Структура та инфраструктура рынка

  Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. .Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки – це короткострокова виставка, що регулярно повторюється у визначеному місці під традиційною назвою й в умовлений термін. Її метою є створення умов для укладення договорів на постачання (купівлю-продаж) товарів або роздрібного продажу товарів населенню.

  З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з  центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти. На відміну від роздрібних ярмарків виставку-продаж здійснює торговельне підприємство за свій рахунок і на своїх площах, втім зацікавлені виробничі підприємства надають йому рекламні матеріали й устаткування. Виставки-ярмарки проводяться з метою вивчення і формування попиту населення, рекламування і роздрібної реалізації товарів народного споживання.

  Торгово-промислові палати — це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічного співробітництва та інвестиційної діяльності, вони надають підприємствам різноманітні  додатково-інформаційні послуги, здійснюють експертизу і сертифікацію товарів, надають патентно-ліцензійні, митно-брокерські та інші послуги. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. . Торгово-промислова палата України об`єднає понад 4 тис. українських підприємств і організацій різних форм власності та підприємств.

  Загальна  ринкова інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. Із певною мірою умовності сюди відносять:грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

  Грошова система –це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні.

  Вона  є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

  Загальними  для грошових систем усіх без винятку  країн є такі елементи:

   1.найменування грошової одиниці;

  2.масштаб  цін;

  3.види  та купюрність грошових знаків, які мають статус законного  платіжного засобу;

  4.регламентація  безготівкових грошових розрахунків;

  5.регламентація  готівкового грошового обороту;

  6.регламентація  режиму валютного курсу та  операцій з валютними цінностями;

  7.державні  органи, які здійснюють регулювання  грошового обороту та контроль  за дотриманням чинного законодавства.

  Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних  зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні  ресурси країни.

  Одне  з найважливіших сьогоднішніх і  перспективних завдань розбудови  грошової системи України - зростання  довіри до національної валюти – гривні.

  Фінанси — сукупність економічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту і національного доходу. Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

  Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов’язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

  Основу  фінансової системи складають центральний  і місцевий бюджети.

  Бюджет  дає змогу державі розв'язувати  ті соціально-економічні проблеми, які  не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити  певну справедливість, фінансуються соціальні програми (освіта, охорона  здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука.

  Головним  джерелом формування доходної частини  державних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

  Податки — обов'язкові нормовані платежі до державного і місцевих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.

  В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:

  —  для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціального страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабілізації і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполучення;

  — для населення: прибутковий податок.

  Крім  цих податків, існують акцизи (непрямі  податки), платежі до державного і  місцевих бюджетів, що регламентуються законодавчими актами різних рівнів.Усі податки й платежі, які сплачують суб`єкти  господарювання й населення , складать податкову систему.

  Ринкова система належно функціонує лише за постійного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання забезпечує кредитна система.

  Кредит  –це економічні відносини між  кредитором і позичальником з  приводу поворотного руху позичкової вартості на умовах платності. [7, c. 125 ].

  Кредитна  система — сукупність банків та інших кредитно-фінансових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мобілізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

  Кредитні  відносини передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

  Основу  кредитної інфраструктури становить  банківська система.

  Банк — організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.

  Сфера діяльності банків — операції з  позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

  Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організаційної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі [5, c. 95 ].

  На  сьогоднішній день пріоритетом розвитку економіки з боку держави повинно  стати розвиток елементів ринкової інфраструктури, їх реформування відповідно до світових стандартів, оновлення  правової бази для забезпечення ефективності їх функціонування. Звичайно, період незалежності України досить короткий, щоб досягти економічного рівня країн Заходу, але використання їхнього досвіду у відповідності з особливостями вітчизняної економічної системи забезпечить розвиток  усіх сфер народного господарства , а згодом, і вихід економіки України на світовий рівень [6, c.415]. 

  3.Особливості становлення ринкових відносин в Україні.

  Формування  ринкової економіки в Україні  розпочалося зі створенням ринкових інститутів.                                                                            

  За  останні роки понад 80 країн світу здійснили фундаментальні реформи з метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно взаємопов'язаної з усією світовою економікою.  
      Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку мають різні ринкові моделі.

  Існуючі системи і спрямованість їх розвитку залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів; історичних умов розвитку; традицій населення  і його звичаїв; рівня розвитку продуктивних сил; соціальної спрямованості суспільства. 
    В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні риси, до яких відносяться:

• наявність різноманітних форм власності;
• перевага вільних цін на товари і послуги;
• розвинута система вільної конкуренції;
• певна система державного регулювання економіки.

  Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню.

  В Україні  відсутній визначальний ринковий  інститут — економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме його наявність гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого не може існувати ринок.

  Враховуючи  те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри нам недоцільно обирати  модель ринкової економіки, в якій переважає  дрібна приватна власність і економіка  регулюється виключно ринковими  законами. В Україні триває процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які б сприяли формуванню ринкового середовища. Проте цей процес відбувається досить повільно, часто у прийняті закони вносяться істотні зміни, відсутня узгодженість між законодавчими актами, невідпрацьовано механізм реалізації цих законів. Цей шлях був би не прогресом, а регресом. 
     Таким чином, Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або "шокової терапії"), жорсткого регулювання.

  Модель  еволюційного переходу  до ринку грунтується на поетапному і поступовому впровадженню ринкових відносин. Вона відзначається значною тривалістю (10-15 років) і поступовістю змін.

  Модель "шокової терапії" передбачає одночасне і швидке введення усіх атрибутів ринку, стрімкий перехід від неринкових до ринкових відносин. 
Модель жорсткого регулювання переходу до ринку грунтується на державному регулюванні цін, на найважливіші товари і доходи населення. 
     Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без "шоку".

      Таким є поелементний, еволюційно-радикальний  шлях. Він поєднує перший і третій варіант, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. 
        Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення.

  Економіка потребує радикальної структурної  перебудови. Без цього неможливо  наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, вийти на міжнародний ринок. Потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні, можливості слід шукати всередині країни, в її економіці.

  В сучасних умовах нам необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення. Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду роботи і кадрів

  Гострим є дефіцит кваліфікованих підприємницьких кадрів для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи. 
      Головним чинником створення ринку має бути послідовна діяльність держави щодо формування необхідних інститутів ринку. Для цього слід розробити цільові програми розвитку пріоритетних напрямів економіки, надати для цих цілей кредити, зменшити податки; стимулювати розвиток виробництва, а не посередницької діяльності, створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, де виробляються споживчі товари.