть провідну політику залучення іноземних кредитних (стара назва – позичкових) капіталів, і на відміну від податкових гаваней,  надають податкові й інші пільги тільки для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.  До найбільш відомих центрів «оффшор» відносяться Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гібралтар, Штат Делавер у США та ін.

     Центри «оффшор» принципово відрізняються від зон вільної торгівлі. Зони вільної торгівлі надають податкові та інші пільги всім підприємствам, що діють усередині зони, а центри «оффшор» - тільки підприємствам (оффшорним компаніям), що ведуть діяльність поза їхньою територією. Центри «оффшор» мають визначену спеціалізацію, в основу якої покладені різні типи юрисдикції. Юрисдикції бувають банківські, трастові (довірчі), страхові. Серед страхових юрисдикцій маються також і такі, котрі більше підходять для внутрішньофірмового страхування, і такі, котрі більше підходять для перестрахування.

     У центрах «оффшор» вимоги до обов'язкових  резервів комерційних банків зм'якшені в порівнянні з іншими країнами, а в ряді центрів створення резервів банками взагалі не потрібно. Також відсутня пряма залежність вартості кредитних ресурсів з дисконтними ставками центральних банків країн.

     Центри  «оффшор» іноді називають оффшорними зонами. Країни, що створили такі зони, здобувають цілий ряд соціально-економічних вигод. А саме: вони залучають іноземний капітал, одержують додаткове джерело податкових платежів, збільшують зайнятість місцевого населення і, насамперед адвокатів, бухгалтерів, секретарів, співробітників банків, засобів зв'язку, страхових компаній і ін.

          Негативною стороною створення центрів «оффшор» є те, що ці центри можуть служити місцем відмивання “брудних грошей” і проведення різного роду фінансових афер.  
 

3.2 Оффшорна компанія

     Комерційні  підприємства, створені в центрах «оффшор», одержали назву «оффшорні компанії».

     Оффшорна  компанія - це компанія, що є стосовно реєстрації  країни не резидентською і цілком звільненою від податків. Однак вона зобов'язана щорічно платити фіксоване мито за це звільнення. В оффшорних компаніях ведення бухгалтерського обліку і звітності зведене до мінімуму (Ірландія, Швейцарія). У деяких центрах вимоги вести бухгалтерський облік взагалі відсутні (Антильськ і Нормандські острови, Ліберія, Ліхтенштейн, Панама). Оффшорним компаніям надана повна воля в розпорядженні своїми коштами, як в інтересах їхніх учасників, так і у власних інтересах компанії. Вони можуть здійснювати будь-які фінансові і торгові операції по усьому світі. Великою перевагою діяльності оффшорных компаній є: 

• можливість  укладення торгових угод на пільгових умовах;
• здійснення в найкоротший термін міжнародних фінансових операцій відповідно до валюти покупця і продавця;
• списання на місці усіх витрат, зв'язаних з укладеними угодами;
• анонімність власників, що з різних причин може мати велике значення у видачі ліцензій і наданні ексклюзивних прав певній фірмі.

     Оффшорна  компанія створюється з чітко  визначеними цілями. Такими цілями можуть бути:

• зведення сплати податків до мінімуму;
• здійснення спеціальних бізнес-функцій професійної орієнтації;
• організація холдингових компаній;
• створення іміджу (національного чи міжнародного);
• придбання і утримання нерухомості від імені оффшорної компанії;
• забезпечення конфіденційності створення оффшорної компанії, тобто таємності імені власника, банківських рахунків і ін.;
• комерційна необхідність, зв'язана з обходом різних організацій і ембарго по окремих видах діяльності і товарів;
• збільшення ефективності фінансових і торгових операцій.

     Великі  компанії з міжнародними активами організовують свою власність шляхом створення оффшорного холдингу. Основною функцією оффшорного холдингу є ведення керування іноземними дочірніми підприємствами її остаточним власником. Такий фінансовий центр може мінімізувати вплив різних податкових систем і політичних ризиків, накопичувати прибуток дочірніх підприємств; контролювати їхній стан, реінвестувати накопичені засоби. Така форма холдингу є оптимальною для інвестування за рубежем не прямо, а через власного посередника, у статутні капітали компаній, у нерухомість і т.п.

     Оффшорні компанії часто займаються торговим реінвойсингом. Реінвойсинг – процес руху товарів від постачальника до покупця, у якому оффшорна компанія використовується лише для оформлення контрактів і рахунків. Головна (материнська) компанія укладає з оффшорною компанією контракт на весь товар за єдиною ціною, а оффшорна компанія бере контракт на партії цього товару з покупцями в різних країнах. Головна компанія дістає фіксований прибуток, а на рахунку оффшорної компанії залишається різниця, одержувана від окремих контрактів, що цілком виводиться з-під оподатковування.

     Оффшорні  компанії займаються не тільки торговим реінвойсингом. Вони володіють судновим флотом, створюють свої страхові філії для страхування власних ризиків (якщо мають можливість включити страхові премії в собівартість чи продукції її перевезення), створюють лізингові оффшорні компанії (якщо інвестовані ресурси оффшорної компанії використовуються на придбання устаткування для головної компанії). 
 

3.3. Оффшорні операції

     Оффшорні  операції (англ. off - chore – знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) являє собою законодавчу основу міжнародних фінансових і торгових операцій, здійснюваних підприємствами, зареєстрованими на території, що має статус податкової гавані, різновидом якої є центр «оффшор».

     Виникнення  оффшорних операцій було викликане  реалізацією зменшення податків на доходи від підприємницької діяльності в законодавчому порядку. Підприємець  – резидент, зобов'язаний сплатити податки з обороту і з прибутку, отриманих від своєї діяльності усередині країни і за рубежем.  Підприємець, що бере участь у зовнішньоекономічній діяльності, платить податки двічі. Подвійне оподатковування – це оподаткування прибутку іноземного учасника в спільному підприємстві при її перекладі за кордон і обкладання цього ж прибутку в країні іноземного учасника. Тому для запобігання подвійного оподатковування і для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємця багато держав уклали між собою угоду про виключення подвійного оподатковування.

     Крім  усунення подвійного оподатковування для стимулювання міжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізації податків на легальній основі, що покладений в основу оффшорних зон. Оффшорні операції по суті являють собою фінансовий інструмент, що, не порушуючи чинне законодавство, використовується для планування і мінімізації оподатковування і для захисту комерційної таємниці.

     Оффшорні  операції включають:

• консультаційні послуги по мінімізації оподатковування, вибору оффшорної зони й ін.;
• послуги по створенню і реєстрації оффшорних підприємств (компаній), по відкриттю банківських рахунків, із продажу цих підприємств і ін.;
• послуги по ефективному використанню оффшорних компаній у міжнародному комерційному обороті;
• послуги по керуванню оффшорної компанією через довірчого керуючого;
• спекулятивні операції по керуванню капіталом (валютний дилинг, інвестиції, володіння і розпорядження закордонним майном, операції з нерухомістю, трансферні, трастові операції і т.п.);
• консалтингові послуги по податковому плануванню.

     Податкове планування означає використання різноманітних  факторів (географічних, правових, економічних) з метою зниження податкових втрат. Податкове планування являє собою  вибір оптимального сполучення і  побудови правових форм відносин і  можливих варіантів їхньої інтерпретації в рамках діючого податкового законодавства.

     Процес  податкового планування включає 4 стадії:

• рішення питання про найбільш вигідному з податкової точки зору місця перебування (реєстрації) самої організації, її керівних органів, основних, виробничих і комерційних підрозділів і т.п;
• вибір правової організації і її структури з урахуванням характеру і мети її діяльності;
• правильне і повне використання можливостей податкового законодавства і податкових пільг при визначенні оподатковуваного доходу і численні податкових зобов'язань, а також їхнього взаємного ув'язування з правовими формами оформлення угод;
• раціональне з податкової точки зору розміщення отриманих прибутків і інших грошових нагромаджень, використання оборотних коштів.

     В основі оффшорних операцій лежить конфіденційність оффшорного підприємництва. У багатьох оффшорних юрисдикціях прийняті спеціальні закони, що передбачають кримінальну відповідальність за розголошення конфіденційної інформації для осіб, що мають до неї службової доступ. Захист комерційної таємниці звичайно зводиться до нерозголошення імені фактичного власника оффшорної компанії. Такий захист забезпечується шляхом випуску акцій на пред'явника або на основі використання довірчого керуючого (тобто номінального власника) оффшорної компанії.  Довірчий керуючий (номінальний власник, номінальний партнер) – це фактично підставна особа, що вводиться до складу власників фірми і займає посаду директора, але за умовами установчого договору і статуту позбавлена практично усіх прав. Конфіденційність також зв'язана з наявністю банківських рахунків оффшорної компанії, інформацію про які банк може видати тільки у випадку судового розгляду (наприклад, при кримінальних справах з торгівлі наркотиками і т.п.).

Розділ  4. ВЕЗ в Україні 
 

     В Україні проблема створення і  функціонування вільних економічних  зон набуває все більшої актуальності. Необхідно розглянути існуючу нормативну базу і досвід їх діяльності за останні роки, що дасть можливість зробити деякі висновки щодо удосконалення їх діяльності в майбутньому.