Витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах розвитку підприємства

     З огляду на можливості підприємства змінювати  обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого — період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового — період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), ін. — як постійні; довгострокового — період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції. 

     Діяльність  фірми характеризується виробництвом товарів послуг, виробництвом продукту. При аналізі діяльності фірми  застосовуються показники сукупного  продукту і граничного продукту.

     Сукупний  продукт ТР - весь обсяг продукту підприємства, створено сукупною дією усіх факторів виробництва. Граничний продукт - це добавка до сукупного продукту за рахунок використання додаткової одиниці якогось виробничого фактора (праці чи капіталу)

      ;                                (1.3)

     Крім  того, використовується показник середнього продукту - сукупного продукту фірми  з розрахунку на одиницю змінного фактора виробництва.

                                                            (1.4)     

     Середній продукт є показником середньої продуктивності (наприклад праці), а граничний продукт – виразом граничної продуктивності.

     Від реалізації виробленого продукту створюється  доход підприємства. Сукупний (валовий) доход, який одержує фірма дорівнює ціні продукту (Р), помножений на кількість реалізованого товару (Q):             

      TR= Р • Q                                                            (1.5)                               

     Граничний доход MR - це приріст доходу (ТR) на додаткову  одиницю товару:

                                                                             (1.6)

     Середній  дохід фірми AR - це доход в середньому на одну одиницю реалізованого товару:        

                                                                (1.7)

     Витрати виробництва - це витрати підприємства на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили, оборотних фондів, інші – на закупівлю засобів праці, обладнання, устаткування (основних фондів).

     Витрати підприємства в мікроекономіці розглядується під кутом зору підприємця, який прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти мети - мети одержання рівного доходу на одиницю витрат на виробничі ресурси, в кінцевому результаті – максимізувати прибуток.

     Господарський суб'єкт зіштовхуючись із обмеженістю ресурсів повинен зробити вибір між альтернативними способами їх використання, між альтернативними витратами.

     Альтернативні витрати - витрати ресурсів за найкращого альтернативного варіанту  їх застосування. Підприємець, приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляться від виробництва інших товарів чи послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних  можливостей. Витрати підприємства за ознакою належності факторів виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

     Зовнішні  витрати дорівнюють сумі виплат фірмі  за використані ресурси зовнішнім постачальником (за працю, сировину, матеріали, енергію, транспорт і т.н.).

     Внутрішні витрати - витрати, що дорівнювали б  доходу за виробничі ресурси, якби не використовувались самостійно. Наприклад, якщо підприємство має свою виробничу споруду (свій цех), воно втрачає доход від неї, не віддаючи її в оренду. Тобто внутрішні витрати – це витрачені доходи.

       Внутрішні (неоплачені) витрати з'являються  і тоді, коли фірма застосовує  власні грошові фонди, жертвуючи процентом в банку, власну працю і підприємницьку діяльність, відмовившись від заробітної плати в другій фірмі на вигідних умовах.

     Але щоб втримати такий фактор, наприклад  як підприємницька діяльність, в межах власної фірми, необхідна мінімальна плата за нього, яка називається нормальним прибутком.

     Нормальний  прибуток - це доход на власну підприємницьку діяльність, він включається до складу внутрішніх витрат.

     Сума  зовнішніх витрат, тобто сума всіх реальних грошових виплат, що проходить через бухгалтерські рахунки підприємства, називаються бухгалтерськими витратами.

     Сума  зовнішніх і внутрішніх витрат називаються  економічними витратами.

     Критеріям господарської діяльності підприємства є його прибуток (чистий доход), який дорівнює різниці між валовим (сукупним) доходом і витратами.

     В зв’язку з існуванням зовнішніх  і внутрішніх витрат в мікроекономіці розрізняються дві форми прибутку: економічний і бухгалтерський прибуток.

     Бухгалтерський  прибуток це різниця між сукупним доходом і зовнішніми (наявними) витратами.

     Економічний прибуток - це різниця між сукупним доходом і економічними витратами. Якщо від бухгалтерського прибутку відняти економічний прибуток (або від економічних витрат відняти бухгалтерські витрати) можна обчислити нормальний прибуток.

     В залежності від обсягу виробництва (масштабу виробництва) витрати можуть бути постійними і змінними.

     Витрати, які не залежать від обсягу виробництва, називається постійними (оренда приміщення, вартість обслуговування, процент амортизаційні  відрахування, податки заробітна плата управління, затрати по охороні) - FC .

     Витрати, які залежать від обсягу продукції  називається змінними (вартість сировини, зарплата робітників) - VC .

     Загальні (сукупні) витрати - це сума постійних  і змінних витрат: 

     ТС = FC + VC                                                      (1.8)

     Величина  витрат, розрахована на одиницю продукції, називається середніми витратами:

     середні постійні витрати                                                          (1.9)

     середні змінні витрати                                                            (1.10)

     середні сукупні (загальні) витрати                                      (1.11)

     Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють з ринковою ціною одиниці даного товару: якщо вони нижчі від ринкової ціни, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто працює прибуткове.  Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару називаються граничними витратами:    

                                                                                           (1.12)    
 

1.3. Однофакторна виробнича  функція

     У мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально, т. б. як процес перетворення вхідних факторів на вихідні з  використанням певної технології виробництва та описується виробничою функцією. Розглянемо, коли обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованим, тобто однофакторну виробничу функцію (ВФ), або ВФ короткострокового періоду, або частинну варіацію факторів виробництва. Основні показники: динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактора виробництва. Взаємозв’язок показників ТР, АР, МР та обсягу використання змінного фактора Х на малюнку. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора Х і досягає у т.А найбільшого значення, потім збільшення припиняється. АР збільшується, досягає мах значення у т.В, потім спадає. МР збільшується до т.С, потім спадає. Характер зміни показників означає, що, починаючи з певного моменту (т.С), кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. А іноді додаткові витрати можуть негативно вплинути на випуск продукції. Тобто це не лише зниження граничного продукту (гран. продуктивності) фактора, а й порушення оптимальної комбінації залучених факторів (використовуваної технології виробництва).

  

  Рис.1.2

     Закономірність, що спостерігається в аналогічних  ситуаціях, має назву закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно до нього процес залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за змінних обсягів інших факторів призводить до того, що продуктивність (віддача) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, т. б. Гранична продуктивність спадає. Залежно від співвідношення МР, АР, ТР можна визначити 4 стадії виробництва:

    І - ТР і АР збільшується, МР збільшується до мах, МР=мах;

    ІІ - ТР збільшується, АР збільшується до мах, знижується МР=АР, АР=мах;

  ІІІ - ТР збільшується до мах, АР знижується, МР знижується до 0, ТР=мах;

  ІV - ТР знижується, АР знижується, МР знижується.

     Закономірним  є те, що криві АР і МР перетинаються в т.В, де сер. продуктивність змінного фактора є мах, т.б. в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Ці взаємозалежності показників використовуються  при обґрунтуванні управлінських рішень щодо розширення або згортання виробництва у короткому періоді:

     - на І фазі необхідно збільшувати масштаби виробництва, залучати більшу кількість змінного фактора виробництва;

     - ІІ - є рація продовжувати залучати  ресурси, нарощувати виробництво продукції за мах значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Проте обсяг продукції ще не є мах-ним.

     - ІІІ - обсяг продукції буде найбільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу;

      - ІV - слід припинити залучати  ресурси. Граничний продукт має  від’ємне значення. 

 

1.4. Двофакторна виробнича  функція

     Для неперервної і диференційованої двофакторної виробничої функції формула може бути записана з використанням часткових похідних функції двох змінних:

(1.13)

     Звичайно  виробнича функція відповідає закону спадної віддачі факторів виробництва.

     Двофакторна виробнича функція у табличній  формі подається у вигляді  так званої виробничої сітки, її приклад див. у таблиці 1.1. Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.

Таблиця 1.1.Виробнича сітка

Робочий час (L),   людино-днів за місяць	Витрати капіталу (К), одиниць за місяць
	1	2	3	4
1	1	2	3	4
2	2	4	5	10
3	3	5	10	15
4	4	6	13	20
5	5	10	15	22
6	6	12	17	23
7	7	13	19	24
8	8	14	20	25

 

     Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 1.1 всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і той же обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координатами (L, K) на координатну площину (рис. 1.3). Так, випуску Q₀ = 10 відповідають точки А₀(2,4), В₀(3,3), D₀(5,2) на рис. 1.3. Якщо з'єднати ці точки плавною кривою, отримаємо лінію незмінного випуску – ізокванту.

     Ізокванта – крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів (L, K), які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Q₀).

     Аналогічно  можна розглянути різні варіанти досягнення обсягів випуску Q₁ = 5, Q₂ = 15 та побудувати відповідні їм ізокванти. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.