Сутність витрат та методи їх зниження

використання , з іншого. Причому, підприємство повинно  використовувати  такі

методи  виробництва, що були б ефективні , як з  технологічного  ,  так  і  з

економічного  погляду. Тобто  кожне підприємство  намагається  вибрати такий

технічно  ефективний  процес  виробництва  ,  що  забезпечував  би  найменші

витрати виробництва. У  рішенні  цієї  проблеми  використовується  виробнича

функція Кобба - Дугласа , що задає  випуск  продукцій   (  Y  )  як  функцію

витрат  капіталу   ( K )  і праці ( L  ) . 

Y = f ( AK(L( ) 

- де  і  - позитивні сталі .  [1,C. 183] 

В залежності від розміру витрат, які несе фірма  в процесі  виробничої

діяльності, існують різні методи їх розрахунку.  Але  з  огляду  на  те,  що

виробництво будь-якого виду товару або  послуги  пов'язано  з  використанням

різноманітних видів ресурсів, то необхідною є  класифікація витрат.

2.2. Класифікація  витрат виробництва.

За змістом  і призначенням витрати класифікуються  згідно  економічних

елементів і калькуляційних  статей.  Групування  витрат  згідно  економічних

елементів — це розподіл витрат за економічним  змістом  незалежно  від  форми

використання  у  виробництві  того  чи  іншого  виду  продукції   та   місця

здійснення  цих витрат.  Ця  класифікація  застосовується  при  упорядкуванні

кошторису  витрат   виробництва  всієї  продукції,  що   випускається.   Для

підприємств усіх галузей  встановлена така обов'язкова  номенклатура  витрат

виробництва продукції за економічними елементами:

. матеріальні  витрати ;

. витрати  на оплату праці ;

. відрахування  на соціальні потреби;

. амортизація  основних фондів;

. відрахування  в державні спеціальні фонди  ;

. податки,  що включаються у витрати підприємства ;

. інші.

Класифікація  витрат за економічними елементами дає  можливість  знати

структуру  собівартості  і  дозволяє   проводити   цілеспрямовану   політику

покращення  економіки  підприємства.  Але  ця   класифікація   не   дозволяє

визначити  важливий  економічний  показник  -  собівартість  однієї  одиниці

продукції.

Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за

статтями  витрат (калькуляційними  статтями).  На  відміну  від   попередньої

класифікації,   калькуляція   дозволяє   врахувати   витрати   безпосередньо

пов'язані  з виробництвом конкретного виробу.  У ці  витрати входять,  як

матеріальні  витрати,  так  і  витрати  на  налагодження,  обслуговування  і

управління  виробництва  цього  виду  виробу.  Калькуляція  складається   за

аналогічними  статтями  витрат,  що  і  собівартість  товарної  продукції  по

підприємству  в цілому,  але  в  разі  потреби,  в  окремих  галузях  виникає

необхідність  виділення  окремих  статей  витрат  .  Так  у   консервній   ,

плодоовочевій промисловості виділяється така стаття  витрат,  як  “  тара  і

тарні матеріали  “, що у свою чергу  калькулюються  на  бочки,  банки,  ящики

тощо.

Для  забезпечення  наскрізного  розрахунку  і  планування  в   якості

калькуляційних  одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці  виміру

конкретних  видів продукції,  прийняті  у  виробничій  програмі  підприємства

(штуки,  тонни, метри, кВт-год. тощо. ).

На  промислових  підприємствах   розробляються   планові   і   звітні

калькуляції. Перші розробляються на плановий період  по  плановим  витратам.

Другі - відображають фактичні витрати  на  випуск  і  реалізацію  продукції.

Порівняння  планових і фактичних калькуляцій  дозволяє  виявити  відхилення  у

витратах  і визначити спосіб їх зниження.

В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва   розрізняють

цехову  , виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова  собівартість включає суму витрат,  пов’язаних  із  виробництвом

продукції в цехах.

Виробнича  собівартість  включає  цехову   собівартість   і   витрати,

пов’язані  з  управління,  організацією  й  обслуговуванням  підприємства  в

цілому.

Повна собівартість  включає  виробничу  собівартість  і  позавиробничі

витрати,  пов’язані  з  реалізацією  продукції  й  інші   витрати,   що   не

відносяться до виробництва продукції.

2.3 Методи  оцінки витрат.

Застосовуються різноманітні методи калькуляції промислової  продукції:

прямого   розрахунку,    розрахунково    -    аналітичного,    нормативного,

параметричного,  виключення витрат , коефіцієнтний  і комбінований.

Застосування  того або  іншого  методу  залежить  від  виду  виробленої

продукції,  характеру   технологічного   процесу,   особливостей   переробки

сировини.

Метод  прямого  розрахунку   застосовується   на   підприємствах,   що

виготовляють  однорідну  продукцію.  При  цьому  методі  витрати  на  одиницю

продукції визначаються шляхом розподілу загальної  суми витрат  на  кількість

виробленої  продукції.

На великих  виробництвах  з  широкою  номенклатурою  більш  поширений

розрахунково-аналітичний  метод. Сутність  його  полягає  в  тому,  що  прямі

витрати на  одиницю продукції визначаються  на  основі  прогресивних  норм

витрат  ресурсів.

Нормативний метод—найбільш прогресивний. Він  базується  на  нормах  і

нормативах  використання матеріальних і трудових  ресурсів,  на  його  основі

можна робити розрахунок калькуляцій на нові види продукції.

Параметричний метод—застосовується для розрахунку витрат виробництва

однотипних, але різних за якістю виробів. Він  грунтується  на  встановленні

закономірностей зміни витрат  в  залежності  від  зміни  якісних  параметрів

продукції. Виявивши цю закономірність і витрати  на  виготовлення  виробу  -

макета,  можна  дізнатися  про  витрати  на  інші   однотипні   вироби,   що

відрізняються один  від  одного  певними  параметрами.  Для  добору  якісних

властивостей ( параметрів ) використовується кореляційний аналіз  залежності

зміни витрат від зміни кожного параметра. Він дозволяє порівняти  покращення

якісних властивостей продукції з додатковими  витратами на її виготовлення.

Методи  виключення витрат, коефіцієнтний і  комбінований  базуються  на

визначенні  загальної суми усіх  витрат  на  переробку  вихідної  сировини  і

наступного  її розподілу на отримувану продукцію. Ці методи  використовуються

на комплексних  виробництвах  (де  з  однієї  вихідної  сировини,  у  єдиному

технологічному  процесі  одержують  два  або  декілька   різнорідних   видів

продукції.)

Метод  виключення  витрат  полягає  в  тому,  що  з  усієї  продукції,

отриманої  в  результаті  комплексної  переробки  сировини,  один   її   вид

рахується основним, інші  –  побічними.  З  загальних  витрат  на  переробку

сировини  виключають вартість побічної  продукції,  а  суму,  що  залишилася,

відносять на витрати по основній продукції.

Застосування  даного методу доцільно в галузях ,  де  побічні  продукти

займають  невеличку питому вагу, а їхня оцінка не робить істотного впливу  на

витрати по виготовленню основної продукції.

При  коефіцієнтному  методі  (метод  розподілу  витрат)  усі  витрати

розподіляються  між отриманими продуктами  пропорційно.  При  цьому  один  із

продуктів приймається за умовну одиницю з  коефіцієнтом,  рівним  одиниці,  а

інші прирівнюються  до нього по перекладному коефіцієнті, що  враховує  якусь

ознаку (відпускні  ціни на продукцію, її вага, й ін.).

Витрати на виробництво одиниці кожного  виду продукції обчислюються  в

такій  послідовності:  весь  випуск  продукції  розраховується   в   умовних

одиницях; визначаються витрати  на  одну  умовну  одиницю  шляхом  розподілу

загальної  суми   витрат   на   випуск   продукції   в   умовних   одиницях;

розраховуються  витрати  на  виробництво  кожного  виду   продукції   шляхом

множення  витрат на умовну одиницю і на відповідний  коефіцієнт.

Комбінований  метод. Суть його полягає у  такому:  а)  велика  частина

продуктів  відноситься  до  основного.  Це  зменшує  вплив  оцінки  побічної

продукції  на  витрати  по  виготовленню  основного  продукту;  б)   побічна

продукція виключається з загальних витрат не  по  відпускних  цінах  ,  а  у

відсотку  до  витрат  не  переробку  всієї  сировини;  в)  сума  витрат,  що

залишилася, розподіляється між основними видами продукції.

Витрати, при віднесені їх на собівартість  продуції,  поділяються  на

прямі—безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, і  непрямі—пов'язані

з роботою  цеху або підприємства.

У  залежності  від  питомої  ваги  окремих  видів  витрат  у  витратах

виробництва   виділяються   такі   групи   галузей   як:    трудомісткі    ,

матеріаломісткі , енерго- і паливомісткі , фондомісткі  та змішані .

Трудомісткі - у структурі витрат яких найбільшу  питому  вагу  займають

витрати на заробітну плату.

Матеріаломістку -  у  структурі  витрат  яких  найбільшу  питому  вагу

займають  матеріальні витрати.

Енерго - і паливомісткі - у структурі  витрат  яких  найбільшу  питому

вагу займають витрати на енергію і паливо.

Фондомісткі  -  із  великою  питомою  вагою  амортизації  в  загальних

витратах.

Змішані - із значною питомою вагою у  витратах  матеріальних  витрат  і

заробітної  плати .

2.4. Джерела  і чинники зниження витрат  підприємства

Можливості  зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються  по

двох напрямках: по джерелах і по чинниках.

Джерела—це  витрати  за  рахунок  економії  яких  можуть  бути  знижені

витрати виробництва. Чинники—це техніко-економічні умови, під  впливом  яких

змінюються  витрати.

Основними  джерелами  зниження  витрат   виробництва   і   реалізації

продукції є :

. зниження  витрат сировини,  матеріалів,  палива  і  енергії  на  одиницю

продукції;

. зменшення  розміру амортизаційних відрахувань,  що припадають на  одиницю