Використання у міжнародному податковому оподаткуванні офшорів

 

 

Зміст

 

ВСТУП           4

РОЗДІЛ 1. Роль та значення офшорних компаній в системі

міжнародного оподаткування.       6

РОЗДІЛ 2. Практика використання офшорних територій для

оптимізації податкових платежів вітчизняними підприємствами.  15

РОЗДІЛ 3. Механізм боротьби з відмивання грошей через

офшорні зони.          27

ВИСНОВКИ          32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ     34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Третє тисячоліття характеризується стрімким розвитком і поглибленням глобалізаційних процесів, які супроводжуються значними обсягами вивозу капіталу, інвестуванням в різні види діяльності та посиленням міжнародної співпраці. В таких умовах значно зростає і міжнародна, зокрема і податкова конкуренція, яка примушує країни шукати нові найоптимальніші шляхи розвитку.   

  Загострення податкової конкуренції в Європі, яке відчувається з середини ХХ століття й є актуальним і донині, пов'язане з розширенням Євросоюзу. Це змусило більшість європейських країн реформувати свої податкові системи, що відображається, передусім, у напрямку зниження податкового навантаження на мобільні фактори виробництва - працю і капітал .  

Виникнення офшорних зон  пов'язане з тим, що після розпаду  колоніальних систем деякі країни опинились  у ситуації коли основні фактори  виробництва були або практично  відсутніми або значно обмеженими. Саме вони почали розвивати новий  фактор виробництва - «умови для ведення  бізнесу», що, як показує світова  практика, принесло блискучі результати.   

  Території з пільговим режимом оподаткування, до яких відносимо офшорні зони, стали своєрідним інструментом міжнародної податкової конкуренції та міжнародної економічної діяльності в цілому. Сьогодні офшорний бізнес перетворився на самостійну сферу економіки.  

Дану проблему досліджують  в своїх працях як вітчизняні науковці, такі як П.Бечко, Ю.Волкова, О.Бозуленко, Д.Бірковський, Т.Рева та інші. Проблематикою офшорних територій займалися і зарубіжні вчені, такі як, Дж.Боро, К.Доггарт, Дж.Пеппер, Д.Мітчелл, Холленд, Р.Стенлі та інші.

Актуальність даної теми визначається впливом офшорних зон  і компаній, що функціонують в них, на перерозподіл фінансових ресурсів, яке пов'язане з припливом або  відтоком капіталу, що надає можливість опосередковано впливати на економіку окремих країн і на світову економіку в цілому.

Мета даної роботи є дослідження офшорів у міжнародному податковому плануванні.

На основі поставленої  мети можна виокремити такі завдання:

- визначити роль та значення офшорних компаній в системі міжнародного оподаткування;

- проаналізувати практику використання офшорних територій для оптимізації податкових платежів вітчизняними підприємствами;

- визначити механізм боротьби з відмиванням грошей через офшорні зони.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Роль та значення офшорних компаній в системі

міжнародного оподаткування

 

Податкове планування –  це невід’ємна частина діяльності більшості компаній, яка є комплексом легальних заходів по зниженню податкового  тягаря і мінімізації податкових платежів. Воно здійснюється на основі використання пільг, зафіксованих в  місцевому і міжнародному законодавстві. Одним з механізмів оптимізації  податків у міжнародному податковому  плануванні є використання країн  з низьким рівнем оподаткування  - офшорів. Використання офшорів може бути як легітимним засобом податкового планування, так і засобом незаконного ухилення від податків.[8,ст.164]

 У світовій практиці  офшорні компанії широко використовуються  в законних операціях, а їх  використання повинне бути чітко  засноване на нормах і можливостях,  що надаються національним і  міжнародних законодавством.

За рівнем податкового  тягаря всі країни світу умовно можна  розділити на дві групи:

1) юрисдикції з високими  податками;

2) юрисдикції з ліберальним  оподаткуванням.

До юрисдикцій з високим  рівнем оподаткування відносять  більшість країн. Ставки податку  на прибуток та індивідуальний прибутковий  податок в таких державах становлять близько 30—60 %, а ставки податків на розподіл прибутку у формі відсотків, дивідендів і роялті — 15—35 % .

Юрисдикції з низькими податками називаються також  податковими гаванями, податковими  притулками, податковими оазисами. Вони у свою чергу поділяються  на три види:

1) юрисдикції без прямих  податків на доходи фізичних  і юридичних осіб, які називаються  також чистими податковими гаванями  або безподатковими юрисдикціями. У країнах цієї групи компанії  певних типів та певні види  доходів і майна фізичних осіб  не обкладаються податками на  доходи, прибуток, на розподіл прибутку, на спадщину й дарування, на власність. Для компаній або індивідуальних платників податків застосовуються лише непрямі фіксовані податки у вигляді щорічних мит за ведення бізнесу, разових реєстраційних зборів і т. п. Рівень непрямого оподаткування досить незначний. Так, у країнах Карибського регіону щорічне мито для компаній становить 10-1600 доларів. До країн без прямих податків відносять: Андорру, Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Науру, Вануату, острови Теркс і Кайкос та ін.;

2) юрисдикції з низьким  рівнем прямих податків. Ставки  податку на прибуток й індивідуальний  прибутковий податок для певних  категорій платників податків  тут менші за 30 %, а в деяких  випадках податки не перевищують  10 %. До країн цієї групи відносять,  зокрема, такі держави, як Британські  Віргінські Острови, Кіпр, Гібралтар,  Угорщину, Ізраїль, Ліхтенштейн,  Швейцарію. У групу також входять  юрисдикції, які надають повне  звільнення від податків тільки  для закордонних доходів своїх  юридичних і фізичних осіб: Коста-Рика, Гонконг, Ліберія, Малайзія, Панама та ін.;

3) юрисдикції з високими  податковими ставками, які надають  податкові переваги деяким типам  компаній. Деякі країни з розвиненою  економікою з метою залучення  закордонних інвестицій застосовують  для іноземних компаній особливий  порядок оподаткування. Крім пільгових  ставок податку на прибуток  країни цієї групи знижують  ставки податків на розподіл  і репатріацію доходів. Очевидно, що країни з високим рівнем  оподаткування прагнуть знизити  свої податки за рахунок країн  з низьким рівнем оподаткування,  у зв´язку з чим у міжнародному податковому плануванні набув поширення офшорний бізнес.[7,ст.39]

Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». По термінології, прийнятої в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції.

Офшорні зони стали з'являтися в другій половині нашого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це – анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії за допомогою місцевих номінальних власників.[6,ст.110]

Функціонування офшорних зон неможливе без створення  в них офшорних компаній, під якими  розуміють будь-яку форму ведення  бізнесу, що отримала офшорний статус. Офшорна компанія може отримати пільги тільки у разі володіння нею іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де компанія зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести  підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку  держава поставила би в нерівні  умови місцеві фірм, порівняно  з офшорними, які мають податкові  пільги.

Створюючи офшорні компанії, власники можуть отримати наступні переваги: низькі ставки податків, відсутність  контролю над обміном валют, можливість вільного використання валюти, рахунки  в банках у різних валютах, недорога банківська система, прибуток у твердій  валюті, володіння нерухомістю за кордоном тощо.[7,ст.40]

Офшорні схеми розроблені на основі використання можливостей, що надаються укладеними угодами про  уникнення подвійного оподаткування. Офшорні операції дедалі частіше  спираються не тільки на договори купівлі-продажу, але й на лізингові, комісійні, трастові, страхові та інші форми комерційних  операцій. В Україні офшорним зонами можна також назвати вільні економічні зони, за допомогою яких досягається  відкритість економіки нашої  держави і стимулюється міжнародне економічне співробітництво за рахунок  залучення іноземних інвестицій.

Основна мета створення компанії офшор полягає у мінімізації  податків, що стягуються за принципом  територіальності, оскільки більшість юрисдикцій офшор пропонує мінімальні ставки податків на прибуток для компаній офшорного статусу, тобто компаній, які не здійснюють діяльність у цій юрисдикції.

Компанія офшор може мати два статуси: статус нерезидентної офшорної компанії та статус звільненої від податків резидентної компанії.

Статус нерезидентної офшорної компанії передбачає, що компанія реєструється в цій юрисдикції; ніякі операції усередині цієї країни не веде й управляється з-за кордону іноземними директорами. Фактично такий статус дає змогу мати компанію, що існує тільки на папері, але з її допомогою можна проводити на цілком легальних підставах фінансові операції в межах внутріфірмової структури транснаціональної корпорації.

Нерезидентна офшорна компанія сплачує основні податки в країнах – джерелах утворення своїх доходів за принципом територіальності своєї юрисдикції, а в країні реєстрації сплачуються тільки реєстраційні мита й щорічні фіксовані податки. У такий спосіб у юрисдикції, у якій зареєстрована фірма, можна акумулювати неоподатковувані за принципом резидентства доходи транснаціональної групи.

Статус звільненої від  податків резидентної компанії надається  компанії офшор у тому випадку, якщо вона належить нерезидентам, але управляється місцевими директорами, має на території  юрисдикції свій офіс і веде офшорні  операції.[11,ст.44]

Резидентній компанії податкові  звільнення від прибуткових податків надаються тільки на офшорні операції. Така компанія, як правило, також сплачує  щорічні податки за фіксованою ставкою  або прибуткові податки за зниженою ставкою. При цьому вона має право  на здійснення частини своїх операцій у країні інкорпорації, наприклад, може інвестувати доходи, отримані в інших  країнах. У випадку одержання  прибутку від джерел в країні реєстрації стосовно такої компанії застосовуються внутрішні, непільгові ставки прибуткового податку.

Основні дії з реєстрації підприємства, організації його взаємодії  з адміністрацією офшорної зони здійснюються за допомогою секретарської компанії — сервісного центру, що спеціалізується  на наданні послуг з реєстрації та організації роботи офшорних компаній.

Секретарські компанії згідно з дорученням, яке видає їм реальний власник компанії, не тільки забезпечують дотримання всіх юридичних формальностей, а й знаходять осіб, які стають номінальними власниками компанії та її номінальними директорами, надають  послуги адвоката, обробляють кореспонденцію, що надходить на адресу офшорної компанії тощо.

Номінальні власники – це особи, які вважаються власниками офшорної компанії згідно з реєстраційними документами, але фактично (через укладення додаткових угод із реальними власниками компанії) отримувачами доходу не є. Подібні угоди укладаються між реальними власниками та номінальними директорами.

Таким чином, інститути секретарських  компаній та номінальних власників  і директорів дозволяють досягти  реальним власникам двох цілей: зберегти конфіденційність свого права власності  й отримувати економічні вигоди від  роботи компанії. Розкриття інформації про справжніх власників офшорних підприємств можливе тільки в  разі судового розслідування.

Переваги офшорного оподаткування  використовуються, зокрема, транснаціональними компаніями, до яких належить така внутрішньофірмова структура, яка включає головну холдингову компанію, її дочірні компанії, представництва й філії, розташовані в країнах інших, ніж юрисдикція базування материнської компанії.[15]

Основним механізмом корпоративного міжнародного оподаткування є створення  внутрішньофірмової структури, у рамках якої проводяться такі основні операції з мінімізації податків:

1) перерозподіл (диверсифікація) прибутку – розміщення глобального прибутку транснаціональних компаній у країнах з переважно низьким рівнем оподаткування;

2) заниження прибутку – віднесення частини витрат, платежів, відсотків, дивідендів, роялті на фінансові результати внутріфірмових компаній – резидентів податкових гаваней;

3) створення прибутку – фактичне винесення всіх операцій у податкові гавані без зв´язку з оподатковуваною активністю в юрисдикціях з високим рівнем податкового тягаря.

Основні ознаки у визначенні офшорних зон

1.Оподаткування. Багато офшорних юрисдикцій стягують податки, проте всі вони або не стягують податок на прибуток взагалі, або стягують його тільки з певних категорій доходу, або стягують податок нижчий, ніж у тій країні, де платники є податковими резидентами. Відсутність податку на прибуток, як правило, є частиною політики залучення іноземного капіталу. У ряді випадків податок на прибуток не вводиться внаслідок бідності значної частини населення. Багато податкових притулків у басейні Карибського моря є невеликими, малорозвиненими країнами з бідним населенням. В цих умовах країна може мати значно більший прибуток при низькому рівні податків і зборів. Важливою особливістю більшості офшорних територій є надання пільгового податкового режиму і виконання вимоги проведення ділових операцій за межами країни, де офіційно зареєстрована офшорна компанія.