Суспільне виробництво

     Розвиток  сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і  впливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливають  також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок. Отже, нематеріальне виробництво забезпечує при використанні в ньому живої та уречевленої праці соціальний ефект, який у багатьох випадках вимірюється не лише кількісно, а й якісно за рівнем соціального прогресу і суспільної свідомості. Це, в свою чергу, викликає вторинний економічний ефект, який впливає на економічний результат суспільної праці. Відображення економічного і соціального ефекту у величині національного доходу та його динаміці може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності праці через певний проміжок часу.

     Оскільки  ресурси праці в кожний певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними і економічними критеріями ефективності праці. Відсутність раціональних способів вирішення їх може призвести до різних негативних явищ, наприклад до прийняття технічних рішень, що не враховують екологічні умови та техніку безпеки і охорони праці. Соціальні вимоги до застосування живої та уречевленої праці мають бути пріоритетними.

     Подальше  підвищення ефективності суспільної праці  залежить від удосконалення речових  факторів виробництва як об'єктів  її втілення. Чи означає це зниження ролі людини і живої праці у всьому виробничому процесі?

     Сучасна науково-технічна і технологічна революція  кардинально змінює становище людини у виробництві. Вона перестає виконувати роль простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо  не впливає на процес обробки сировини. Людина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (робото-комплексів, обробних центрів, інформації систем управління)Від цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а, навпаки, незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому як джерело розширення багатства суспільства.

     Революційний  характер машинної індустрії породив  дію загального закону переміни праці. Корінні зміни в розподілі праці, властиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють необхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.

     У сучасних умовах дія закону переміни праці значно посилилася внаслідок технологічної революції, за умов якої недоцільна вузька спеціалізація працівників. У зв'язку з цим у навчальних закладах майбутні робітники одержують загально-технічні знання, інженери і техніки  загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволодівати більш вузькими спеціальностями.

     Широкий профіль підготовки необхідний робітникам для забезпечення безперебійного функціонування складного автоматичного устаткування.

     Посилюється необхідність поглиблювати і розширювати загальнонаукову підготовку інженерних працівників. Відомо, що науково-технічна революція найшвидше розвивається в ділянках стикування різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). У взаємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективності витрат суспільної праці. Крім того, відбувається прискорене оновлення науково-технічних знань, у зв'язку з чим потрібні спеціалісти, які здатні творчо використовувати науковий потенціал у різних галузях.

     Для використання у виробництві досягнень науково-технічної революції у багатьох випадках стає необхідною, як мінімум, середньо-технічна, а все частіше і вища освіта. Такі зміни у виробничому процесі ведуть до суттєвих змін у структурі витрат суспільної праці, до інтелектуалізації її.

     Зростаючий  динамізм технічних і технологічних  нововведень у виробництві передбачає створення системи безперервної освіти кадрів. Кожний кваліфікований працівник повинен регулярно  поповнювати і оновлювати професійні знання у своїй сфері діяльності з урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. Цій меті має бути підпорядковане навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації, а також безпосередньо за місцем роботи.

     Прогресивні базові нововведення  це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його технологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація, комплексна автоматизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити революційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.

     Електронізація  виробництва створює технологічні передумови для швидкого оновлення  продукції з найменшими витратами  праці, наближення її якісних характеристик до запитів споживача.

     Інформатизація  суспільства відкриває можливості для переміщення робочих місць  мільйонів людей з централізованих  підприємств і організацій у  територіальне розмежовані дільниці. Використовуючи персональні комп'ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Суттєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищенням рівня автоматизації домашньої роботи.

     Оскільки  в сучасних умовах зростає роль праці  в економіці, посилюється тенденція  до гуманізації виробництва. Вона означає  необхідність постійно поліпшувати  умови праці та безпеку її, зміцнювати здоров'я робітників і службовців, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у виробничому колективі.

     У цілому розглянуті резерви збільшення обсягів застосовуваної суспільної праці визначають великі можливості розширення джерел суспільного багатства. 

     1.4.Продукт виробництва 

     Результатом виробництва є його продукт або економічне благо. Людина за допомогою засобів праці впливає на предмети і сили природи і пристосовує їх до задоволення тих або інших власних потреб.

     Результативність  використання речових та особистих  факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування

     Суспільний  продукт може бути представлений у формах. Перелічимо лише деякі з них.

     Валовий суспільний продукт являє собою  сукупність усіх спожитих вартостей, створених  у суспільстві в цілому. Він  містить витрати всієї сукупної суспільної праці у всіх ланках суспільного виробництва. До складу суспільного продукту входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага і послуги. Вони створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва.

     Важливою  формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Ця частина не містить елементів повторного рахунку і відповідно до економічного змісту служить важливим джерелом відтворення суспільного виробництва. До розміру кінцевого продукту народного господарства досить наближений так званий валовий національний продукт, який розраховується за методологією ООН, що буде розглянуто в наступних темах.

     Якщо  цілком «очистити» сукупний суспільний продукт від матеріалізованої праці  минулих років, одержимо чистий продукт. Він відповідно менший за кінцевий продукт. З огляду на натурально-речовинну форму чистий продукт — це суспільний продукт, за винятком тієї його частини, що спрямовується на відшкодування витрачених при його виготовленні засобів виробництва. Отже, чистий продукт складається в основному з предметів споживання, призначених переважно для задоволення особистих потреб, а також із засобів виробництва, використовуваних для подальшого розширення цього ж виробництва. Чистий продукт правомірно характеризувати як результат знову докладеної в даному році «живої» праці.

     У політичній економії та сучасній обліково-статистичній практиці чистий продукт називають національним доходом.

     Важливе значення з точки зору політекономічного  аналізу має розподіл чистого  продукту на необхідний і додатковий. Перший з них — це та частина чистого продукту, що потрібна для нормального відтворення робочої сили. Додатковий продукт — функція від необхідного. Це — перевищення результату праці людини над тим, що необхідно для підтримки її існування. Додатковий продукт виник на певному щаблі розвитку людського суспільства, при досягненні відповідного рівня продуктивності праці, коли людина одержала можливість своєю працею створювати благ більше, ніж це було потрібно для простого відтворення її життя. 

     РОЗДІЛ 2 

     СТАДІЇ  РУХУ СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ 

     Люди  виробляють продукти для того, щоб  задовольняти свої потреби, тобто споживати. Функціональне призначення виробництва  — забезпечувати споживання. Без  виробництва, звичайно, не може бути споживання, проте і без споживання виробництво втратило б будь-який смисл, виявилося б безцільним. Тому виробництво завжди передбачає споживання як щось, хоча й протилежне, але водночас і нерозривно пов’язане з ним. 

     2.1 Виробництво і споживання : зміст, взаємозв’язок 

     Між виробництвом і споживанням існує ряд залежностей, що зберігають силу на всіх етапах розвитку людського суспільства. Варто розрізняти продуктивне й особисте споживання.

     Продуктивне споживання — це процес виробництва: споживаються фактори виробництва.

     Особисте  споживання, навпаки, відбувається за межами виробництва, воно є споживання самими людьми. Це — їжа, одяг, взуття, житло і т. д. Саме  особисте споживання мається на увазі, коли йдеться про те, що виробництво повинно служити споживанню.

     У продуктивному споживанні продукт  створюється, а в особистому — «знищується»; у виробництві споживаються засоби виробництва, а люди споживають предмети споживання (хліб, одяг, взуття і т. п.).

     Засоби  виробництва, як і предмети споживання, також є результатом виробництва. Це — два види функціонально різноманітних економічних благ, вироблених людьми. Предмети споживання призначаються для безпосереднього задоволення особистих потреб людей. Засоби виробництва створюються для потреб самого виробництва. Виробництво засобів виробництва настільки ж необхідне, як і виробництво предметів споживання, оскільки без засобів виробництва неможливе й створення предметів споживання. Проте якщо мати на увазі цільове призначення виробництва, то виробництво засобів виробництва послуговується виробництву предметів споживання (а не навпаки) і насамкінець — особистому споживанню.

     Яким  же є взаємозв’язок між виробництвом і споживанням?

     Виробництво має пріоритет над споживанням. Ця першість, або примат, проявляється насамперед у тому, що виробництво  створює реальні речі для споживання, без яких останнє неможливе. Потім виробництво породжує потреби у виготовлених продуктах, що створює новий імпульс для споживання. Наприклад, розвиток потреб у широких верств населення у холодильниках, пральних машинах, телевізорах та інших речах був спричинений виробництвом цих речей.

     Виробництво веде за собою споживання, визначаючи врешті-решт його обсяг та асортимент. Історичний розвиток виробництва супроводжується  зростанням потреб людей. У свою чергу, споживання має активний зворотний  вплив на виробництво. Це виражається насамперед у тому, що річ, непотрібна для споживання, втрачає значення корисного продукту і її перестають виробляти. Крім того, споживання яких-небудь продуктів знову і знову потребує їх створення, оскільки відтворюється потреба в них. До того ж у міру задоволення «старих» потреб у людей розвиваються нові. Тим самим споживання спонукає, генерує нове виробництво.