Трудові ресурси Львівської області

У регіональному розрізі історично  склалась нерівномірність розподілення найманої робочої сили, що зумовлено розміщенням паливно-енергетичного та промислового комплексу: найбільше їх зосереджено у містах Львів - 362,4 тис.осіб (49,3%), Дрогобич - 29,2 тис.осіб (4%), Червоноград -23,5 тис.осіб (3,2%), Стрий - 19,4 тис. осіб (2,6%) та районах Сокальському -23,8 тис.осіб (3,2%), Яворівському - 23,0 тис.осіб (3,2%), Жовківському - 20,9 тис.осіб (2,8%).[1]

З-поміж усіх  зайнятих  осіб  у  2010р.  було  51,1%  жінок  і  48,9% чоловіків. При цьому за досліджуваний період частка жінок у складі  зайнятих підвищилась,  чоловіків  –  знизилась.  Нині  зайняті  жінки  переважають  у найчисленніших середніх вікових групах населення  –  між  30  і  55  роками. Найпомітнішою ця жіноча перевага є у групах  45-49,  40-44  і  50-54  років. Віковою  групою,  де  з   відчутним   розривом   переважають   чоловіки,   є післяпрацездатний щодо жінок інтервал 55-59  років.  Окрім  того,  чоловіків серед зайнятих дещо більше між 20 і 30 роками. Загалом у віці від 25  до  50 років сконцентровано майже 2/3  усього  зайнятого  населення.  Середній  вік чоловіків та жінок Львівської області, зайнятих економічної діяльністю, становить 40,8 років.

Розглянемо більш детально розподіл найманих осіб за видами економічної  діяльності на рис. 2.1

Рисунок 2.1. – Розподіл найманих працівників  за видами економічної діяльності.

Найбільше економічно активного населення  сконцентровано в установах фінансової діяльності (53% від загального числа  зайнятих відповідного виду діяльності), торгівлі (49%), готелях та ресторанах (37.9%), державному управлінні (34.3%), на підприємствах промисловості (31%). (рис. 2.1.)[28]

Непривабливою для людей залишається  робота за такими напрямками як    сільське  господарство  (18.1%),    дослідження   та   розробки     (20.4%), авіаційний транспорт(22.1%). [12]

Що  стосується   молоді,  то  найбільше зайнятих  в  промисловості,  охороні здоров’я та соціальній допомозі, а також в сфері освіти. Мало молоді працює в готелях та  ресторанах, а  найменше  в  рибному господарстві -  в  2009 році зайнятих в цьому виді економічної діяльності було лише  57 осіб.  Найбільша частка зайнятих  жінок у віці  15-28 років складає у фінансовій  діяльності, найменша ж відповідно у рибному господарстві(8,4%)(Додаток 1)[28]. 

Розділ 3.Особливості розміщення трудових ресурсів Львівської області.

 У комплексі передумов розміщення  продуктивних сил населення є  найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна  продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує споживчий ринок, і ринок  праці.

Демографічні передумови можна  поділити на такі основні структурні блоки:

• чисельність населення регіону, його динаміка, характер відтворення
• розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;
• статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;
• структура зайнятості населення;
• національний склад населення;
• демографічна політика держави.

Чисельність населення найбільш впливає  на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку регіону.

Львівська область належить до одного з густонаселених (125 чол. на 1 км2) та найбільш урбанізованого (60,8 % міського населення) району нашої держави. Характерним  для області є від’ємне значення природного приросту (-1,7) і значні обсяги маятникової міграції. Лише 13 % зайнятих задіяні у сільському господарстві, в той час, як 40 % - у промисловості, 8 % - у будівництві, 7 % - у сфері  транспорту і зв’язку. Рівень безробіття на Львівщині є значно вищим, ніж  в середньому по Україні.

Від 2009 року чисельність сільського населення Львівської області зменшилась на  12,8%  і сьогодні вона становить 32,1% від загальної чисельності населення. З  2008р. по  2010р.  середньорічне   зменшення   чисельності   сільського   населення дорівнювало 60тис. осіб. З 2010р. темпи зменшення сповільнюються.(Додаток В) [25]

За 2007р. міграційне сальдо в сільській місцевості було додатнє і становило 35 тис. осіб, за 2008р. – 21 тис. осіб, за 2009р. –18,7  тис.  осіб,  за 2010р. – 0,9 тис. осіб. Люди повертаються в села не тому, що там  краще жити, а тому, що у містах стало жити важко.

Досліджуючи внутрішній міграційний  рух населення, можна побачити, що у попередні десятиріччя переважав  міграційний  потік  з  сіл  у  міста,  зараз спостерігається  зворотнє – наростаюча тенденція  переселення з міст у  села. В  зв’язку з цим внутрішню міграцію можна розділити на два напрямки:

- урбанізація – у вузькому  тлумаченні, це міграція  село-село,  село-місто, місто-місто;

- дезурбанізація – яка  характеризує міграційні  потоки  з великих у менші міста та зростання сіл.

Особливістю  всіх  демографічних  процесів  є   парність,   протилежна спрямованість,  взаємозумовленість  і  залежність  (народження   –   смерть, вибуття   –   прибуття,   шлюб-розлучення   тощо).    Ці    властивості    є системоутворюючими факторами, що формують населення як систему з усіма  його якостями. Кожен розглянутий компонент  пов’язаний  з  численними  іншими  як структурно, так і функціонально, і тому при дослідженні їх динаміки не  може розглядатись  ізольовано. [19] Так,  процеси природного  та  механічного   руху населення залежать від його  демографічної структури,  соціального складу, потенціалу здоров’я, національного складу, освітнього рівня і т.п.;  в свою чергу,  формування  соціальних  якостей,  зокрема потенціалу  здоров’я   та освітнього  потенціалу,  тісно   пов’язане   з   процесами   природного   та механічного руху населення, його складом за  статтю  і віком,  соціальними групами та ін. Отже, важливе значення  мають рухливість  населення,  тобто зміни, що викликані його механічним рухом, плинність або  зміна  чисельності населення і його складу під впливом  соціальної  мобільності  та  природного руху.[18]

Міське населення Львівської області на початок  2009 року становило 67,9% загальної чисельності населення Західного регіону.  Аналіз  даних   щодо динаміки міських жителів свідчить про те, що до 2003 р. приріст змінився  на скорочення міського населення, яке становило 70,3  тис.  осіб,  в 2008р.  – понад 281 тис. осіб, а в 2009р. – 286,3 тис. осіб.

Змінюється і співвідношення між типами міських поселень  –  містами  і селищами міського типу. В зазначений період мало місце  зростання  кількості міст і зменшення селищ  міського  типу,  що  пов’язане  з  наданням  селищам міського типу  статусу  міст  та  переводом  селищ  міського  типу  в  ранг сільських поселень.

Аналіз розподілу жителів  за типами розселень свідчить про  те,  що  хоч міські поселення в 2008р. складали трохи більше 4%  усіх  поселень  Львівської області, однак у них проживало понад дві третини населення. При цьому міста  складали менше третини міських поселень, але вони  концентрували  понад  86%  міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50%) припадає на великі міста  з числом жителів понад 150 тисяч. У виграшному становищі опинилися гірські райони та території, багаті на визначні місця, пам’ятки архітектури. Їх мешканці мають змогу займатися так званим «зеленим» бізнесом, перебудовуючи свої оселі на невеликі готелі для туристів. Як найпоширеніший вид бізнесу «зелений» туризм став у Старосамбірському, Турківському, Жовківському районах і Славську.

В Україні  питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності і у Львівській області зокрема.

Найнижча  частка населення працездатного  віку відмічається у районах, де переважає  аграрна сфера зайнятості. До них  належать Кам’яно-Бузький, Бродівський, Буський, Золочівський та Радехівський  райони, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для висо-коурбанізованих та індустріально  розвинутих районів: Дрогобицький, Миколайський, Яворівський, Жидачівський. В цих  областях частка працездатного населення  перевищує 57%.

Аналіз  даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці Львівської області щорічно зменшується. Якщо в 2007 р. в цілому по народному господарству Львіської області було зайнято 1121,7 тис. чол., то в 2010р. — менше ніж 1110 тис. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у  матеріальному виробництві є  промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням  працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 600 тис. чол., у сільському господарстві — понад 350 тис. чол.[18]

Понад 500 тис. чол. нині зайнято в галузях  невиробничої сфери Львіської області. Серед них найвища частка (майже  половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 150 тис. чол. зайнято в закладах охорони здоров'я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед районів Львівської області з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Миколаївський (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Яворівський (понад 58%), Стрийський (більше 51%), Дрогобицький райони .

Найнижча  частка зайнятих у промисловості  Городоцького, Самбірського, Сокальського, Перемишлянського та Золочівського  районів. У цих областях переважають  зайняті в сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Турківському та  Старосамбірському районах, де цей показник перевищує 30%.

Нинішній  етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсобному сільському господарстві. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.

Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окремих районах Львівської області.

Розділ 4. Основні проблеми зайнятості населення та перспективи розвитку трудових ресурсів.

Однією з найважливіших суспільно-географічних проблем, що виникли у період перехідної економіки у регіонах України, є  проблема найбільш ефективного використання працересурсного потенціалу. Вона зумовлена  наявністю значного резерву працездатного  населення, що виник внаслідок реструктуризації господарства, його переходу на ринкові  відносини. Зниження рівня зайнятості працездатного населення і збільшення рівня безробіття властиві для всіх регіонів України.

Безробіття – невід’ємна частина  економіки, хай який характер вона має: ринковий чи плановий. У сучасному  світі безробіття існує в усіх країнах, незалежно від рівня  їхнього розвитку. Але у провідних  державах безробіття ніхто не боїться, бо людям, які втратили працю, влада  забезпечує можливість вести звичний  для них спосіб життя. Звісно, в  Україні соціальні гарантії такого рівня відсутні. Але є мінімальна щомісячна допомога з безробіття – 900-1025 грн. Та навіть попри мізерність цих сум, наші безробітні, особливо у районах, де заробітна плата не набагато вища від соціальних дотацій.   [3]                                         

Протягом останніх років у Львівській області  безробіття мало «жіноче» обличчя. На початку 2009 року з 55,1 тис. непрацюючих 60,7% становили жінки. На 1 січня 2010 року з 60 тисяч безробітних 35 925 – жінки (59,4%). Загалом рівень безробіття на Львівщині, за останніми даними, становить 8,5%. Прогнозується, що цього року він дещо зменшиться.                                                                                                                                               

Із розвитком інфраструктури сфери  обслуговування динаміка жіночого безробіття почала спадати. Але тільки у Львові: у сільській місцевості тенденція  до зростання зберігається. Тут слід згадати і про те, що безробіття серед жінок особливо зростає  у віковій групі 22-25 років, коли вони народжують дітей. Щоправда, цю проблему держава намагається частково вирішувати, бронюючи робочі місця для соціально-незахищених  категорій населення. Зокрема, торік  служби зайнятості працевлаштували 2242 жінки, які виховують дітей до шести років, з них на заброньовані місця – 1 031.

Однак тепер роботу таки можна знайти. І це стосується практично усіх категорій  населення. Незважаючи на невтішну статистику, згідно з якою на одне робоче місце  претендує 13 осіб. До того ж це співвідношення постійно змінюються. Ще два роки тому на одне робоче місце претендувало 20 осіб, 2010-го – 73. Загалом минулого року центри зайнятості працевлаштували 40,5 тис. осіб. Цього року планують надати робочі місця 42 тис. безробітним.

 Зменшення ж кількості безробітних  на Львівщині спостерігається  постійно, зокрема тому, що область  посідає в Україні одне з  перших місць за рівнем розвитку  підприємств малого та середнього  бізнесу. Минулого року на понад  16 000 таких підприємств працювало  140 тисяч людей.                                                    

На ринку праці Львівщини  загострилася проблема безробіття серед  сільського населення. Заступник директора  Львівського обласного центру зайнятості Василь Буртник вважає, що безробіття в області з «жіночого» переформувалось  у «сільське». Так, зі 150 тис. осіб, які  звернулися 2009 року до центрів зайнятості, 67,1 тисячі – мешканці сільської місцевості. А за неофіційними даними, численність працездатного сільського населення в області становить 391 тисячу осіб, з них на 1 січня в районних центрах зайнятості, як безробітні, офіційно зареєстровані 33, 5 тисячі, а 9 тис. сільського працездатного населення Львівщини є надлишковими. До такого критичного стану спричинилися кілька факторів. Львівщина відноситься до малоземельних областей України, в яких відсутня мережа заготівельних пунктів, а диспропорція між цінами на сільгосппродукцію та машини, які її переробляють, і на паливо-мастильні матеріали є дуже великою, що своєю чергою утруднює створення нових робочих місць.