Структура та инфраструктура рынка

  Кредитний ринок – один з найстаріших  сегментів фінансового ринку. Його поява та існування обумовлені потребами  суспільства в додаткових фінансових ресурсах для здійснення господарської  діяльності, придбання споживчих  товарів або вирішення громадянами  інших особистих питань.

  Об`єктами кредитного ринку є мобілізовані фінансові ресурси, які використовуються для надання позичок.

  Суб`єкти кредитного ринку- це кредитори (вкладники), посередники(комерційні банки, інші кредитно-фінансові організації), позичальники. [3,с.11].

  Розвиненість  кредитних відносин є невіддільною умовою успішного функціонування ринкової економіки. Такі відносини забезпечують безперервність виробничого процесу, створюють умови для іновацій, розширення виробництва.

  Прямим  продовженням кредитного  ринку  є ринок цінних паперів .

  Цінні папери – це грошові документи, які  визначають взаємовідносини між  суб`єктами, що їх випускають і тими, хто їх придбав. Вони передбачають виплату  доходу у вигляді дивідендів або  відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є їх власниками.

  Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов`язань державної  скарбниці, ощадних сертифікатів, векселів .

  Ринок цінних паперів складається з  двох частин – первиннного і вторинного ринків.На першому відбувається емісія цінних паперів,тобто випуск їх у  обіг. Другий ринок призначений для  перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок  цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в  ринковій економіці забезпечити  тісні прямі та зворотні зв’язки  між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді  цінних паперів.Зокрема ,прямий зв’язок  біржової кон’юнктури залежно від  стану справ у економіці дає  можливість фондовій біржі через  зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон’юнктури. Зворотні зв’язки виявляються у  впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в  інші галузі, фінансування  підприємств  тощо.

  Ринок фінансових послуг – це відносини, що виникають між суб`єктами ринку у процесі надання фінансових послуг. До фінансових послуг належать лізинг, факторинг та безліч інших послуг, які надаються юридичним і фізичним особам при їх обслуговуванні в банках та інших кредитно-фінансових організаціях. Об’єктами ринку фінансових послуг є ці послуги, які надаються клієнтам на платній основі, а суб`єктами – кредитно-фінансові організації, які надають послуги, та їх клієнти (споживачі послуг). [3,с.12].

  Фінансовий  ринок формується на основі коштів підприємств,організацій і населення  й обслуговує оборот платіжних коштів,кредитів та цінних паперів. У розвиненому  конкурентному середовищі він створює  гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для  забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій, істотного розширення можливостей вишукування  необхідних фінансових ресурсів для виробничого  і соціального розвитку.

  Ринок страхових послуг – це відносини, що виникають у сфері страхування між страховиками, страхувальниками та посередниками, які функціонують на цьому ринку. Об`єктами ринку є страхові послуги, а суб`єктами – страховики (страхові компанії), посередниким (страхові агенти і страхові брокери), страхувальники (юридичні і фізичні особи).

  Важливу роль у формуванні структури і  зайнятості відіграє ринок робочої сили (праці). Він є невід`ємною складовою частиною системи ринкового господарства .

  Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання  прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним  бажанням і вибором на засадах  трудового найму.

  Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.

  Об`єктом  ринку праці є саме праця, яка  продається і купується як товар. Втім праця, має й особливості, зокрема:

• вона невіддільна від її власника(носія робочої сили);
• кошти від її продажу (оплата праці) є основним джерелом існування не  тільки більшості найманих працівників, а й членів їх сімей.

  Суб'єктами  ринку праці є власники праці (працездатні громадяни),  навчальні  заклади, центри підготовки і перепідготовки кадрів, центри підвищення кваліфікації, державні центри зайнятості, недержавні кадрові агентства і служби з  працевлаштування, а також роботодавці. Роботодавці –це підприємства, організації, установи та фізичні особи, зареєстровані  як підприємці, якщо вони використовують найманих працівників. [3,с.14].

  Складовими  ринку праці є:

• працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;
• зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.).
• та частина населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.

  Дійовим інструментом ринку праці є біржі  праці. Невід`ємним атрибутом ринку  праці є безробіття, надзвичайно  важлива економічна і соціальна  проблема будь-якої країни.

  В Україні безробітними визнаються громадяни  працездатного віку, які з причин, що залежать від них, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність  прийнятної роботи, зареєстровані в  державній службі зайнятості, справді  шукають роботу. Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію компенсуються з  державного бюджету. Фірми, що вивільнюють  працівників, також мають певні  зобов’язання щодо отримання ними кваліфікації, необхідної для працевлаштування.

  Розглянувши структуру ринку за критерієм  економічного призначення об’єктів ринкових відносин, зазначим,  що перелічені ринки відрізняються об’єктом купівлі  – продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації .

  Незалежно від критеріїв класифікації ринків усі вони є елементами єдиного  цілого, де між різними видами ринків та їх суб’єктами встановлюються складні  або опосередковані зв’язки на основі яких формуються закони функціонування ринку і ринкової системи в  сучасних умовах. [2,с.116].  

  2.Поняття «інфракструктура» та «інфраструктура ринку», характеристика її складових.

  Надзвичайно важливим і складним структурним  утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.

  Стосовно  ринкової економіки, поняття “інфракструктура” вперше застотувала R.Jochimsen, визначивши її як суму матеріальних, інституційних закладів та особистих умов, які надаються у роспорядження економічних суб”єктів і створюють умови для повної інтеграції та забезпечення максимального можливого рівня розвитку господарської діяльності.

    Інфраструктура – обов`язковий компонент будь-якої цілісної економічної системи і підсистеми. Щодо ринку як самостійної підсистеми, інфраструктура — це сукупність інститутів, що обслуговують ринок і виконують визначені функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування. Інфраструктура покликана забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб’єктів, її елементи не пов’язані суб’єктами ззовні, а породжені самими ринковими відносинами. [4,с.135].

  Інфраструктура  ринку  - це система державних, приватних  і громадських інститутів (організацій  чи установ), що обслуговує інтереси суб’єктів  ринкових відносин, забезпечує їх ефективну  взаємодію. [1,с.72]. (див.дод.2)

  З розвитком науки та накопиченням досвіду було встановлено: чим вище рівень розвитку інфраструктури, тим  швидше і більше надходять інвестиції, робоча сила, прискорюється економічний  розвиток, зростає рівень життя населення. І навпаки, чим нижче рівень розвитку інфраструктури, тим повільніше або  з великими витратами розвивається виробництво, тим важче життя  людей.

  Ринкова інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.( див.дод.3)

  Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір — від виробництва до споживання. Ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури.

  Ринкова інфраструктура виконує такі функції:  

  1)організаційне  оформлення ринкових відносин;

  2) сприяння учасникам ринкових відносин у реалізації їх інтересів;

  3) прискорення оперативності та ефективності роботи ринкових суб’єктів на основі спеціалізації окремих суб’єктів економіки і видів діяльності;

  4) забезпечення форм юридичного і економічного контролю державного і громадського регулювання  ділової практики. [2,с.136].

  Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поділяють на два види:

1. спеціалізована ринкова інфраструктура; 2) загальна ринкова інфраструктура.  

  Спеціалізована  ринкова інфраструктура  забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

  Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури.  Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

  За  видом діяльності розрізняють біржі  загальні і спеціалізовані. Загальна біржа — біржа, на якій обертаються кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа — біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.

  З практики відомі біржі товарні, фондові, фрахтові, валютні, нерухомого майна, праці.

  Торгівля  цінними паперами здійснюється на фондових біржах, що є основою і найбільш ефективною організаційною формою ринку  цінних паперів.

  Отже, фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів.

  На  фондовій біржі існує постійне, тимчасове  і гостьове членство. У біржових  торгах важлива роль належить маклерам( штатні представники біржі, які обслуговують членів і гостей біржі), брокерами (надають  послуги членам і не членам біржі  і діють за кошти клієнтів), дилерам ( виконують брокерські операції за свій рахунок і на свою користь

  Діяльність  фондових бірж (найбільшими серед  них вважають Нью-Йоркську, Торонтську, Амстердамську, Токійську, Брюссельську) забезпечує фірмам різних галузей можливість залучення інвестицій через продаж своїх цінних паперів.

  Діяльність  фондової біржі в Україні регламентується  Законом України від 18.06.91 р. « Про цінні папери і фондову біржу», іншими законодавчими актами України, статутом та правилами фондової біржі.