Структура та инфраструктура рынка

  Вступ.

  Проблема  вивчення сучасної теорії ринку надзвичайно  важлива, адже світовий досвід  показує, що найефективнішою формою організації  економічного життя суспільства  є ринкова економіка. Ключовим елементом  «ринкової економіки » є ринок.

  Ефективне функціонування  сучасного ринку  безпосередньо залежить від постійного відтворення ринкового середовища.

  Ринок – це обов`язковий компонент товарного господарства: без товарного виробництва немає ринку,  без ринку немає товарного виробництва.

  Об’єктивна  необхідність ринку зумовлена тими самими причинами, що викликають необхідність існування товарного виробництва: розвинутий суспільний поділ праці, економічна відокремленість ринкових суб’єктів в умовах різних форм власності, тісний зв’язок зі світовою економікою за допомогою зовнішньої торгівлі та потреб виходу національної економіки на світовий економічний  простір з метою її подальшого економічного зростання

  Щоб розкрити сутність ринку, необхідно  проаналізувати його структуру, тобто  елементи, з яких він складається, і  взаємодію цих елементів. Ринок  формує свою структуру.

  Тісно взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків.

  Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового  обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють  сприятливі умови для розвитку бізнесу.

  В Україні є актуальним  питання  про сучасний стан та проблеми формування інфраструктури ринку, оскільки її розвиток є одним з визначальних факторів, що впливають на розвиток економіки  країни.

  В своїй курсовій роботі я намагаюсь  дати якісну характеристику структурі  та інфраструктурі ринку, а також  особливостям становлення ринкових відносин в Україні при цьому викорисовуючи різні літературні джерела.

  У першому розділі моєї роботи зображено  структуру ринку та її класифікацію.

  У другому розділі дано сутність понять «інфраструктура» та «інфраструктура  ринку», а також її структуру .

  У третьому розділі зображено особливості становлення ринкових відносин в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1.Структура  ринку та її  класифікація.

  Ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

  Пізнання  ринку як економічної категорії  неможливо без глибокого аналізу  його структури,тобто елементів, з  яких він складається.

  Структуру ринку розглядають з різних точок  зору, що пов’язано із складністю цієї системи господарських відносин, які стосуються усього комплексу  економічних, політичних, соціальних, правових, моральних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

  Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між  його елементами з їх власним порядком, способами зв’язку та закономірностями свого розвитку. Кожний з  елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову.

  Ознаками  будь-якої структури є: тісний зв’язок  елементів; визначена усталеність  цих зв’язків; цілісність, сполучність  даних елементів. Порушення цього взаємозв'язку стає серьйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

  Сукупність  усіх ринків, незалежно від критеріїв, що досить різноманітні, утворює систему  ринків.(див.дод.1)

  Найбільш  поширеним є розгляд структури  ринку з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин.

  Кожний  з названих ринків дуже різноманітний  і в свою чергу поділяється  на ринки взуття, косметики, швейних  виробів, молочних,  хлібних, м’ясних, рибних товарів, що існують всередині  ринку предметів споживання. Ринки  машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

  При всій важливості згаданих критеріїв  ринків слід зазначити, що його конституюючими факторами є попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Це означає,що ринок єдиний,а  кожний його елемент – невід’ємна складова.

  Один  з найважливіших компонентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

  Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання, націленість виробництва на максимальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів суспільства.

  Мета  споживчого ринку – досягнення рівноваги  між попитом й його товарним забезпеченням. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої.

  В економіці України проблема збалансованості  попиту й пропозиції, споживчого ринку  в цілому породжується  диспорціями  відповідних підрозділів суспільного  виробництва : частка засобів виробництва  у сукупному продукті України  становить  64%, а предметів споживання - 86%. Одночасно у країнах із розинутою  ринковою економікою в структурі  ВНП 30% припадає на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові  потреби; для фонду споживання й  соціальних потреб призначається 70%.[1,с.67].

  Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми  впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага  між платоспроможним попитом  населення та пропозицією товарів  і послуг.

  Важлива роль у створенні споживчого ринку  має належати державі. Це проведення гнучкої та ефективної інвестиційної  політики щодо структурної перебудови народного господарства, кредитної, податкової політики в галузях, що виробляють товари народного споживання,зовнішньоекономічної політики з залученням іноземних  інвесторів у галузі,що поставляють  продукцію на ринок товарів споживання. Держава  повинна стимулювати  ділову активність у соціально значущих галузях.

  Ринок засобів виробництва  охоплює ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, вугілля, металу та інших видів продукції виробничого призначення.Самостійність і свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів залежать від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладання договорів. Підприємництво неможливе без розвиненої  торгівлі засобами виробництва. В умовах командно-адміністративної системи ресурси планово розподілялися за централізовано затвердженими нормативами на основі прикріплення виробників і споживачів один до одного. Така система не забезпечувала вільного вибору споживачем своїх контрагентів, наявності горизонтальних зв`язків між економічними суб`єктами, економічної конкуренції виробників. [2,с.111].

  Реальний  ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприятиме  певній заінтересованості підприємств  у ефективному використанні матеріально  – технічних ресурсів, примусить  вивчати та прогнозувати попит, динамічно  перебудувати виробництво з урахуванням  замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні  кон’юнктури.

  Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання  контрактів та поставок. Порушення  їх призводить до втрати прибутку, а  то і банкрутства. Демонополізація  цього сектора економіки, відтворення  в ньому розвиненого конкурентного  середовища відбуваються через розвиток різноманітних форм власності у  всіх галузях економіки, у тому числі  й тих, що виробляють і реалізують засоби виробництва.Формування реального  ринку засобів виробництва передбачає необхідність створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладаються  контракти між виробниками і  споживачами.

  В умовах широкого використання у виробничому  процесі  науково-технічних досягнень, а також за умов інтернаціоналізації  виробництва значно зростає значення ринку науково-технічних розробок та інформації, який обслуговує всі сфери людської діяльності.

  Його  складові – ринок іновацій, винаходів; ринок інформаційного продукту(сфера  інформаційних послуг); ринок продукту творчої праці(книжки,кінофільми тощо).

  Ринок науково технічних –розробок  є системою  взаємодії малих  фірм,інноваційних банків, лізингових контор, науково-дослідних інститутів, науково-виробничих об`єднань. Особливу роль у цьому сегменті ринку відіграють нові інформаційні технології і комп`ютери. [2,с.111].

    Без впровадження новітніх досягнень  науки і техніки у виробництво  не можна примножити національного  багатства України, підвищити  добробут її громадян, забезпечити  їхнє духовне та інтелектуальне  зростання. Цим визначається місце  ринку науково-технічних розробок  та інформації у суспільно-економічному  житті.

  В умовах ринку докорінно змінюється відношення до науково-технічного прогресу. Кожне підприємство, щоб вижити в  умовах  жорстокої конкуренції, має  підвищувати ефективність виробництва, а отже, і запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців, винахідників, всіх, хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові науково-технічні рішення, забезпечувати  їхню конкурентноздатність.

  Введення  справжніх ринкових відносин у цій  сфері діяльності вимагає часу і  без підтримки та регулювання  з боку держави не відбудеться. Є  напрями науково-технічних розробок, які не можуть бути чисто ринковими, наприклад фундаментальні дослідження, пізнання в галузі історії, культури. Вони мають фінансувати  з державного бюджету. Виходячи з тієї ситуації,в  якій знаходиться економіка України, коли можливості виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів вкрай обмежені, науково-технічна політика держави повинна мати селективний  характер, будуватися на обгрунтованій  стратегії вибору та реалізації пріоритетів. Вони мають бути пов’язані з першочерговими структурними змінами в економіці  та тими, що здатні стати конкурентними  на зовнішньому ринку.

  Фінансовий  ринок – це специфічна сфера економічних відносин,де відбувається купівля – продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки. Фінансовий ринок складається з таких сегментів: валютний ринок, ринок цінних паперів (фондовий ринок), ринок фінансових послуг, ринок страхових послуг.

  Такий ринок формується на основі коштів підприємств,організацій і населення  й обслуговує оборот платіжних коштів,кредитів та цінних паперів. У розвиненому  конкурентному середовищі він створює  гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для  забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій, істотного розширення можливостей вишукування  необхідних фінансових ресурсів для виробничого  і соціального розвитку.

  Валютний  ринок являє собою систему відносин з купівлі –продажу(обміну) національної та іноземних валют, платіжних документів в іноземних валютах, усіх  грошових знаків за вільними ринковими цінами. За допомогою конвертованих валют здійснюються грошові розрахунки, пов`язані із міжнародною торгівлею, рухом капіталів, туризмом та ін.

  Об`єктами валютного ринку є національні  та іноземні валюти, а суб`єктами –  продавці валюти,посередники(валютні  біржі, брокери цих бірж, банки  та їх обмінні пункти тощо), покупці  валюти. [3,с.10].

  Ринок кредитних ресурсів(кредитний  ринок) –це відносини, що виникають у процессі залучення і надання грошових коштів на умовах повернення, оплатності і строковості. На цьому ринку банки акумулюють грошові кошти кредиторів(вкладників) і пропонують їх позичальникам за певну плату у вигляді відсотка за кредит і на певний строк.