Виробничий потенціал підприємства: теоретико-методичні проблеми дослідження та умови підвищення ефективності його використання

Взаємозв’язок та взаємодія елементів

Гнучкість

Властивість до сприйняття досягнень НТП

Виробнича потужність

Соціально-економічні

 

 

 

В Україні існує понад 100 тисяч  підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі  фонди, які потребують оновлення  або ж демонтування.

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні  засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу  основних засобів визначається в  процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в  кількох аспектах[12;28]:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження  фінансових ресурсів для заміщення  виведених з виробничого процесу  основних засобів або для вкладання  коштів у нові виробництва.

Для оцінки виробничого потенціалу підприємства використовують такі основні підходи: ресурсний, процесно-орієнтовний, витратний. При цьому розраховують систему показників стану і ефективності використання основних засобів[12; 115].

Відповідно до класифікації основних підходів до оцінки показники стану  й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три  групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними  засобами і використовуються при  застосуванні ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства[11; 86].

Фондомісткість є величиною  зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна  мати тенденцію до збільшення, а  фондомісткість - до зменшення.

Процесно-орієнтовний підхід розрахований на визначення та підтримання умов нормального перебігу виробничого процесу. Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.[11, 89]

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна  підприємства.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні  підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал  підприємства буде низьким і треба  терміново шукати кошти для виправлення  становища.

Стан основних виробничих засобів  характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів[8; 64].

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва  в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням  суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу  основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів  може визначатись також у відсотках  на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити  стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності  основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів  придатна для експлуатації в процесі  господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття  розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення  основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття  основних засобів;

Фв - вартість виведених  основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність  уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів  на кінець звітного періоду.

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства;

Зо - сума зносу основних виробничих засобів;

ч - середньооблікова чисельність  працівників;

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фв - вартість виведених  основних виробничих засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

Пз - загальний прибуток підприємства.

Коефіцієнт вибуття показує  інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття  тих основних засобів, які або  морально застаріли, або зношені  й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує  вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу-Фв)/Фк,

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів  і використовуються при витратному підході, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Фв = Вп / Фк

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції  за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фк)*100%,

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний прибуток за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також  віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

1.2 Загальна характеристика  виробничої інфраструктури підприємства

 

Результативність господарської  діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва  все більшого значення набувають  питання раціональної організації  допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra. – нижче, під та struktura — побудова, розташування) — це сукупність складових  частин якого-небудь об'єкту, які мають  підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства —  це комплекс цехів, господарств та служб  підприємства, які забезпечують необхідні  умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого  неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу  та соціальну інфраструктури (Додаток  А).

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які  прямо не беруть участі у створенні  основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні  для цього умови[8; 115].

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

— магістральні об'єкти, комунікаційні  мережі, засоби збору та обробки  інформації, природоохоронні споруди  тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації  підприємства.

1.3 Характеристика основних  підходів до управління виробничим потенціалом підприємства

 

Найбільш  великим елементом державного господарства з економічної, технічної і соціальної точок зору є виробничий потенціал, що виступає у виді підприємств, фірм і т.д. Змістовна сторона діяльності таких організацій украй різноманітна і впливає на різні сторони  життя суспільства. Будучи частиною цього суспільства, виробничі організації  і їхні члени самі піддані процесам суспільних змін. Тому виробничі організації  і їхній вплив на суспільство  можна розглядати в багатьох аспектах[5; 150].

Сама  по собі виробнича організація як складна система, виступає у виді:

• юридично (законодавчо) оформленого суб'єктно-об'єктного органа;
• господарського об'єкта;
• соціального організму;
• організаційної структури;
• просторово-технічного організму.

Як цілісна  система, об'єкт і суб'єкт різних взаємин, виробнича організація  виступає як юридична особа, що має  у власності, господарському  веденні  або оперативному управлінні відособлене  майно, здійснює майнові права і  відповідає за своїми обов'язками цим  майном.

Як система  зі складною внутрішньою структурою виробнича організація може виступати  у виді організаційної, виробничої, технічної, функціональний і іншого виду структур, що характеризують взаємодію різноманітних факторів і елементів організації для досягнення її цілей.

Для досягнення ринкового успіху і для  ефективного функціонування будь-яке  підприємство має потребу в ефективній системі управління.

Конкретні функції управління тісно зв'язані  зі специфікою підприємства й основних сфер його діяльності (загальне управління, фінансове управління, виробництво, НДДКР, маркетинг)[11; 118]. Наприклад, реалізація функцій в області маркетингу включає:

• організацію збору й обробки маркетингової інформації;
• вибір цільових ринків і їхнє сегментування;
• застосування маркетингових рішень по продукту;
• вибір і взаємодія з каналами товароруху;
• просування товару;
• вибір і реалізація цінової політики;
• планування й аналіз ефективності маркетингової діяльності.

При управлінні НДДКР (інноваціями) реалізуються наступні конкретні функції управління:

• організація інноваційного процесу;
• вибір і реалізація стратегії НДДКР;
• оптимальний розподіл ресурсів на НДДКР;
• упровадження результатів НДДКР;
• захист результатів НДДКР.

До задач  планування виробництва відносять:

• вибір технологічного процесу;
• планування програми виробництва;
• планування послідовності виробництва (оперативне планування);
• формування виробничих систем;
• зміст і експлуатацію устаткування;
• організацію матеріально-технічного постачання.

Фінансове управління підприємством включає:

• придбання фінансових засобів;
• використання фінансових засобів;
• управління ліквідністю;
• структурування капіталу і майна;
• управління платіжними засобами і проведення платіжного обороту;
• фінансове планування і фінансовий контроль.

Таким чином, конкретні функції управління фірмою можна розглядати як системні компоненти її менеджменту.

У соціально-економічних  системах управління застосовують властиві тільки їм методи управління, під  якими  розуміють способи реалізації функцій  управління або способи впливу суб'єкта на об'єкт управління. Їх поділяють  на три великі групи методів:

• адміністративно-правові ;
• економічні;
• соціально-психологічні.

Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично відокремлених при формуванні систем управління. Вони містять у собі опору на законодавчі і різного рівня підзаконні акти, на норми і нормативи, що офіційно діють у межах усього простору управління. Найбільш типові прояви таких методів управління на рівні підприємства у виді наказів і розпоряджень, норм і нормативів, правил і вказівок.

Економічні  методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної  системи з метою її більш ефективного  функціонування і розвитку. Так, для  підприємств (фірм) сюди відносять форми  організації заробітної плати і  матеріального стимулювання, підхід до персоналу як співвласникам підприємства, способи участі працівників у  прибутку підприємства і т.д.