Теорія грошей і грошового обігу

    Кейнсіанство - макроекономічна теорія, що визнає й обґрунтовує необхідність і  значимість державного регулювання  ринкової економіки. Названа по імені  Дж. М. Кейнса (Великобританія). Основу теоретичних положень Кейнса становить  ідея про втручання держави в розвиток капіталістичної економіки з метою усунення кризових явищ, досягнення максимальної зайнятості, підвищення темпів зростання суспільного виробництва. Кейнс уважав, що практична реалізація цієї ідеї може бути досягнута за допомогою застосування макроекономічних методів, що припускають аналіз взаємозалежності таких агрегатних (сукупних) величин, як національний доход, сукупне пропозиція, сукупна попит, зайнятість, заощадження, інвестиції. Основним фактором, що впливає на економічний ріст і здатним забезпечити вихід економіки з депресії, Кейнс уважав сукупний попит, обумовлений трьома складовими: споживанням населення, інвестиціями підприємств і державних витрат.

    Відповідно  до монетаризької концепції сучасні  ринкові відносини являють собою стійку, саморегульовану систему, що забезпечує економічну ефективність. Важливо також, що втручання держави в розвиток економіки бажано й неминуче, але не з метою коректування ринкових механізмів кейнсианскими методами регулювання сукупного попиту, а для створення умов активізації конкурентних чинностей ринку за допомогою раціональної грошової політики. Залежно від реакції ринку на маніпулювання грошовою масою Фрідмен і його послідовники розглядають дві моделі - короткострокову й довгострокову.

    У короткостроковому плані збільшення грошової маси веде до зниження процентних ставок і розширенню попиту, скороченню безробіття. Однак якщо збільшення пропозиції грошей повторюється неодноразово протягом тривалого часу, то відбувається інтенсифікація інвестиційного процесу. Це стимулює ріст обсягів виробництва, продажів, доходів і попиту на гроші, що підвищує ставку відсотка. Довгостроковий ефект такої політики - розрив зв'язку між рухом норми відсотка, зміною попиту на гроші і їхню пропозицію.

    Умовою  довгострокової рівноваги грошового ринку монетаризм уважає дотримання основного грошового закону, що встановлює зв'язок між довгостроковим темпом росту пропозиції грошей і довгостроковим темпом росту реального продукту:

    m = y + i;

    де  m - довгостроковий темп росту пропозиції грошей;

           y - довгостроковий темп росту  реального продукту;

           i - темп очікуваної інфляції (контрольований  державою темп росту цін).

    Ціль  довгострокової грошової політики - стабілізація інфляції й перетворення її в повністю прогнозовану. З позицій монетаризму така економічна політика, що орієнтується не на короткострокові зміни господарської кон'юнктури, а на довгострокові тенденції, щонайкраще сприяє підтримці оптимальних темпів економічного росту.

    У цей час монетаризм уже не є  повним антиподом кейнсианской концепції розвитку економіки. Сьогодні існує якийсь кейнсианско - неокласичний синтез - самостійна теоретична модель, що акумулює елементи обох економічних теорій.  
 
 

    1.2. Закон грошового обігу 

    Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

    Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси. У радянській навчальній літературі в поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного закону. Якщо виходити з принципу монізму в трактуванні сутності грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу - готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.

    Кількість грошей, у середньому необхідних для  обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

    де  Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

    V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же 
період. 
Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжйого засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

    Якщо  врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так:

    де  сума К - сума продажів товарів і  послуг у кредит;

    сума  П - загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

    сума  ВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

    Величина  Мн як об'єктивний центр, навколо якого  змінюється Мф, за всіх умов (при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового  обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей закон - закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.

    В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечувалося автоматично. При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість золота зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.

    Зі  скасуванням золотого стандарту  автоматичний механізм вирівнювання Мф і Мн зазнає суттєвих деформацій. Зміна величини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту, хто б ним не був - державна казна, центральні чи комерційні банки. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими рамками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у їх вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу. Проте характер і механізм такого впливу різняться залежно від характеру грошей - казначейські вони чи банківські.

    Якщо  сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей, розладнання їх обігу набувають постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу- Отже, хронічне порушення закону Мн - закономірність обігу казначейських грошей. Досягнення рівності між Мф і Мн за таких умов можливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого збільшується Мн до фактично наявної маси грошей в обігу. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.

    Стримування зростання маси таких грошей з  метою вирівнювання Мф з Мн можливе  лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими на оздоровлення бюджету, ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятного рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно і державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїх витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.

    При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для  вирівнювання Мф і Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей у країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування величину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обгрунтованій кредитній політиці.

    Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких  грошей створюються передумови для  вилучення їх з обігу і підтримання  грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.

Проблема грошового  обігу вирішується вона із суто ринкових позицій - через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку. Такий підхід є плодотворнішим, бо попит на гроші має більш чітке і конкретне визначення, більшу адресно-цільову прив'язку до суб'єктів обороту та їх мотиваційної поведінки, ніж показник Мн у механізмі закону грошового обігу. 

     Висновки до першого розділу

    Опрацювавши даний розділ можна зробити такі висновки:

    Сучасні окремі західні економісти визначають сутність грошей, виходячи з їхніх  функцій. Вони стверджують, що грошима  може бути все визначене людьми за гроші, що виконує їхні функції. Так, К.Р Макконнелл і С.Л.Брю вважають, що “гроші – все те , що вважають грошима” або “все, що виконує функції грошей ,і є грошима”. Дж. Хікс розуміє гроші, як “те, що використовується як гроші”. С.Фішер, Р.Дорнбуш, Р.Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: “гроші – загально визнаний засіб платежу, який приймається в обмін на товари та послуги, а також під час сплати боргів”. Р.Барр також вважає, що “гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у цьому платіжному товаристві”.

    Зауважимо, що витоки деяких сучасних концепцій  грошей починаються в теоріях, які зародилися ще в XVII – XVIII ст. – металевій,

    номіналістичній, кількісній.

    Виконання грошима своїх функцій та їх розвиток породжує грошові системи, які зазнають якісних змін в процесі еволюції товарного виробництва. Закономірністю цього процесу є поступова зміна повноцінних грошей (золота і срібла) паперовими і кредитними. Могутність будь-якої країни нині значною мірою залежить від стабільності паперово-кредитних грошей. В наслідок глибокої економічної кризи в Україні, певною мірою зумовленої порушенням закону грошового обігу, виникла інфляція і навіть гіперінфляція. Остання призвела до катастрофічного зниження життєвого рівня населення, посилила деформації економічної системи. 
 
 
 

    Розділ 2. Особливості функціонування грошового обігу в Україні

    2.1. Стан грошового обігу в умовах трансформаційної економіки України

    Політика  фінансової стабілізації та запроваджена грошова реформа не можуть привести до корінних змін в економіці України, однак є їхньою об'єктивною умовою. Іншими складовими економічного зростання є: бюджетна реформа, реформа банківської системи, структурна перебудова економіки та приватизація, впровадження нової законодавчої бази й механізму її виконання, реформа соціальної сфери та низка інших.