Теорія грошей і грошового обігу

    Одним із центральних є питання подолання  дефіциту Державного бюджету. Але ця проблема найтісніше пов'язана з чинним механізмом оподаткування, його впливом на стимулювання обсягів виробництва й інші макроекономічні показники. Аналізуючи згадані показники в 1997 р., ми бачимо: ситуація 1997,р. засвідчила неможливість збирання більшої кількості податків, ніж здатна дати економіка. Недостатньо врегульовані пропорції розподілу податків між бюджетами різних "рівнів дали надходження, відповідно до плану: до державного бюджету - 70%, до місцевих - 113,5, виконання показників зведеного бюджету - 84,6%. Дефіцит бюджету на кінець року становив близько 5,8% від розміру річного ВВП. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет: У країни» на 1998 р. встановлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету у сумі 3 380 723 тис. грн., що розрахункове становить 3,3% ВВП і 13,8% видатків Державного бюджету.

    Зрозуміло, що ситуація, що склалася наприкінці 1997 -на початку 1998 р. негативно впливає на стабільність гривні. Ми бачимо, що за цей період курс гривні до американського долара впав від 1,85 грн./$ до 2,05 грн./$.

    Необхідність  розрахунку держави з бюджетним  сектором економіки загострив питання знаходження коштів. Негативний вплив на цю ситуацію справили також падіння курсу цінних паперів на фондових біржах світу та політична ситуація в країні напередодні виборів, і, як результат, відтік іноземних вкладів, інвестицій з економіки України.

    Високий ризик українського фінансового ринку, який проявився в конфліктах з приводу порушення умов МВФ, та був підсилений впливом світової фінансової кризи, сприяв відпливу короткострокових портфельних капіталів з України (перш за все, російських), втраті міжнародних резервів, посилюючи високий девальваційний тиск на гривню. Наслідком цього процесу стала відмова від реінвестування та масовий вихід нерезидентів з ринку ОВДП, затримка в отриманні міжнародного кредитного рейтингу.

    Для відвернення жорсткої фінансової кризи  наприкінці 1997 р. НБУ провів низку економічних та адміністративних заходів, спрямованих на стабілізацію гривні, фінансового та валютного ринку. Так, згідно з постановами Нацбанку України наприкінці листопада 1997 р.:

• облікова ставка була підвищена з 25 до 35% (до 15.11.1997 р. вона становила 16%);
• ставка ломбардного кредитування була збільшена з 27 до 37%, а 11.12.1997 р. до 45% (до 15.11.1997 р. вона дорівнювала 17%);
• резервні вимоги від початку грудня 1997 р. були збільшені з 11 до 15%;
• було дозволено необмежене використання банками ОВДП для формування резервів НБУ;
• заборонено використання ЛОРО-рахунків іноземних банків для спекулятивних операцій з валютою, а також гривневе кредитування іноземних банків (у грудні було дозволено використання ЛОРО-рахунків для придбання ОВДП строком три місяці та більше.

    Проведені заходи сприяли скороченню спекулятивних  операцій та збільшенню попиту на гривню, змусили банки утримувати у вигляді  резервів гривневі ресурси, що стимулювало продаж іноземної валюти та підвищило попит на ОВДП. Придбання короткострокових високодохідних облігацій, за девальваційного тиску на національну валюту, зменшує валютний ризик для їхніх власників.

    Зазначені заходи НБУ, хоч і дали змогу на деякий час відносно стабілізувати  грошовий та фінансовий ринок, але ускладнили функціонування кредитного ринку. Подальше проведення такої політики може породити ще більше руйнівні суперечності та призвести до фінансової кризи.

    Одним із напрямків укріплення національної валюти є додаткова мобілізація  неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх державних позик. Значну роль у розв'язанні цього завдання відіграє розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. Ллє цей процес в Україні носить дещо суперечливий характер і потребує певних заходів законодавчого порядку:

1. низький життєвий рівень більшості населення обмежує залучення їх збережень у фінансово-грошовий обіг. Проте зниження податкового тягаря дозволить мобілізувати зростаючі доходи, і збереження населення та суб'єктів малого й середнього бізнесу через фінансовий ринок до Державного бюджету. Особливо важливо відкрити доступ до ринку державних цінних паперів широким верствам населення. Сьогодні такий доступ для дрібних і середніх інвесторів досить ускладнений необхідністю проходження багатьох посередницьких структур;
2. важливим напрямком залучення коштів є також грошова приватизація. Так, відповідно до Державного бюджету на 1998 р., такі надходження становитимуть 1 046 000 тис. грн.;
3. фізичними

    Повернення  хоч частини цих коштів в Україну дало б змогу розв'язати багато проблем, пов'язаних з дефіцитом бюджету та інвестуванням економіки.

    У грудні 1997 р. з метою поповнення припливу капіталів на ринок ОВДП, Міністерство фінансів запропонувало короткострокові (один-два місяці) облігації, що за прибутковістю переважали тримісячні і шестимісячні облігації. Це дало змогу залучити вітчизняних та іноземних інвесторів і зацікавити їх більш прибутковими короткостроковими облігаціями. Вигода Мінфіну визначається в користуванні дорогими грішми лише протягом короткого періоду.

    Розвиток  вторинного ринку цінних паперів  та стабільність оподаткування є головними напрямками комплексної реструктуризації фінансової системи країни на ринкових основах. Ці проблеми повинні вирішуватися паралельно та в комплексі. Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Ефективно функціонуючий фінансовий ринок - це вид сучасної банківської системи. Ефективність і взаємозв'язок цих структур дозволяє Національному банку проводити ефективну грошово-кредитну політику, оскільки, як свідчить світовий досвід, найвпливовішим її інструментом є операції на відкритому ринку.

    Існування розвинутого вторинного ринку створює  особливий емісійний ефект при введенні в обіг нової валюти, який базується на зменшенні активності обігу грошей у зв'язку зі стабілізацією їхньої вартості. Як свідчить досвід багатьох країн, де проводилися грошові реформи, після стабілізації та випуску нової валюти швидкість обігу значно (від 0,5 до 5 разів) сповільнюється, що збільшує місткість грошового ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фондового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифів окремими структурами, перш за все, державними.

    2.2. Необхідність державного регулювання грошового обігу в сучасних умовах в Україні

    Рух грошей у процесі розширеного  суспільного відтворення утворює  грошовий обіг, який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес Виробництва і споживання і, отже, впливає на всі стадії суспільного відтворення.

    За xapaктером руху грошових коштів обіг грошей поділяється  на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову.  Ці форми  визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкового обігу.

    В Україні ці функції виконує Національний банк. НБУ має державну монополію  на емісію грошей, здійснює управління грошовим обігом, регулює економічні процеси через механізми цього обігу. Вищим органом управління національного банку є Рада національного банку України. Керівним  органом Національного банку є Правління Національного банку України. Відповідно до чинного законодавства НБУ розробляє і виносить для інформування на розгляд Верховної Ради України  "Основні засади грошово-кредитної політики" та здійснює контроль за їх виконанням. Незалежність Національного банку від уряду є необхідною передумовою проведення ним такої політики, що забезпечує стійкість національної валюти, її і купівельну спроможність.

    Гроші надходять в обіг через механізм розрахунків суб'єктів господарювання та шляхом банківського кредитування. Обслуговуючи різноманітні ати купівлі-продажу товарів та послуг й інші платежі, гроші переходять від одного економічного суб'єкта до іншого, утворюючи в сукупності грошовий обіг. Основну частину грошового обігу становить платіжний обіг, в якому гроші виконують функцію засобу платежу, використовуються для погашення боргових зобов'язань. Платіжний обіг здійснюється як у готівковій формі, так і в безготівковій формі. Безготівковий грошовий обіг - рух грошових коштів без використання готівкових грошей, шляхом списання сум з банківського рахунка платника та зарахування на банківський рахунок отримувача коштів чи зарахування взаємних вимог. У сфері готівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді грошових знаків.

    Безготівковий грошовий обіг має такі переваги над  готівковим: а) сприяє прискоренню обігу грошових коштів суб'єктів господарювання; б) скорочує витрати обігу; в) збільшує можливості державного регулювання обігу грошей. У розвинених країнах готівка складає незначну частину грошової маси: 5-7 відсотків. В Україні, у зв'язку із значними масштабами "тіньової економіки" та незавершеністю трансформаційних процесів в економіці, готівковий обіг становить до 50  відсотків усього грошового обігу. Так, на початок 2003 р. на руках у населення знаходилося 26 млрд грн.

    Готівкові гроші - це монети, банківські білети (банкноти) та казначейські білети. Монета - це зливок металу, що має законодавчо встановлені форму, вагу, склад металу, певні зображення та написи, включаючи номінал вартості. Монета використовувалась як засіб обігу чи платежу в умовах золотого стандарту, коли монети виготовляли із золота з невеликим домішком для міцності інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їх вартість. Їх називали повноцінними. В наш час, коли відбулася демонетаризація золота, в усіх країнах світу в обігу перебувають тільки неповноцінні монети, що використовуються як розмінні гроші, на які поділяються грошова одиниця, що дає змогу здійснювати будь-які дрібні покупки. Монети вводяться в обіг емісійним банком.

    Банкноти  - вид грошових знаків, що випускає центральний банк країни. Сучасні банкноти виступають як національні гроші, мають силу законного і єдиного платіжного засобу з примусово встановленим державою курсом.

    Казначейські  білети - вид грошових знаків, що випускає державне казначейство чи міністерство фінансів для покриття бюджетних витрат. Їх випускають переважно в дрібних купюрах. З припиненням розміну грошових знаків на золото зникли  економічні відмінності між банківськими і казначейськими білетами.

    Розрахунки  готівкою здійснюють: а) підприємства (підприємці) між собою та з фізичними  особами - як за рахунок коштів, одержаних  у касі банків, так і за рахунок  власної виручки, одержаної від реалізації товарів; б) підприємства (підприємці) та фізичні особи через установи банків шляхом переказу готівки на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких  платежів; в) фізичні особи між собою в процесі купівлі-продажу товарів та оплати послуг. Згідно з чинним законодавством в Україні сума готівкового розрахунку з одним підприємством не повинна перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Фізичні особи можуть здійснювати готівкові розрахунки з підприємствами шляхом внесення до банку готівки для подальшого перерахування її на рахунки інших підприємств (підприємців) без відкриття поточного рахунка. Фізичні особи можуть отримати готівку з каси підприємства або з банківського рахунка з допомогою банківської платіжної картки (БПК).

    Безготівкові  розрахунки залежно від призначення  платежу поділяються на дві групи: розрахунки за товарними операціями (платежі за товари, виконані роботи та надані послуги) та розрахунки за нетоварними операціями (сплата податків та інших платежів до бюджету, перерахування сум банківських позичок. страхових сум тощо). Система безготівкових розрахунків включає платіжні системи та платіжні інструменти. Національні платіжні систем включають: системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські системи. Системи масових платежів призначені для переказу грошових коштів за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами із застосуванням платіжних інструментів. Платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів належать: документи на переказ (меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек та акредитив), а також спеціальні платіжні засоби (вексель, банківські платіжні картки).

    Акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента (банку, який відкрив  акредитив), за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива), аб0 від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначено платіж), або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.