Суспільне виробництво

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1 Суспільне виробництво та його основні чинники. Продукт виробництва……………………………………………………………….. 4

1.1 Елементи процесу виробництва………………………………………  7

1.2.Виробництво  як процес суспільної праці…………………………… 10

1.3 Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства

суспільства…………………………………………………………………. 13

1.4.Продукт виробництва………………………………………………....  18

РОЗДІЛ 2 Стадії руху суспільного продукту……………………………. 20

2.1 Виробництво  і споживання : зміст, взаємозв’язок………………….  20

2.2 Виробництво  і розподіл……………………………………………     22

2.3 Виробництво  і види обміну………………………………………       23

РОЗДІЛ 3 Економічні потреби суспільства:сутність класифікація ….   26

3.1 Сутність потреб  та їх класифікація…………………………………   27

3.2 Поняття «ресурси» та їх класифікація…………………………       28

ВИСНОВОК……………………………………………………………       31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………     32

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 
 

ВСТУП

     Економічні  відносини є базисом суспільства, на якому грунтуються надбудовчі відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

     Розвиток  економічних відносин визначає еволюцію надбудовчих відносин або їхніх  окремих елементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять зворотний  вплив на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови на різних етапах розвитку суспільства змінюються. Надбудова може відігравати першочергову роль у перетворенні базису. Наприклад, для реформування в Україні адміністративно-командної економіки потрібно змінити відносини власності. Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.

     Отже, результатом виробництва, що є взаємодією людини і природи, з одного боку, і економічних відносин між людьми — і іншого, є продукт, тобто  — матеріальне благо.

     Виробництво ґрунтується передусім на природних  факторах. У загальному плані виробнича  взаємодія людини й природи здійснюється шляхом втягування у господарський  обіг відповідних ресурсів та обміну речовин між людиною та навколишнім  природним середовищем. У результаті праці природні ресурси набувають конкретних властивостей, які задовольняють певні потреби суспільства.

     Природні  елементи впливають на функціонування економіки кожної країни. Не визначаючи цілком хід її соціально-економічного розвитку, вони є важливою умовою розміщення продуктивних сил, результативність виробництва та добробуту населення

     Природні  фактори господарювання, якими володіє  кожна країна, становлять її еколого-економічний  потенціал. Він виступає у двох формах: ресурсного та регенераційного потенціалу

     Ресурсний потенціал являє собою сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному  виробництві. Беручи участь у кожному  циклі виробництва, природні ресурси  вступають як першоджерела засобів виробництва. Від наявності природних ресурсів залежить забезпечення виробництва первинною сировиною та енергією.

     Природні  ресурси поділяються на відновні та невідновні. Даний поділ ґрунтується на розмежуванні природних ресурсів за ступенем їх відновлюваності та вичерпності. Велика група ресурсів практично не відновлюються і не мають замінників. На жаль саме ця група ресурсів активно використовується у суспільному виробництві.

     Регенераційний  потенціал ґрунтується на можливості природних систем переробляти наслідки людської життєдіяльності і відновлювати обіг речовин у навколишньому середовищі.

 

 

     РОЗДІЛ 1 

     СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ЙОГО ОСНОВНІ ЧИННИКИ. ПРОДУКТ ВИРОБНИЦТВА 

     У визначенні суспільства як системи  важливу роль відіграє аналіз людської діяльності як суспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене для визначення самої суті соціального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробництво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здоров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забезпечують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяльності, коротше, весь процес соціалізації людини.

     Суспільне виробництво з самого початку  має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.

     Дальше  осмислення суспільства як системи  зв'язане з аналізом її цементуючого ядра  способу виробництва. Спосіб суспільного виробництва  це спосіб створення і відтворення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою  це система взаємодіючих елементів матеріального (технологічного та економічного) і духовного суспільного способу виробництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування суспільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво  системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах, соціальна філософія використовує поняття спосіб виробництва і його складові  продуктивні сили та виробничі відносини  для дослідження суспільства і підходить до способу виробництва як до загально соціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філософія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як системи. У такому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільного виробництва і його роль у розвитку суспільства.

     Здійснюючи  процес виробництва, люди змінюють навколишню природу і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб життя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності суспільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи наодинці, індивід діє як істота суспільна. Ніхто не вільний від тієї системи суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобто сама людина в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм підкреслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джерелом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.

     Отже, спосіб виробництва  це матеріальна система, що, зрештою, функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія суспільства в певному розумінні є історією зміни способів виробництва. Це добре видно на прикладі історії технологічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічної основи та технологічних відносин: в історії людського суспільства один іншого змінили чотири технологічні способи виробництва: привласнюючий, аграрно-ремісничий, індустріальний, інформаційно-комп'ютерний. І кожен з них характеризується специфічними знаряддями праці, характером праці і системою організації праці. За привласнюючого способу виробництва знаряддя праці були ручними; за аграрно-ремісничого  залізний плуг, худоба, вітряний та водяний млини, гончарний круг; за індустріально-комп'ютерного  автоматизована техніка.

     Матеріальне виробництво — це основа людського  суспільства. Люди продукують матеріальні  блага, певним чином діючи та спільно  обмінюючись між собою результатами власної діяльності. Щоб створювати економічні блага, люди вступають у відповідні зв’язки і відносини один з одним, що і є суттєвою ознакою виробництва.

     Щоб суспільне виробництво стало  можливим, необхідна взаємодія кількох  чинників: по-перше, це вихідні природні матеріали; по-друге, жива людська праця; по-третє, суспільно-економічні чинники (організація економічної діяльності, політична система, культура, національні традиції і соціально-психологічний стан людей і т. д.).

     Економічною основою будь-якого виробництва є суспільний поділ праці та взаємний обмін його результатами. З розвитком такого поділу праці змінювалася і форма обміну, що безпосередньо впливало на розвиток економічних відносин. З першим вагомим суспільним поділом праці виник і перший значний поділ суспільства на класи. Так, з появою рабовласницького ладу на основі подальшого прогресу продуктивних сил набув розвитку другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства. Третій суспільний поділ праці характеризується виокремленням торгівлі від виробництва і формуванням класу купців. 
 
 

     

1. Елементи  процесу виробництва

 

     Праця — це діяльність людини, спрямована на пристосування речовин природи до потреб людей. Вона являє собою затрату робочої сили людини в процесі створення нею економічних благ. Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і духовних сил, якими потенційно володіє людина і які вона спроможна задіяти у процесі виробництва для створення відповідних споживчих благ. Праця, таким чином, є не що інше, як витрата фізичної, нервової, розумової енергії людини з продуктивною метою.

     Перед тим, як стати до праці, робітник ставить  перед собою цілком визначену  мету, уявно розробляє план своїх  дій, контролює за допомогою мозку  дію своїх органів — рук, ніг, порівнює плоди праці із заздалегідь сконструйованим у голові ідеальним варіантом майбутнього продукту. Така властивість людської праці складає виняткове надбання людини.

     Інша  визначальна особливість праці  полягає в тому, що людина створює і вживає для виробництва продуктів певні знаряддя праці. Говорячи про цю особливість, К. Маркс наводить слова Б. Франкліна про те, що людина є «твариною, яка робить знаряддя праці». Таким чином, праця — це свідома, цілеспрямована діяльність людей з приводу створення матеріальних благ і послуг. Праця, як і саме виробництво, має суспільний характер і може виступати в різних соціально-економічних формах, що різняться як за змістом, так і за характером.

     Зміст праці розкриває взаємодію людини з природою, визначає сукупність якісно визначених трудових функцій і видів діяльності. За змістом розрізняють просту, складну, ручну, машинну (індустріальну), фізичну і розумову працю. Суспільну форму праці, її суспільний смисл виражає категорія «характер праці». За останньою розрізняють приватну і суспільну; вільну, примусову, необхідну і додаткову, живу і матеріалізовану; абстрактну і конкретну працю. Ступінь ефективності людської праці встановлюється за її продуктивністю та інтенсивністю.

     Якщо  взяти до уваги, що праця є визначальним чинником суспільного виробництва, то для повної характеристики його в історичному аспекті потрібно використовувати всі відомі економічні закони, що характеризують сам зміст виробництва. Але обмеження проблеми лише працею як процесом споживання робочої сили, а отже, його соціально-економічними характеристиками недоцільне за сучасних умов. Варто виокремити певні економічні закони, що безпосередньо регулюють процес праці. Це, зокрема, закон поділу праці, закон усуспільнення праці, переміни праці і т. п.

     Суспільне виробництво за своїм матеріальним змістом є процес перетворення первинної  природної речовини на необхідний людині продукт. Сили, за допомогою яких створюються  матеріальні блага і послуги  і збільшується суспільне багатство, називають продуктивними силами. Вони — органічна сполука особистого і речовинного чинників. Під особистим чинником розуміють насамперед працю людини, тобто процес споживання його робочої сили.

     Робоча  сила — це сукупність фізичних і духовних можливостей людини. Робоча сила завжди застосовувалася у визначеній суспільній формі і встановленій суспільній комбінації, що складає сукупну робочу силу суспільства.