Теорія грошей і грошового обігу

    Метою грошової реформи було розв'язання як суто технічних, так і загальноекономічних проблем.

    Технічна  сторона реформи - це, перш за все, обмін  старих грошей на нові: «викреслення нулів», що ускладнювали підрахунки при обміні, підвищення якості нової валюти, її захист тощо.

    Загальноекономічний бік даного процесу обумовлює  надання національній валюті характеру  грошей, що виконують у повному обсязі функції: міри вартості, засобу обігу та засобу заощадження. При цьому створюються умови для істотного зниження інфляції та зовнішньої стабілізації гривні.

    Проведення  монетарної політики НБУ протягом останніх років дало змогу відновити таку функцію гривні, як міра вартості. В трансформаційній економіці майже всі товари та послуги в Україні виміряються в гривнях, а не в іноземній валюті.

    Виконуючи функцію засобу обігу, гривня стала  майже єдиним засобом платежів як у готівковій, так і в безготівковій формі.

    Але для того, щоб гривня стала повноцінною  національною валютою, необхідно, щоб вона набула повною мірою третьої функції грошей - засобу заощадження.

    Цей процес вимагає подальших стабільних дій як НБУ, Уряду України, так  і створення соціально-психологічного клімату навколо гривні. Це, своєю  чергою, зумовлює вирішення таких проблем:

• після періоду гіперінфляції суб'єкти економічних відносин не мають повної довіри до подальших дій Уряду, НБУ, та в послідовності органів влади до курсу політики економічної та фінансової стабілізації у довгостроковому періоді;
• недостатній рівень розвитку банківської системи, що виражається: в низьких темпах реформування банківського сектору; затримці з запровадженням страхування банківських депозитів; кредитними та системними ризиками банківської системи, що не стимулюють зростання заощаджень навіть за умови реальних відсоткових ставок;
• високий рівень бартерних угод і високий ступінь вза-ємозаборгованості підприємств;
• недосконала податкова система та наявність великої частки тіньового сектору в економіці України.

    Без «сильної», стабільної гривні та ефективної банківської системи неможливі кардинальні зміни в економіці її зростання.

    Грошову реформу в Україні, з метою  впровадження гривні, визначили нормативно-правові  акти направлені на стабілізацію грошового  ринку, створення необхідних умов напередодні  реформ.

     7 листопада 1992 р. було видано  Указ Президента «Про реформу грошової  системи України», яким у сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля та започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовженням процесу реформування грошової системи, що розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти - купоно-карбованців багаторазового використання. І хоча цей захід не називався на той час грошовою реформою, за своєю сутністю це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи та розбудови нової.

    Якщо  керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати, що проведено дві реформи: в листопаді 1992 р. та вересні. 1996 р. Якщо виходити з сутності та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено одну грошову реформу, що тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи:

1. випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованця (січень 1992 р.);
2. випуск цієї валюти в безготівковий обіг (листопад 1992р.);
3. випуск у загальний обіг постійної національної валюти - гривні замість тимчасової - купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

    Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній, третій етап став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

    Важливим  чинником стабілізації гривні, підтримки  її стабільності є введення в дію  банкнотно-монетного двору НБУ, який є символом самостійності та незалежності нашої держави.

    Створення в Україні повної інфраструктури виробництва (функціонування оснащених  найсучаснішим устаткуванням і  технологіями банкнотно-монетного  двору та фабрики банкнотного паперу) дало можливість у вересні 1996 р. провести безконфіскаційну реформу, грошову реформу з уведенням в обіг національної грошової одиниці - гривні.

    Сам механізм проведення грошової реформи  в Україні по суті був зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100000 разів усіх цінових показників - з одного боку, та усіх складових грошової маси, її загальної величини - з другого. В результаті, нова грошова одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100000 разів більшою від попередньої (купоно-карбованця), у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність і валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що провадяться шляхом простої деномінації. Важливість реформи полягає не тільки в реструктуризації грошового ринку, але й у вирішенні соціально-політичних завдань.

    Реформа грошової системи України ставила  низку завдань:

• створення національної грошової одиниці незалежної держави;
• забезпечення стабільності національних грошей та використання їх для стимулювання економічного та соціального розвитку країни;
• створення грошової системи, що відповідала б вимогам ринкової економіки;
• приведення грошової системи у відповідність до потреб соціального розвитку суспільства.

    Випуск  карбованця на перших етапах реформ дав можливість Україні вийти з рубльової зони. Було встановлено монополію на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм. Але економічна криза та гіперінфляція, як слідство безгосподарності та суб'єктивізму в умовах переходу до ринкового механізму, не дали змоги довести грошову реформу до кінця. Падіння курсу карбованця призвело до появи на грошовому ринку України долара США - спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Панування долара США на внутрішньому грошовому ринку ще більше підвищило рівень інфляції в Україні.

    З 1 серпня 1995 р. НБУ заборонив використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України, відновлюючи монополію національної валюти.

    Особливо  гострою напередодні реформи була проблема підтримання стабільності національної грошової одиниці за рахунок використання не адміністративних методів, а за допомогою економічних важелів і грошових інструментів. Після тривалого періоду високої інфляції НБУ відмовився від інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів для потреб держави та перейшов до рестрикційної грошово-кредитної політики, що привела до істотного зниження рівня інфляції. Так, якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 рази, то за 1994 р. – у 5, а за 1995 р. лише у 2,8 рази. Протягом восьми місяців 1996 р. карбованець набув майже всіх класичних ознак національної валюти, що може реагувати на приріст національного капіталу та забезпечувати приріст депозитів комерційних банків. З лютого 1996 р. набуло стабільного характеру зниження темпів інфляції: у травні, червні, липні він не перевищував 7%, у серпні становив 5,7% (за рахунок лібералізації цін на платні послуги), а у вересні - 2%. Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця до іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США, що разом із пониженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію у країні. Для підтримання стабільності карбованця НБУ поповнив свої резерви через закупівлю за кордоном декількох мільйонів доларів.

    Існує дві точки зору щодо характеру  грошової реформи в Україні. Прихильники конфіскаційного підходу проведення реформи приводять аргументи можливості обмеження грошової маси в обігу, вилучення коштів тіньової економіки.

    Прихильники неконфіскаційного підходу виходять з такої позиції, як відсутність  в Україні ситуації, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них. Стабільність курсу купоно-карбованця протягом тривалого часу досягалась без істотного впливу використання резервів іноземної валюти НБУ, що дозволило стабілізувати інфляційні процеси.

    Одним з найважливіших чинників неконфіскаційного  підходу є створення довіри між  урядом та Національним банком з одного боку, та усіма економічними суб'єктами – з іншого.

    Розглядаючи конфіскаційні обмеження, що нібито спроможні завдати удару тіньовій економіці, можна прийти до висновку:

• заморожений частки депозитів більше встановленого рівня завдає удару по легальному приватному сектору, оскільки тіньова економіка не тримає свої кошти на депозитах;
• встановлення ліміту на обмін банкнот, призвело до різкого зростання попиту на товари, зростання цін. Тільки згадка про можливість реформи в 1995 р. призвела до стрибка інфляції в серпні з 4,6% до 14,2%, у вересні (грошова маса в цей період не зростала і не могла бути чинником інфляції). Тіньовий сектор тримає більшу частину своїх коштів в іноземній валюті, інших активах і ця міра йому б не зашкодила;
• тимчасове припинення вапютно-обмінних операцій призвело б до їхнього переходу до тіньового сектору, зростання курсу іноземної валюти та зростання цін.

    Аналізуючи  неконфіскаційний характер грошової реформи, ми можемо зазначити, що введення гривні призвело до зростання цін і, перш за все, на товари повсякденного попиту, комунальні послуги, транспорт, зв'язок.

    Враховуючи  двоетапність грошової реформи, слід зазначити, що основні тяготи реформи вдалося  перенести на тимчасову валюту (купоно-карбовансць) через гіпервисоке знецінення останньої. Так, з 1991 р. до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тис. разів. Усі грошові заощадження населення, сформовані в рублях і карбованцях, на початок введення в обіг гривні перетворилися на мізерну величину, їхня деномізація у співвідношенні 1:100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридичне підтвердила їхню ліквідацію. Зростання попиту на гроші після випуску гривні сприяло підтриманню стабільності останньої.

    Незважаючи нате, що Верховна Рада прийняла закон про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р.; реальна виплата компенсації відкладена на невизначене майбутнє. Зростання в 1995-1996рр. заборгованості держави з виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам підвищило попит населення на нову валюту, сприяло її стабільності. Слід зазначити, що основний тягар, пов'язаний з уведенням нової національної валюти, ліг на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали з волі держави її кредиторами в 1995-1996 рр. А це, як відомо, найнезахищеніші групи населення, які працюють (чи працювали) у державному секторі економіки та їхні доходи визначалися державою.

    Однак проведення грошової реформи має  й інший соціальний бік. Сама реформа стала невід'ємною складовою ринкових перетворень в економіці: становлення приватних форм власності; лібералізація цін; послаблення державного втручання в підприємницьку діяльність, зовнішньоекономічні зв'язки, валютні, операції господарських суб'єктів. Зазначені умови дали можливість окремим господарським суб'єктам і фізичним особам не тільки зберегти свої кошти, а навіть нагромадити величезні капітали на спекулятивних, бартерних і валютних операціях. Усі ці операції, як правило, проводилися під гаслом ринкових реформ і носили напівзаконний чи незаконний характер. Створення сприятливих умов для згаданих процесів свідчить про безпосередній зв'язок цієї групи населення зі структурами влади. Держава спочатку створила умови для проведення нагромадження капіталу, потім зберегла капітал від гіперінфляції, а в результаті неконфіскаційної реформи деномінувала його на загальних підставах і цим зберегла та легалізувала.

    На  початковому етапі свого функціонування гривня потребує додаткової підтримки своєї сталості. Це, перш за все, зумовлюється соціально-економічною ситуацією в країні. Тому, на нашу думку, головним чинником, який стабілізуватиме гривню - є покращання загальноекономічної ситуації, зростання темпів виробництва та інших макроекономічних показників. З іншого боку, стабілізація фінансового та грошового ринку, його регулювання й управління ним є одним із головних важелів впливу на макроекономічну ситуацію у цілому.

    Перед економікою України стоїть низка кардинальних питань, вирішення яких залежить від ефективності ринкових реформ і стабільності національної валюти. Це, перш за все:

• завершення приватизаційних процесів і приватизація землі;
• стабілізація податкової політики;
• розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких верств населення;
• зміцнення банківської системи;
• скорочення дефіциту Державного бюджету та платіжного балансу;
• стимулювання експорту;
• залучення прямих іноземних інвестицій;
• легалізація і контроль за тіньовою економікою;
• заборона бартеру.