Трудові ресурси Львівської області

 

Вступ

 

Динамічний  розвиток ринкової економічної системи, процес глобалізації, необхідність запровадження  інноваційної моделі розбудови вітчизняної  економіки потребують термінового  вирішення цілого ряду проблем, пов’язаних з формуванням людського капіталу нації. На сьогодні ні в економічній  чи якійсь іншій науці і практиці немає заперечень, що людина повинна  бути в центрі суспільно-економічного розвитку держави, а всі дії органів  влади – підпорядковуватися максимально  повному задоволенню всього спектра  її потреб, включаючи потребу самореалізації. При цьому вона має постійно знаходитися  в стані свого розвитку. Адже в умовах підвищення рівня інтелектуальної праці все більше вимог висувається не лише до професійних навичок людини, але й до її особистісних характеристик. Все це обумовлює гостроту даної в Україні проблеми та необхідність визначення системи заходів щодо попередження загрозливих тенденцій, які викликані дією цілого ряду внутрішніх і зовнішніх факторів.

Людські ресурси, а саме якість, уміння та мобільність  робочої сили, здатність адаптуватися до технологічних й організаційних змін, є передумовою сталого соціально-економічного розвитку регіонів. Важливі аспекти  розвитку людських ресурсів, проблеми продуктивної зайнятості та стану ринку  праці в умовах динамічних ринкових відносин розглядаються в роботах  західних дослідників різних напрямів соціальної науки - Дж. Р. Еренберга, Дж. Кейнса, В. Нордхауса, Л. Роббінса, П. Самуельсона, М. Фрідмена, Ф. Хайєкатаін. В Україні  питаннями теорії та методології  людського розвитку та людського  капіталу займаються такі сучасні вчені, як Д. Богиня, В. Васильченко, О. Грішнова, Н. Голікова, В. Куценко, В. Лагутін, Е. Лібанова, Л. Михайлова, I.Петрова.

Трудовi ресурси як об'єкт упрaвлiння являють  собою сукупнiсть взaємопов'язaних  елементiв, що хaрaктеризують нaселення, яке мaє необхiдний фiзичний розвиток, розумовi здiбностi тa знaння для роботи в нaродному господaрствi, його формувaння, розподiл i використaння, якi знaходяться у взaємодiї з мaтерiaльними i фінансовими ресурсами, та приводяться в рух i пiдлягaють впливу та упорядкуванню з боку суб’єктів упрaвлiння різних рівнів.

Використання  трудових  ресурсів  України  залежить   від   природних, економічних, демографічних  та соціальних особливостей  економічних  регіонів країни.  Формування  та  використання  ринку  праці   регіону   –   серйозна економічна та соціальна проблема. Реальний стан  регіонального  ринку  праці пов’язаний  з  трансформацією   економічної   системи   країни   та   спадом виробництва, що веде до скорочення попиту на робочу силу.

 Населення, трудові ресурси  – найголовніша продуктивна сила  господарського комплексу світу.  Тож, без їх детального аналізу  не можна зробити жодних висновків  ні про рівень розвитку продуктивних  сил,  ні про їх перспективи.

Тож, об’єктом  роботи є населення  та трудові ресурси, як складова продуктивних сил суспільства, а предметом  – зміни стану демографічного та трудового потенціалу Львівської області.

Основна мета курсової роботи – використовуючи і співставляючи різні джерела  інформації,  розкрити  проблеми  сучасного  стану трудових ресурсів, визначити шляхи їх  максимально  ефективного використання в в  сучасних умовах розвитку економіки.

 Основними методами мого  дослідження стали : системний,  діалектичний, статистичний,   абстрактно-логічний, монографічний, факторний аналіз, економічне моделювання.

Інформаційною основою дослідження є законодавчі  та нормативні акти України з проблем  відтворення та використання людського  потенціалу, статистичні матеріали  Державного комітету статистики України, наукові праці зарубіжних та вітчизняних  авторів, матеріали науково-практичних конференцій.

 

Розділ І. Трудові ресурси як складова продуктивних сил суспільства

Вивчення особливостей розміщення населення, кількості трудових ресурсів, статево-вікової структури –  вкрай важливе завдання. Адже населення  формує, власне, демографічний потенціал, без якого не мислимий розвиток жодної з країн чи світового господарства в цілому. Населення, трудові ресурси  – найголовніша продуктивна сила господарського комплексу світу.

Трудові ресурси - це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд  з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для  розвитку економіки, і людьми, споживачами  матеріальних благ і послуг. Проте  залежно від соціальних, психологічних  якостей людей, статі, віку, освіти, здоров’я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби  неоднакові [11].

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і  дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси - це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд  з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для  розвитку економіки, і людьми, споживачами  матеріальних благ і послуг. Проте  залежно від соціальних, психологічних  якостей людей, статі, віку, освіти, здоров’я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби  неоднакові.

Трудові ресурси - це частина працездатного  населення, яка володіє фізичними  й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.[2]

Щоб зрозуміти  сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення  залежно від віку поділяється  на:

- осіб  молодших працездатного віку (від  народження до 16 років включно);

- осіб  працездатного (робочого) віку (в  Україні: жінки - від 16 до 54 років,  чоловіки - від 16 до 59 років включно);

- осіб  старших працездатного віку, по  досягненні якого установлюється  пенсія за віком (в Україні:  жінки - з 55, чоловіки - з 60 років) [13].

Залежно від здатності працювати  розрізняють осіб працездатних і. непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному  віці — це інваліди 1 -ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному  віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

Працездатне населення працездатного віку – це населення працездатного віку, за винятком непрацездатних інвалідів першої та другої груп. Питома вага непрацюючих інвалідів в населенні працездатного віку порівняно невелика і відносно стабільна (2 %).

До трудових ресурсів належать:

- населення в працездатному  віці, крім непрацюючих інвалідів  1-ї і 2-ї груп та непрацюючих  осіб, які одержують пенсію на  пільгових умовах (жінки, що народили  п'ять і більше дітей і виховують  їх до восьми років, а також  особи, які вийшли на пенсію  раніше у зв'язку з тяжкими  й шкідливими умовами праці);

- працюючі особи пенсійного  віку;

- працюючі особи віком до 16 років.[14]

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний  від навчання час на неповний робочий  день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у  разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або  особи, яка їх замінює, за умови виконання  легкої праці.

За останні роки в Україні  склалася несприятлива тенденція, яка  визначається скороченням частки населення  молодшого від працездатного  і працездатного віку і збільшенням  частки населення старшого працездатного  віку. 
          Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.(рис.1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

Рисунок 1.1 - Схема розподілу населення  з метою визначення пропозиції праці

 

Економічно активне населення  — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів  і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення  складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.[20]

Економічно неактивне населення  — це та частина населення, яка  не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

- учні, студенти, курсанти, які навчаються  в денних навчальних закладах;

- особи, які одержують пенсію  за віком або на пільгових  умовах;

- особи, які одержують пенсію  у зв'язку з інвалідністю;

- особи, зайняті веденням домашнього  господарства, доглядом за дітьми,  хворими родичами;

- особи, які не можуть знайти  роботу, припинили її пошук, вичерпавши  всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

- інші особи, яким немає необхідності  працювати незалежно від джерела  доходу. 
       Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний  типи відтворення робочої сили. 
       Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик. 
       Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.[21]

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає  в працездатний вік. Чисельність  цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене — перевищення  кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість  народжених дорівнює числу смертей  на 1000 осіб населення; звужене відтворення  — не тільки відсутній природний  приріст, а й відбувається його абсолютне  зменшення — депопуляція), що пов'язано  зі зниженням рівня шлюбності  і народжуваності в країні, а також  із зростанням дитячої смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення  чисельності населення України, його економічно активної частини.[16]

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу  обслуговування, але при цьому  необхідно, щоб рівень виробництва  забезпечував потреби економіки  й населення за рахунок зростання  ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва  та праці. В сучасних умовах в Україні цього не відбувається.

Важливе значення для раціонального  формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи  їх балансів.

До системи балансів трудових ресурсів належать:

• зведений баланс робочих місць  і трудових ресурсів (звітний і  плановий);

• баланс розрахунку додаткової потреби  в робітниках і службовцях та джерел їх забезпечення;

• балансовий розрахунок потреби  в підготовці кваліфікованих робітників;

• балансовий розрахунок залучення  молоді до навчання і розподіл її після  завершення навчання;

• балансові розрахунки потреби  в спеціалістах; міжгалузевий баланс затрат праці;

• баланс робочого часу.[32]

Система балансів і балансових розрахунків  розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому  необхідно враховувати кон'юнктуру  ринку праці, динаміку й структуру  робочих місць у плановому  періоді, зміну демографічної структури  населення, напрями та масштаби міграційних  процесів; динаміку чисельності й  структуру зайнятості населення  працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної  структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо.[17]

Баланс трудових ресурсів являє  собою систему взаємозв'язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається  з двох частин: ресурсної (трудові  ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність  між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Розділ 2. Структура зайнятості трудових ресурсів Львівської області та її зміни.

 

Загальний соціально-економічний стан, як області, так і країни в цілому характеризує економічна активність населення у  віці 15-70 років, тобто тих, які створюють  ринок товарів і послуг.

Зайнятість  та безробіття це найважливіші показники  використання людських ресурсів у виробничому  процесі, а їх рівень опосередковано відображає ефективність управління економікою в цілому: якщо економіка функціонує ефективно, то рівень зайнятості населення  зростає, якщо ж неефективно - то наслідком  цього є зростання рівня безробіття.[34]