Сучасний стан ринку житлової нерухомості в регіоні

Слід зазначити, що у 60-ті роки в Німеччині біля двох третин житлового будівництва припадали  на соціальне житло. До цього процесу  були активно залучені приватні забудовники. Вони могли одержувати кредити від  уряду на спорудження соціального  житла. Наприкінці 60-х урядові кредити  замінили на субсидії, що повинні були полегшити забудовникам сплату відсотків  по кредитах, які вони відтоді одержували на приватному ринку.

Сьогодні ж сектор соціального  житла в Німеччині стрімко  зменшується, оскільки з часом закінчується термін дії угод між урядом і забудовниками  соціального житла, в результаті останні більше не несуть соціальних зобов'язань. Програми з будівництва  нового соціального житла політичної підтримки в Німеччині не знаходять.

У 2002 році був прийнятий  закон, який визначив нові пріоритети житлової політики Німеччини. Зокрема, соціальне житло вже призначається  не для широких прошарків населення, а для так званих «вразливих»  груп (багатодітних родин, самотніх батьків  і т.п.).

Житлові субсидії почали спрямовувати на існуючий житловий фонд, а не на дороге будівництво нового житла. Таким  чином, малозабезпеченим надають грошову  допомогу, щоб вони могли самостійно орендувати житло в приватному секторі. Більше половини населення країни орендує  квартири чи будинки, а у великих  містах, таких як Берлін чи Гамбург, частка орендарів становить понад 80 %.

США. У США витрати на житло більші, ніж у будь-якій іншій країні, і в абсолютному, і у відносному вимірах. Основною особливістю є те, що американське житло здебільшого будується  і фінансується приватним сектором без залучення прямих державний  субсидій.

Перша програма із забезпечення малозабезпечених доступним житлом з'явилася в США наприкінці Великої  депресії 1937 року. Програма передбачала  надання бідним соціального житла  в оренду за невелику плату. Програма будівництва соціального житла  діяла всупереч сильному політичному  спротиву з боку сил, які виражали інтереси середнього класу. Основною причиною критики була географічна концентрація в окремих районах родин з  низькими доходами. Місцева влада часто утримувалась від рішень про будівництво соціального житла на своїй території, оскільки побоювалися припливу бідноти.

В 60-ті роки уряд США розпочав державну програму, яка дозволила  місцевій владі орендувати житло  у приватних власників і використовувати  його як соціальне. Держава укладала з приватними домовласниками довгострокові  угоди про те, що вони здаватимуть  житло незабезпеченим громадянам за низькими цінами, і одержуватимуть за це компенсацію від держави. Таке рішення зменшило опір середнього класу  стосовно ініціатив щодо заселення  бідних у соціальне житло, оскільки географічно розосередило реципієнтів  програми.

У 70-ті рр. був прийнятий  закон, яким запроваджувались субсидії, які сплачував орендодавцю конкретний орендар. Субсидію на оренду житла одержував  не домовласник, який здавав його за "соціальними" цінами, а самі малозабезпечені громадяни, що орендували приміщення.

Поступово програми із субсидування малозабезпечених громадян розширювалися, а програми, що передбачали довгострокові  контракти з власниками соціального  житла, скорочувалися. Важливою перевагою  такої заміни стала гнучкість  програм забезпечення бідних доступним  житлом: у випадку збільшення доходів  реципієнта програми немає необхідності його виселяти, припиняється лише видача йому субсидії.

Сьогодні реципієнтами програм  по наданню соціального житла  є дійсно найбідніші прошарки населення, оскільки низька якість житла, а також  несприятливе оточення районів із соціальною забудовою унеможливлює вселення туди заможних людей.

Росія. В Росії на загальнонаціональному  рівні реалізовується довгострокова  стратегія масового будівництва  житла для всіх категорій громадян – “Доступне і комфортне житло – громадянам Росії”. Стратегічна ціль програми – забезпечення масового будівництва житла, доступного для придбання у власність, чи у найм для всіх категорій громадян різним рівнем доходів. В зв’язку з цим програмою передбачено сегментацію житла в залежності від рівня доходів громадян.

Для різних видів житла  передбачено різні форми стимулювання будівництва та джерела фінансування. Сегмент соціального житла розрахований на малозабезпечених громадян, що потребують соціальної підтримки при наймі  муніципального житла. Сегмент найманого  житла розрахований на громадян, доходи яких дозволяють наймати житло, але  не дозволяють придбавати його у власність  навіть з використанням накопичувальних  і кредитних механізмів та механізмів державної підтримки. Сегмент некомерційного житлового будівництва розрахований на громадян, доходи яких дозволяють придбати житло у власність за умови  використання накопичувальних та кредитних  схем або за умови державної підтримки. Фактично, останні два сегменти підпадають під категорію доступного житла.

Загальний обсяг фінансування програми на період з 2008 по 2025 рік складає 59,8 трлн. руб. При цьому передбачено  використання

- засобів бюджетів всіх  рівнів (10,9 % від необхідного рівня)

- кредитних ресурсів (56,4 % від необхідного рівня)

- засобів інвесторів (8,5 % від необхідного рівня).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Зростання сучасного житлового  фонду – результат якісної  зміни ринкової нерухомості. Одним з аспектів дослідження регіональних ринків є вивчення змін, які відбуваються в динаміці та співвідношенні цін. Необхідно виявляти причини, що викликали те або інше зрушення в рівні й структурі цін. Професійне дослідження ринку житла має стати самостійним і незалежним видом діяльності – системою спеціальної професійної підготовки, відповідною професійною кваліфікацією, стандартами і звичайно професійним суспільством. Значним кроком формування регіонального ринку нерухомості житла має бути перехід від припинення зростання цін до регіональної політики формування конкретного середовища в бізнесі житла.

Поглибленого вивчення заслуговує запровадження соціальної програми для задоволення потреб незаможних прошарків населення у житлі, збільшення обсягів соціального житла.

Слід зазначити, що житло  належить до категорії товарів і, водночас, його оборот на ринку тісно пов’язаний із залученням фінансового капіталу, використанням різних ресурсів. Прийняття виваженої державної і регіональної політики щодо регулювання житлового будівництва сприятиме збільшенню інвестицій у дану галузь економіки, що, в свою чергу, допоможе вирішити існуючі соціальні проблеми країни.

Основними питаннями, вирішення  яких допоможе формуванню сприятливого інвестиційного клімату у сфері інвестування у житлове будівництво, становленню розвиненого ринку житла є функціонування земельного ринку та удосконалення процедури відведення земельних ділянок, створення сприятливого правового поля в сфері житлового будівництва та в питаннях видачі дозволів на будівництво, запровадження класифікації житла.

Вплив кризових явищ, в першу  чергу відчули на собі банки, які  активно залучали фінансування для своїх програм кредитування на світових фінансових ринках. Наявні на теперішній час тенденції повної відсутності можливості залучати нові кошти призвели до практично повного згортання програм кредитування. Зменшення програм іпотечного кредитування призводить до скорочення платоспроможного попиту населення, що в свою чергу, призводить до зниження цін на житло. На сьогоднішній день і забудовникам дуже важко стало залучати кредити та фінансування під будівництво житла. Внаслідок таких явищ наступним часом можна чекати№22/1 зниження обсягів будівництва житла, як по всій Україні, так і в Карпатському регіоні.

Будівельний комплекс України  у зв’язку з економічною кризою переживає не найкращі часи. Темпі інвестування у земельні ділянки, будівництво та готову нерухомість почали знижуватись, але не катастрофічно швидко. Тому для подальшого розвитку будівництва в Україні необхідно перш за все, конкретні дії держави, направлені на подолання фінансової кризи та стабілізації економічної ситуації в країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Заболоцький Б.Ф. Економічна  самодостатність регіону // Регіональна економіка. – 2004. – №1. – С.40 – 50

2. К.В. Паливода Ипотечный рынок жилья в Украине: проблемы и перспективы развития. - К.: Знання, 2006. –197с.

3. Оценка недвижимости: Учебник / Под ред. А.Г. Грязновой, М.А.Федотовой. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 496 с: ил.

4. www.ukrstat.gov.ua

5. Статистичний збірник  «Інвестиції та будівельна діяльність  в Івано-Франківській області за 2012 рік». – О.: Головне управління статистики в Івано-Франківській області, 2008. –116 с.

6. Бойко-Бойчук О. Інститути підтримки регіонального розвитку: приклади зарубіжного досвіду / О. Бойко-Бойчук. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.urr.org.ua/data/newsview.

6. Панжар М.І. Житлове господарство України і досвід економічно розвинених країн / М.І. Панжар // Економіка будівництва і міського господарства. – 2007. – № 1, т. 3. – С. 123-128.

7. Варналій З.С. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети : монографія / З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.С. Куйбіда / за ред. З.С. Варналія; Нац.ін.-т стратег. дослідж. – К. : Вид-во НІСД, 2007. – 768 с.

8. Житло та нерухомість дешевшає: які будуть ціни на нерухомість осінню?. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.money-news.te.ua/2011/07/27/zhytlo-ta-neruhomist-deshevshajeyaki-budut-tsiny-na neruhomist-osinnyu/.

9. Кравченко В.І. Зарубіжний досвід підтримки забезпечення громадян житлом /В.І. Кравченко // Інформаційний бюлетень Будівельної палати України 30.01.2007 р., № 5.[Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.budpalata.com.ua/_img/files/ib/ib-5.doc.