Витрати виробництва на підприємстві

Потім розрахуємо вплив факторів по витраті цементу.

1.         2•  0,23 = 0,46 тис. грн.

1.         2,1 • 0,25 = 0,525 тис. грн.

2.         2,1 • 0,26 = 0,554 тис. грн.

Вплив зміни «норм» складе: 0,525 - 0,46 = 0,065 тис. грн.

Вплив зміни «цін» складе: 0,554 - 0,525 = 0,029 тис. грн.

Сукупний вплив факторів складе: 0,065 + 0,029 = 0,094 тис. грн.

Розрахунки показують, що зниження матеріальних витрат по арматурах на 31 тис. грн. було повністю обумовлене тим, що фактично витрата арматур була менше ніж за планом. Впливу фактора «ціни» не було.

Матеріальні витрати по цементу зросли в порівнянні із планом на 0,094 тис. грн. Обидва фактора вплинули, але вплив зміни «норм» був найбільшим. За рахунок росту норм матеріальні витрати збільшилися на 0,065 тис. грн.

Таблиця 2.4 Вплив факторів на зміну матеріальних витрат на виготовлення фундаментних плит

Одним з факторів третього рівня, що впливають на прямі матеріальні витрати, є підвищення технічного рівня виробництва. Економія матеріальних витрат у результаті впровадження заходів НТП (∆МН) визначається в такий спосіб:

              (2.17.)

де Нб, Нф - норми витрати матеріальних ресурсів до впровадження й після впровадження заходів НТП відповідно; Цпij - планова ціна i-ro виду матеріальних ресурсів для виробництва одиниці продукції j-ro виду; Kj - кількість випущених виробів j-ro виду з моменту впровадження заходів і до кінця року. По даній формулі можна визначити вплив впроваджених заходів науково-технічного прогресу на економію матеріальних витрат через зміну норм.

2.4  Прямі трудові витрати. Витрати на керування та обслуговування виробництва

Аналіз трудових витрат має важливе значення, тому що їхнє зниження є головним чинником зменшення витрат живої праці на виробництво продукції й, отже, зниження собівартості одиниці продукції  При аналізі прямих трудових витрат так само, як і прямих матеріальних, виділяють наступні фактори першого рівня:

      зміна обсягу випущеної продукції;

      структури продукції;

      рівень прямих трудових витрат у собівартості окремих видів виробів.

Зниження трудомісткості забезпечує економію по заробітній платі й ріст продуктивності праці. Розрахунок впливу відхилень фактичної трудомісткості від планової на зміну собівартості продукції виробляється в такий спосіб:

(2.18.)

де ΔЗт — зміна заробітної плати виробничих робітників у собівартості продукції за рахунок відхилення фактичної трудомісткості від планової; T0j -Т1j — планова й фактична трудомісткість виробу j-ro виду, Кф — фактична кількість випущених виробів j-ro виду; м0 — плановий рівень середньо-годинної оплати праці.

Вплив зміни середньо-годинної оплати праці на собівартість продукції визначається по формулі

(2.19.)

де ΔЗг — зміна заробітної плати виробничих робітників у собівартості продукції внаслідок зміни рівня середньо-годинної оплати праці; м1 — фактичний рівень середньо-годинної відплати праці.

На зниження трудомісткості продукції впливають поліпшення організації виробництва, його механізація й автоматизація, впровадження нової прогресивної технології й інші фактори науково-технічного прогресу. Вплив цих факторів на зміну заробітної плати виробничих робітників у результаті впровадження організаційно-технічних заходів можна визначити, помноживши різницю між трудомісткістю виробів до й після впровадження відповідного заходу на плановий рівень середньо-годинної оплати праці, а також на фактичну кількість випущених виробів з моменту впровадження заходів і до кінця року.

Середньо-годинна оплата праці виробничих робітників може змінитися в результаті вдосконалювання нормування праці, підвищення кваліфікації робітників і підвищення мінімальної заробітної плати. Зміна заробітної плати за рахунок названих факторів визначається шляхом множення зміни середньо-годинної оплати праці на фактичну трудомісткість і кількість випущеної продукції.

Витрати на керування та обслуговування виробництва ставляться до непрямих (накладних) витрат. На відміну від прямих витрат вони пов'язані з виробництвом декількох видів продукції й ставляться на об'єкти калькулювання шляхом розподілу відповідної бази. Непрямі витрати представлені такими статтями як «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати», «Комерційні витрати». На кожний вид витрат складається плановий і фактичний кошторис, на підставі яких визначається середній відсоток віднесення накладних витрат на одиницю продукції.

Як джерела інформації використовують кошториси витрат на керування й обслуговування виробництва, загальновиробничих, загальногосподарських і комерційних витрат, зведений розрахунок собівартості випущеної продукції.

При аналізі непрямих витрат вивчається їхня доля в повній собівартості випущеної продукції, а також проводиться порівняння їхньої фактичної величини на гривню продукції із плановим рівнем, попереднім періодом і за ряд років. Загальновиробничі й загальногосподарські витрати ставляться до умовно-постійних витрат, тому при аналізі плановий кошторис не коректують на зміну обсягу продукції й розраховують тільки абсолютне відхилення по кошторису як різницю між фактичними й плановими витратами. При цьому будь-яке відхилення вважається порушенням кошторисно-фінансової дисципліни. У висновку вказують, по яких статтях мала місце перевитрата, а по яких статтях - економія. Також варто вказати причини перевитрати.

При оцінці відхилень від кошторису умовно-постійних витрат варто виділяти економію, що є заслугою підприємства, у той же час особливу увагу варто приділити вивченню причин, що викликають невиправдану перевитрату по окремих статтях комплексних витрат. Особливо аналізуються непродуктивні витрати, до яких ставляться: втрати від простоїв, доплати працівникам у випадку тимчасової непрацездатності, втрати від помилково засланих вантажів, від псування матеріалів і продукції на складах і т.д.

Ріст обсягу виробництва приводить до відносного зниження умовно-постійних витрат розраховуючи на 1 грн. або одиницю продукції й в остаточному підсумку до зниження собівартості. У цьому випадку відносну економію (Ер) можна розрахувати в такий спосіб:

              (2.20.)

де Р0, P1 - величина умовно-постійних витрат за планом і фактично відповідно; ОП0,ОП1 - обсяг продукції в порівнянних цінах за планом і фактично відповідно.
                                                   РОЗДІЛ III

ЗАХОДи ЩОДО ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1. Заходи щодо зниження витрат при виробництві збірного залізобетону

Економічне використання матеріальних ресурсів впливає на зниження витрат виробництва, собівартості продукції, а отже підвищенні прибутковості й рентабельності роботи підприємства. Для забезпечення економії й раціонального використання матеріальних ресурсів працівники постачальницьких відділів виявляють можливості придбання економічних видів сировини й організують їхню доставку, зберігання й підготовку до виробництва з мінімальними витратами й втратами.

Основні джерела втрат цементу при його виробництві, транспортуванні, застосуванні; ефективні напрямки зниження витрати металу в залізобетонних конструкціях; проблеми ощадливої витрати лісоматеріалів. При виготовленні більшості будівельних матеріалів основна частина витрат падає на сировину й паливо.

У цементній промисловості зниження витрат палива досягається випалом клінкера по сухому способу, одержанням багатокомпонентних цементів, застосуванням, мінералізаторів при випалі клінкера й різних типів теплообмінних пристроїв, зневоднюванням шламу, низькотемпературною технологією, повною або частковою заміною глини такими промисловими відходами, як золи, шлаки й ін. Один з головних резервів зниження витрати палива у виробництві цементу - зменшення вологості шламу. Кожний відсоток зниження вологості шламу дозволяє зменшити питому витрату палива на випал клінкера в середньому на 117-146 кдж/кг, тобто на 1,7-2 %. Питома витрата теплоти на випал при сухому способі становить 2900-3750 кдж/кг клінкера, а при мокрому в 2-3 рази більше. При введенні в сировинний шлам доменних шлаків або зол ТЕС витрата палива знижується на 15-18%.

На підприємстві була розроблена технологія низькотемпературного синтезу клінкера з використанням як каталітичне середовище хлористого кальцію. Ця технологія забезпечує зниження витрат теплоти на випал і мливо клінкера на 35-40 % і таке ж підвищення продуктивності печей.

Виробництво збірного залізобетону ставиться до енергоємних галузей промисловості будівельних матеріалів. На 1 м3 збірного залізобетону в середньому витрачається більше 90 кг умовного палива. До 70 % теплоти йде на теплову обробку виробів. Теплову ефективність виробництва збірного залізобетону можна істотно підвищити, знизивши теплові втрати, пов'язані з незадовільним станом пропарювальних камер, теплових мереж, запірних арматур і засобів контролю витрати пари.

Непродуктивні втрати теплоти зменшуються при підвищенні теплового опору пропарювальних камер за допомогою різних теплоізоляційних матеріалів і легких бетонів. Більше економічними в порівнянні з найпоширенішими явними пропарювальними камерами є   вертикальні, тунельні, щілинні камери.

Поряд зі зменшенням теплових втрат найважливіше значення для економії паливно-енергетичних ресурсів у виробництві збірного залізобетону здобуває розвиток енергозберігаючих технологій: застосування високоміцних і швидкотвердіючих цемситів, введення хімічних добавок, зниження температури й тривалості нагрівання, нагрівання бетону електрикою й у середовищі продуктів згоряння природного газу й ін. Прискоренню теплової обробки сприяють способи формування, що забезпечують застосування більше твердих сумішей і підвищення щільності бетону, використання гарячих сумішей, сполучення інтенсивних механічних і теплових впливів на бетон. Прискорення теплової обробки досягається при виготовленні конструкцій з високоміцних бетонів. Тривалість теплової обробки бетонів марок М600 – М800 можна знизити з 13 до 9-10 годин без перевитрати цементу. Ефективною технологією прискореного твердіння є безкамерний спосіб, заснований на створенні штучного масиву бетону пакетуванням. Перспективні способи теплової обробки бетону в електромагнітному полі й із застосуванням інфрачервоних променів.

                                               Висновки

             Фінансовий механізм діяльності підприємства ґрунтується на таких економічних категоріях як доходи, витрати та фінансові результати. Для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг підприємства несуть певні витрати, які можна поділити на прямі та непрямі. Прямі витрати – це витрати на матеріали, заробітну плату виробничих робітників, електроенергію та інші витрати, які мають пряме відношення до виробу та лягають на його собівартість. Непрямі витрати – це витрати на збут, на утримання адміністративного апарату, податки та інші витрати, що не мають прямого відношення до собівартості продукції і відносяться прямо на фінансовий результат. При продажі продукції, послуг виробник отримує доходи у вигляді грошової оплати. Різниця між доходами та витратами підприємства являє собою фінансовий результат господарської діяльності.

Фінансовий результат діяльності підприємства – це прибуток, що отримало підприємство у певному періоді. Для визнання фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.

              Організацію та методику аналізу доходів, витрат та фінансових результатів було досліджено за матеріалами наукових праць та досліджень, а також нормативно-правових документів. 

               У роботі було розглянуто такі економічні категорії, як «доход», «витрати» , «собівартість»,  розглянута класифікація витрат та фактори, що впливають на їх формування на підприємстві. Проаналізовані методи  планування та розрахунку витрат, як калькуляція та кошторис та проаналізовані резерви зменшення витрат.