Валютне регулювання в Україні

 

 

1.3 Завдання, методи та об'єктивна  необхідність здійснення валютного  регулювання

 

 

Внаслідок високого рівня відкритості  вітчизняної економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої  торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок України [3]. Крім цього, актуальність валютного регулювання надає статус України як країни з перехідною економікою.

У зв'язку з цим, країни, економіка  яких перебуває в стадії ринкової трансформації, в своїй зовнішньоекономічній діяльності стикаються з такими складними  проблемами, як відплив капіталів, скорочення національних валютних резервів, різкі  коливання грошово-кредитної системи  та ін. Так, в країнах зі стабільною економічною і політичною ситуацією за умови існування надійних гарантій повернення капіталу та відсотків, які не тільки декларуються державою, але і строго виконуються, а також з більш високою процентною ставкою експортерам вигідніше повертати валютну виручку в країну в короткі терміни, а інвесторам переводити вільні капітали з метою отримання вищого доходу, ніж тримати їх за кордоном на менш вигідних умовах. Але в країнах з перехідною економікою, економічні та політичні умови нестабільні, експортерів часто виникає бажання не повертати валютні кошти в країну, а залишати їх за кордоном. Це дуже негативно відбивається на економіці країни в цілому, а, зокрема, призводить до дефіциту платіжного балансу, різкого підвищення попиту на іноземну валюту на внутрішньому валютному ринку, і як наслідок, до зниження вартості національної грошової одиниці. Особливо гостро виникає ця проблема в країнах, які відчувають істотну потребу у валютних коштах. У зв'язку з цим держава може встановлювати такі валютні обмеження, які перешкоджали б відпливу капіталів. Наприклад, законодавчо встановлюються терміни повернення в країну валютної виручки від експортних, операцій, а також товарів (робіт, послуг) за імпортом за умови попередньої оплати, обмеження щодо вивезення валютних цінностей громадянами, які виїздять у тимчасові подорожі за кордон, заборона проведення розрахунків в іноземній валюті на території країни [9]. Таким чином, валютні обмеження в період ринкової трансформації економіки застосовуються з метою захисту національної економіки країни, регулювання платіжного балансу і є об'єктивною необхідністю.

Проблема відпливу капіталу і повернення валютних цінностей, що незаконно знаходяться  за межами держави, була і залишається  для України однією з найбільш гострих і актуальних. Експерти стверджують, що щорічно з України відпливши  капіталу становить 2-3 млрд. грн., А загальний  капітал, вивезений за кордон, оцінюється приблизно в 30 млрд. дол США [9].

Зокрема, вирішення цієї проблеми дасть змогу збільшити пропозицію іноземної валюти на валютному ринку  України, сприятиме поповненню валютних резервів країни, тобто матиме стабілізуючий  вплив на економіку України.

Істотним стимулом для репатріації  капіталів також є створення  переважних умов для використання на території України в усіх сферах економіки національної валюти порівняно  з іноземною. Одним із обов'язкових  етапів реформування економіки України  на шляху до вільно конвертованої  національної валюти є досягнення повної внутрішньої конвертації останньої, що передбачає вільний доступ до валютного  ринку країни, тобто відсутність  будь-яких обмежень на купівлю та продаж іноземної валюти. Це, в свою чергу, значно полегшує вирішення проблеми існування "подвійного валютного  ринку". У даному випадку мається  на увазі не тільки існування "чорного  ринку" іноземних валют, а й  виражена тенденція вивезення товарів  за цінами, нижчими від світових, і ввезення товарів за цінами, вищим  від середнього світового рівня, негативним наслідком чого є дефіцит  торгового балансу країни.

Валютні обмеження як інструмент валютного  регулювання широко застосовуються у світовій практиці. Більшості країн  світу в своїх економічних  перетвореннях доводилося вдаватися  до політики жорстких обмежень на рух  капіталів та проведення поточних валютних операцій. Розвиток внутрішнього фінансового  ринку та проведення заходів з  реформування грошово-кредитної системи  в країні призводять до того, що регулювання  руху капіталів та інших процесів у сфері валютних відносин поступово  починають забезпечуватися інструментами  ринкового механізму. Отже, необхідність застосування валютних обмежень у таких  умов поступово зникає. Саме це і  дало можливість багатьом країнам світу  в даний час повністю зняти  валютні обмеження на рух капіталів  та проведення поточних валютних операцій.

У цілому валютні обмеження - це система  нормативних правил, які регламентують  права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні  обмеження є методами валютного  регулювання і закріплюються  валютним законодавством. Основним завданням  цих методів є [3]:

1) регулювання платіжного балансу.

2) підтримання валютного курсу;

3) концентрація валютних цінностей  в руках держави для вирішення  поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, оскільки сприяють перерозподілу  валютних цінностей на користь держави  і великих підприємств за рахунок  дрібних і середніх підприємств, оскільки ускладнюють останнім доступ до іноземної валюти.

Основними сферами валютних обмежень є поточні операції платіжного балансу (торгові операції, переказ прибутків  та інші трансферти) і фінансові  операції (рух капіталів та інвестицій). В залежності від сфери застосування валютних обмежень розрізняють і  їх форми. Так, по поточних операціях  найчастіше використовуються такі форми  валютних обмежень:

1) блокування виручки іноземних  експортерів від продажу товарів  у даній країні, обмеження їх  можливостей користуватися цими  засобами;

2) обов'язковий продаж валютної  виручки експортерів повністю  або частково Національному або  уповноваженим банкам, які мають  валютну ліцензію Національного  банку;

3) обмежена продаж іноземної  валюти імпортерам (лише за наявності  дозволу органу валютного контролю  або за умови внесення попереднього  депозиту в банк в національній  валюті);

4) обмеження на форвардні закупівлі  імпортерами іноземної валюти;

5) заборона продажу товарів за  кордоном за національну валюту;

6) заборона оплати імпорту деяких  товарів іноземною валютою;

7) регулювання термінів платежів  з експорту та імпорту в  умовах нестабільності валютних  курсів;

8) численність валютних курсів - диференційовані валютні курси  з різних видів операцій, товарним  групам і регіонам.

Форми валютних обмежень за фінансовими  операціями залежать від конкретних методів регулювання руху капіталів, які, в свою чергу, визначаються станом платіжного балансу.

Вплив валютних обмежень на розвиток міжнародних валютних відносин неоднозначне. Застосування їх може стримати відплив  капіталів або небажаний приплив капіталів. Тим не менш, довго чинне застосування валютних обмежень може призвести до негативних наслідків, наприклад, стримування експорту або формування подвійного і навіть потрійного (офіційного, вільного і "чорного") валютних ринків з різними валютними курсами.

За таких умов експортери намагаються  уникнути перерахування валютних коштів уповноваженим банкам за невигідними  для них обмінним курсам. Найбільш часто для цього застосовуються такі дії:

- Заниження в контракті офіційної  ціни порівняно з реальною  виручкою ("подвійні" контракти)  із зарахуванням різниці на  підставну особу або в іноземний  банк;

- Продаж товару в треті країни, валюти яких не підлягають  обов'язковому продажу;

- Надання листів на адресу  відповідних державних органів  з аргументованою проханням щодо  звільнення від обов'язкового  продажу виручки в іноземній  валюті;

- Надання хабарів [9].

Завданням органів валютного контролю при таких умовах є контроль за виконанням валютного законодавства, цінами, рахунками, застосовувати штрафи та інші санкції в разі порушень.

З метою зупинки відливу капіталу Україна змушена використовувати  такі валютні обмеження, як, наприклад, заборона проведення розрахунків в  іноземній валюті на території країни, законодавче встановлення строків  повернення в країну валютної виручки  від експортних операцій, а також  товарів (робіт, послуг) за імпортом на умови попередньої оплати (90 днів), обов'язкової продаж частини валютної виручки (50%), обмеження щодо вивезення  валютних цінностей громадянами, які  виїздять у тимчасові подорожі за кордон.

Дієвим валютним обмеженням, яке  широко застосовується на практиці, є встановлення повного або часткового обов'язкового продажу експортерами валютної виручки Національному банку. Такий хід застосовується з метою поповнення валютних резервів країни, а також збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку. В даний час такий механізм використовується в 90 країнах світу, в т.ч. в Україні та Росії.

Необхідність застосування в Україні валютних обмежень, пов'язаних з необхідністю зупинки відпливу капіталу, є вимога перехідного періоду. У міру того як будуть створюватися інші економічні регулятори цих процесів, валютні обмеження можуть бути скасовані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II Організація валютного регулювання в Україні

 

 

 2.1 Засоби валютного регулювання в Україні

 

 

Економічна система України  є економічною системою перехідного  періоду, але вже зараз в Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України "Про Національний банк України", Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., [1] а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю. Свого часу Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов'язання щодо організації власної валютної системи, передбачені статтею XIV Статуту МВФ. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов'язань за статтею VIII Статуту МВФ, що свідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями.

В Україні втручання держави  в економічну сферу, і передусім  у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Так Кабінет міністрів України у сфері валютного регулювання [1]:

- визначає і подає на затвердження  до Верховної Ради України  ліміт зовнішнього державного  боргу України;

- бере участь у складанні  платіжного балансу України;

- забезпечує виконання бюджетної  та податкової політики в частині,  що стосується руху валютних  цінностей;

- забезпечує формування і виступає  розпорядником Державного валютного  фонду України;

- визначає порядок використання  надходжень у міжнародних розрахункових  (клірингових) одиницях, які використовуються  у торговельному обороті з  іноземними державами, а також  у неконвертованих іноземних  валютах, які використовуються  у неторговельному обороті з  іноземними державами на підставі  положень міжнародних договорів  України.

Однак визначальну роль у проведенні валютного регулювання відіграє центральний банк держави. Згідно з  чинним законодавством Національний банк України у сфері валютного  регулювання:

- здійснює валютну політику  виходячи з принципів загальної  економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом  Міністрів України платіжний  баланс України;

- контролює додержання затвердженого  Верховною Радою України ліміту  зовнішнього державного боргу  України;

- визначає у разі потреби  ліміти заборгованості в іноземній  валюті уповноважених банків  нерезидентам;

- видає у межах, передбачених  цим Декретом, обов'язкові для  виконання нормативні акти щодо  здійснення операцій на валютному  ринку України;

- нагромаджує, зберігає й використовує  резерви валютних цінностей для  здійснення державної валютної  політики;

- видає ліцензії на здійснення  валютних операцій та приймає  рішення про їх скасування;

- встановлює способи визначення  і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених  у валюті України, курсів валютних  цінностей, виражених в іноземній  валюті або розрахункових (клірингових)  одиницях;

- встановлює за погодженням  з Міністерством статистики України  єдині форми обліку, звітності  та документації про валютні  операції, порядок контролю за  їх достовірністю та своєчасним  поданням;