Виробничий потенціал підприємства: теоретико-методичні проблеми дослідження та умови підвищення ефективності його використання

Фм.з —  фонд матеріального заохочення;

Зн — затрати  на навчання кадрів;

Зв.п —затрати, пов'язані з їхньою перепідготовкою;

Зпк — затрати  на підвищення кваліфікації промислово-виробничого  персоналу.

Четвертим елементом  виробничого потенціалу є технологія. Технологія належить до числа виробничих ресурсів довгострокового користування.

вартість  технології виробництва повинна  визначатися так само, як і основних фондів:

Вт =Вт.д. + Вт.н. – Вт.л.,     (4.5)

де Вт —  вартість використовуваних виробничих технологій;

Вт.д —  вартість технологій, що діють на підприємстві на початок періоду;

Вт.н —  вартість знову освоєних технологій;

Вт.л —  вартість технологій, використання яких припиняється в даному періоді часу.

При визначенні вартості технологій варто мати на увазі, що їхнє впровадження поєднане з виконанням різноманітних робіт, отже, зумовлює різні види витрат.

вартість  технологій як елемента потенціалу буде складатися із затрат на НДР, вартості спеціальних пристосувань та оснащення, що не ввійшли до складу основних виробничих фондів, а також затрат матеріальних ресурсів, пов'язаних" з їхнім  освоєнням.

Останній  елемент виробничого потенціалу підприємства— інформація являє  собою специфічну форму існування  наукових знань. Інформація також має  вартість.

Інформація  містить у собі також різноманітні компоненти, що представляють зміст  заходів у галузі вдосконалення  організації виробництва, праці  й управління. У загальному випадку  до них можна віднести розроблення  й впровадження раціональних "форм поділу й кооперації праці; поліпшення організації підбору й розміщення кадрів; удосконалення організації  й обслуговування робочих місць; раціоналізацію трудового процесу, впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення нормування праці й поліпшення її умов; зміцнення дисципліни праці; заходи щодо підвищення коефіцієнта змінності роботи  устаткування; застосування прогресивних видів матеріальних ресурсів; розвиток творчої активності працюючих, раціоналізаторської й-Винахідницької діяльності. Тому при визначенні вартості елемента «інформація» головну увагу варто звертати на виявлення матеріальних і фінансових затрат, пов'язаних з реалізацією розглянутих вище й інших подібних заходів а також із придбанням інформаційних ресурсів.

Маючи вартість кожного елемента виробничого потенціалу підприємства, загальну його величину можна розрахувати в такий спосіб:

П = Во.ф + Вт.р +Ве.р +Вт + Ві,    (4.6)

де П —  величина виробничого потенціалу підприємства;

Вер — вартість енергетичних ресурсів;

Ві — вартість елемента «інформація».

Величину  виробничого потенціалу промислового підприємства можна буде визначити  як:

П = В_ОВФ + Вм.ф + Фз.п + Фм.з + Вс.р. + ВР.п.і., (4.7)

де Вовф - середньорічна вартість основних промислово-виробничих фондів у планованому році;

Вм.ф —  витрати на модернізацію основних промислово-виробничих фондів у розрахунковому році;

Фзц — фонд заробітної плати промислово-виробничого  персоналу в планованому році;

Фм.з —  фонд матеріального заохочення підприємства в аналізованому році;

Вср — вартість спожитих у розрахунковому році енергетичних ресурсів;

Вр.п.і. — річні витрати в  попередньому п'ятирічному періоді  матеріальних і фінансових коштів (крім капітальних вкладень) на розвиток і удосконалення виробництва.

Рівень ефективності використання виробничого потенціалу в цілому також може характеризувати кінцевий результат його функціонування/зміст якого було вже розглянуто . У такому випадку інтегральний показник віддачі виробничого потенціалу господарської системи буде визначатися відношенням.

     (4.8)

 

де П —  величина виробничого потенціалу підприємства (об'єднання);

В — кінцевий результат його функціонування.

Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів  виробничого потенціалу в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства — важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 1.4 Склад, структура та показники  ефективного використання оборотних  засобів

 

До оборотних  засобів промислового підприємства відноситься частина виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на продукт праці.

Оборотні  кошти підприємств являють собою сукупність коштів, авансованих на створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Основне їхнє призначення полягає в забезпеченні безперервності і ритмічності процесу виробництва і реалізації продукції.

Оборотні  виробничі фонди складаються з предметів праці (сировина, основні матеріали і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара і запасні частини), засобів праці (малоцінні предмети й інструменти) незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів. Оборотні виробничі фонди мають найбільшу питому вагу в складі всіх оборотних коштів промисловості (понад 70%).

Засоби  підприємств, вкладені в запаси готової продукції, товари, відвантажені, але неоплачені, а також засоби в розрахунках і грошові кошти в касі і на рахунках у банку складають фонди обігу.

Оборотні  виробничі фонди вступають у  виробництво в натуральній формі. У процесі виготовлення продукції  вони цілком споживаються і переносять свою вартість на вартість створюваного продукту. По закінченні виробничого циклу і виготовленні готової продукції вартість спожитих оборотних фондів відшкодовується у виручці від реалізації продукції підприємства. Це створює можливість систематичного повторення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

Оборотні  фонди складаються з трьох  частин:

• виробничі запаси;
• незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;
• витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси – це предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів.

Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення – це продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки.

Витрати майбутніх періодів – це не речові елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.

Співвідношення  між окремими елементами оборотних  фондів в процентах або їх складовими частинами називається структурою оборотних фондів.

З іншого боку можна визначити оборотні засоби як сукупність оборотних фондів, що використовуються для фінансування поточної господарської діяльності підприємства і виражені у грошовій формі.

Незважаючи  на те що у процесі відтворення оборотні засоби належать сфері безпосереднього виробництва й обігу, за джерелами фінансування вони діляться на власні і позичені.

Власні необхідні для задоволення потреб підприємства у виробничих запасах, напівфабрикатах власного використання, в залишках готової продукції, незавершеному будівництві, а також у засобах для витрат майбутніх періодів.

Позичені – це кредити банку для задоволення тимчасових потреб, а також засоби, що тимчасово знаходяться в обороті підприємств до завершення розрахунків із державним бюджетом, постачальниками сировини, комплектуючих виробів та іншими кредиторами. Власні оборотні засоби поповнюються здебільшого за рахунок прибутку. Власні оборотні кошти покликані забезпечувати утворення постійних мінімальних виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива і т. д.), заділів незавершеного виробництва, вкладень у витрати майбутніх періодів і залишків готової продукції, необхідних для нормальної і безперебійної роботи підприємства. Загальна сума цих мінімальних запасів складає норматив власних оборотних коштів, що визначається або уточнюється щорічно при розробці фінансового плану.

Власні  оборотні кошти беруть участь у кругообігу засобів тільки того підприємства, за яким вони закріплені, у той час як позикові засоби можуть брати участь у кругообігу засобів багатьох підприємств залежно від їхніх потреб.

Власні  оборотні кошти постійно закріплені за підприємствами в їхньому статутному фонді і підприємства мають право самостійно їх розміщувати, планувати і використовувати.

Оборотні  засоби діляться на нормовані і ненормовані. Нормовані складаються із запасів товарно-матеріальних цінностей, зокрема незавершеного будівництва, готової продукції тощо. Ненормовані складаються з відвантаженої продукції, засобів у розрахунках і грошових коштів.

Нормовані оборотні кошти – це грошові кошти, необхідні для створення мінімального запасу товарно-матеріальних цінностей і забезпечення безперебійності процесу виробництва і реалізації продукції. Вони складаються з виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні предмети, запасні частини для ремонту), незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів і готової продукції. Нормовані оборотні кошти складають основну частину оборотних коштів підприємства.

Елементи  оборотних коштів, які покликані обслуговувати реалізацію продукції, не нормуються. До ненормованих оборотних коштів відносяться:

• засоби в товарах, відвантажених покупцем;
• грошові кошти на рахунках у банку й у касі підприємства;
• дебіторська заборгованість;
• засоби в розрахунках, не зв'язані безпосередньо з виробничою діяльністю, тобто в розрахунках з банками й у перерахунках по спеціальних фондах, резервах і цільовому фінансуванню з бюджету.

Оборотність може виражатися тривалістю одного обороту  і числом оборотів засобів за звітний період. Ефективність зроблених витрат можна обчислити за допомогою показника завантаження оборотних коштів і рентабельності.

Одним з  основних показників оборотності виступає тривалість одного обороту оборотних коштів (Т), розрахована в днях за формулою:

 

 (1.26),

 

Оборотність у днях дозволяє установити, протягом якого часу оборотні засоби проходять  усі стадії кругообігу на даному підприємстві. Чим вище оборотність у днях, тим ощадливіше використовуються фінансові ресурси. Однак при високій оборотності зростає ризик неплатежів і збоїв у постачаннях сировини, матеріалів, що комплектують вироби і т. п.

Оборотність виміряється також числом оборотів, здійснюваних оборотними коштами за визначений проміжок часу. Цей показник називається коефіцієнтом оборотності ( ) і розраховується, як правило, за рік. Визначається він за формулою:

 

 (1.27).

 

Зіставлення коефіцієнтів оборотності в динаміку по роках дозволяє виявити тенденції зміни ефективності використання оборотних засобів. Якщо число оборотів, здійсненими оборотними засобами, збільшується або залишається стабільним, то підприємство працює ритмічно і раціонально використовує грошові ресурси. Зниження числа оборотів, здійснених у розглянутому періоді, свідчить про падіння темпів розвитку підприємства, його неблагополучний фінансовий стан.

Показник  участі оборотних коштів у кожній гривні обороту є зворотним стосовно коефіцієнта оборотності і називається коефіцієнтом завантаження ( ). Він розраховується за формулою:

 

 (1.28).

 

Чим нижче  показник завантаження оборотних засобів, тим ефективніше вони використовуються.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 1.5 Вимірювання величини виробничого  потенціалу підприємства на базі  заелементного підходу

 

Проблема  вимірювання величини виробничого  потенціалу досить важлива як у теоретичному, так і практичному плані. Знання виробничих потенціалів підприємств дозволяє визначити сумарний потенціал галузі й народного господарства, створює основу для забезпечення спряженості суміжних підприємств і виробництв. Значення виробничих потенціалів підприємств необхідні для виявлення витрат виробничих ресурсів (величин його елементів), що вимагаються для оптимізації народногосподарських або галузевих темпів і пропорцій розвитку, визначення напрямів інвестиційної політики. Величина виробничого потенціалу являє собою характеристику матеріальних умов відновлення продукції й підвищення її якості й може бути основою для прогнозування обсягів промислового виробництва.