Суспільне виробництво

     Речовинний  чинник суспільного виробництва охоплює два моменти процесу праці: предмети праці та засоби праці. В сукупності вони становлять засоби виробництва. Якісне вдосконалення засобів праці — найвищий показник технічного прогресу в розвитку людства в цілому, оскільки економічні епохи можна розрізняти не тільки за тим, що виробляється, а, у першу чергу, за допомогою яких знарядь праці.

     Речі  або їх комплекс, за допомогою котрих людина впливає на природу, — це засоби праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів. Засоби праці поділяються на ряд видів. Вирішальне місце серед них належить механічним засобам праці, або власне знаряддям праці, — інструментам, машинам. Цей вид засобів праці Маркс образно назвав «кістковою і мускульною» системою виробництва. Їх ефективність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми стихійними силами природи, ступінь їх підкорення для виробництва матеріальних благ. Розвиток знарядь праці — першорядний показник технічного прогресу, і тому виступає мірилом розвитку самої робочої сили. Отже, головна відмітна ознака кожної історичної епохи виробництва полягає насамперед у тому, наскільки розвинуті знаряддя праці.

     До  засобів праці належать виробничі споруди, а також залізничні, шосейні дороги, канали і т. п. Земля теж є засобом праці. У цій ролі вона виступає насамперед як місце, на якому відбувається будь-який процес виробництва, і як джерело природних властивостей, використовуваних, наприклад, у землеробстві для вирощування різноманітних культурних рослин. У даному разі земля функціонує як «приручена» природна сила.

     До  засобів праці належать й інші застосовувані природні сили, які  поставлені на службу виробництву, наприклад  пар, електрика, хімічні, ядерні реакції  і т. п. У сучасному виробництві  використання цих сил дістало  значного поширення.

     Предмети  праці — це матеріали, що можуть бути опосередковані людською працею. Їх можна поділити на два види. Перший — це речовини, які вперше виокремлюються працею від природи, що перетворює їх на продукт, наприклад вугілля, руда, нафта. Другий вид — предмети праці, які були вже опосередковані працею людей. Такі предмети праці називаються сировиною, або сирим матеріалом, наприклад залізна руда (агломерат), вугілля (кокс) у доменному виробництві, метал на машинобудівному заводі, пряжа в ткацькому виробництві тощо. Отже, джерелом продукту є не тільки жива праця, а й природа.

     Засоби  і предмети праці, взяті разом, складають  засоби виробництва. Без них процес праці неможливий. Але й без  праці людини засоби виробництва  «мертві» і нічого створити не можуть. Праця є тим елементом, що «оживляє» засоби виробництва, змушує їх функціонувати і сприяти здійсненню цілей людини. Впливаючи за допомогою праці на природу і змінюючи її, людина змінює в той же час і саму себе, розвиває свої фізичні і духовні можливості.  
 
 

     1.2.Виробництво як процес суспільної праці 

     Виробництво – процес створення життєвих благ необхідних  для існування і  розвитку є праця – одна з найважливіших  здатностей людини, бо лише людина свідомо  ставить перед собою мету створення  знарядь праці, тобто відповідні речі, за допомогою яких вона впливає на предмети природи. Те у природі, на що спрямована людська праця отримало назву предметів праці. Сукупність предметів і знарядь праці складають засоби виробництва. У свою чергу засоби виробництва і люди з їхнім виробничим досвідом і знаряддями є основою економічного життя – продуктивними силами суспільства. Ці сили реалізовані в утворенні різного роду благ. Створюючи певні блага люди вступають у зв’язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним. Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз: - власне виробництво; - роз розподіл; - обмін; - споживання.

     Виробництво  це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних  потреб людини. Це ще й відтворення  самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

     У процесі виробництва взаємодіють  праця і природа. Праця  людська  діяльність, спрямована на створення  матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

     Праця і виробництво  не тотожні поняття. Виробництво  це процес праці, яка  має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення  засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва  відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

     Процес  праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або  ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

     Виробництво як процес суспільної праці складається  з таких фаз:

     безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

     Важливою  характеристикою виробництва є  його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються  блага, тобто має місце праця  і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальне та організаційно-економічних).

     Процес  виробництва  це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

     Характерною рисою виробництва як процесу  є також поєднання в ньому  елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

     Важливою  особливістю процесу виробництва  є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

     Розглянуті  вище елементи процесу виробництва  — робоча сила, засоби виробництва — складають основні компоненти продуктивних сил.

     На  рівень розвитку продуктивних сил впливають  численні чинники, серед яких варто  назвати насамперед такі: освітній і кваліфікаційний рівень і ступінь  майстерності працівника; дисципліна праці на всіх рівнях виробничої і технологічної ієрархії; наукова організація праці; дотримання режиму економії; рівень суспільної комбінації виробничого процесу; якість і кількість засобів виробництва; характер природних умов; рівень розвитку науки і техніки та ступінь їх технологічного застосування.

     Розвиток  продуктивних сил, як і кожне економічне явище, регулюється економічними законами. За сучасних умов важливу роль тут  відіграють організаційно-технологічні чинники виробництва. До них належать: а) організація виробництва як система внутрішніх виробничих зв’язків, що забезпечує єдність і впорядкованість усього процесу виробництва; б) технологія виробництва, що являє собою конкретні засоби використання предметів праці та визначений порядок виробничих процесів. Знання сучасних технологій — ключ до ефективного виробництва. Характерною рисою нових (або «високих») технологій є їх націленість на широке застосування у виробництві комп’ютерів, тобто того інформаційного фактора, який у сучасному виробництві відіграє значну роль. В міру розвитку НТР потік інформації дедалі збільшується. Це дозволяє вченим говорити про так звану «інформаційну революцію» і перехід розвинутих країн від «індустріальних» до «інформаційних» суспільств. 

     1.3 Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства

     суспільства 

     Умовою  соціально-економічного прогресу в  будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і  уречевленої в засобах виробництва  праці. Вивчення різних аспектів результатів, отриманих внаслідок використання суспільної праці, економічного механізму їх зростання є "наскрізною" проблемою економічної теорії.

     Розглянемо  економічну результативність уречевленої  в засобах виробництва праці, що зумовлює технічне оновлення виробництва. На початкових етапах розвитку машинного  виробництва вона узагальнено виражалась у показниках зростання продуктивності праці. Це відповідало основній тенденції індустріалізації  витісненню живої праці машинною технікою. Машини запроваджувались за умови, що вартість їх була нижчою, ніж вартість замінюваної робочої сили (заробітної плати робітників). У зв'язку з цим підвищення технічного і органічного складу виробництва закономірно призводило до того, що в розрахунку на одиницю продукції скорочувалась частка живої та відносно зростала частка уречевленої праці. При цьому загальна величина вартості продукту зменшувалась.

     У другій половині XX ст. в індустріальне  розвинених країнах виробництво  досягло такого рівня, що частка витрат живої праці в загальній вартості маси продукції суттєво зменшилась, однак збільшилась частка використання уречевленої в засобах виробництва праці. Ця тенденція властива також господарству України за нормальних умов розвитку.

     Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці  важливого значення набув узагальнюючий  показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці  як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю додаткового продукту. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + V (с  вартість засобів виробництва, V  заробітна плата).

     Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього народного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві в цілому  найбільш узагальнююче поняття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу.

     Собівартість  товарної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні  елементи: а) оплату праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріали, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.

     Ці  показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні  співвідношення їх значень відображують можливі варіанти ефективності суспільної праці.

     Крім  економічного ефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного  продукту, національного доходу, необхідно  враховувати і соціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо. Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології, одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадження передових методів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприяють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.