Стратегія підприємства як навчальна дисципліна та галузь науки

Орієнтацію планування та впровадження стратегії на підприємстві вище керівництво, яке повинно зробити цей процес доступним і зрозумілим для кожного  працівника.

Головна відповідальність за розроблення  корпоративної стратегії покладена  на виконавчого директора (головного інженера). Він формує загальний порядок розвитку підприємства на тривалу перспективу, визначає головні діяльності підприємства, ставить задачі, розробляє цілі, тощо.

Уточнюється і затверджується  стратегічні плани на нарадах  вищого керівництва, які проводяться щорічно розроблена корпоративна стратегія  є обов’язковою для нижчих рівнів управління.

У диверсифікованих підприємствах  вищому керівництву доволі важко  врахувати всі особливості різних сегментів ринку, тому виникає потреба  у передачі частини повноважень на розроблення стратегії керівникам СГЦ, які організовують планування стратегії бізнесу і відповідають за успішну їх реалізацію.

Віце президент (начальники) маркетингу виробництва, фінансів, кадрів та інші функціональні керівники несуть відповідальність за розроблення відповідних функціональних стратегій, крім того вони  як правило пропонують ключеві напрямки і приймають участь при розроблені стратегії бізнесу. А також загальної корпоративної стратегії.

Як свідчить досвід багатьох підприємств, часто до процесу розроблення стратегії залучають консультантів, до них ставляться підвищені вимоги.

Зокрема вони повинні  володіти глибокими знаннями з теорії і практики внутрішньофірмового  планування, мати досвід аналогічної  роботи, тощо. Для збирання та опрацювання інформації, яка необхідна відповідати керівникам під час формування стратегії, створення і подальшого управління системи, щорічного перегляду стратегії, за допомогою якої перевіряються і коригуються діючі стратегічні плани, сприяння впровадженню передових методів планування стратегії, та інших завдань у диверсифікованих підприємствах створюються центральний відділ стратегічних планувань, і служби стратегічного планування: Входять до складу СГЦ.

При цьому відділ планування надає методичну допомогу і координує  процес перегляду: затвердження стратегічних планів цих СГЦ.

У приватних невеликих  підприємствах, якими керує невелика кількість керівників, як правило існує 1 чи 2 менеджери, які займаються розробленням та реалізацією стратегії.

 

Стратегічна сегментація

Розроблення корпоративної  стратегії підприємства починається  з визначення галузі і з обґрунтування  шляхів зростання, диверсифікації та вибору ринків сировини та збуту.

У 1ій пол. ХХст. більшість  підприємств випускали різну  продукцію і виходили з нею  на численні ринки, але у 2ій Пол. почалося насичення попиту, ріст конкуренції  і підприємствам важливо було зорієнтуватись в яких галузях далі працювати. Для цього необхідно було вивчати особливості споживачів, а це зумовило поділ ринку на певні сегменти.

У стратегічному управлінні ці сегменти називаються стратегічними зонами господарювання (СЗГ). Тобто окремі елементи оточення на які підприємство має, або хоче мати вихід.

Стратегічна сегментація  передбачає вибір СГЗ, які найбільш відповідають можливостям підприємства та особливостям розвитку ринку, тобто  аналіз майбутньої стратегії починається  з визначення СЗГ, результатом чого є оцінка перспективи, яка відкривається в цій галузі з точки зору збільшення норми прибутку, стабільності і технології.

Ця інформація необхідна  для конкурентноздатного підприємства у галузі.

В останні роки зростає  тенденція у децентралізації  великих підприємств, які охоплюють  різні форми діяльності і форми бізнесу. З цією метою у таких підприємствах створюються самостійні господарюючі підрозділи (стратегічні господарські центри), які мають безпосередні стосунки з групами споживачів, є частиною підприємства, самостійно визначають свою стратегію, реалізують її незалежно і відповідають за результати своєї діяльності.

Стратегічні господарські центри (СГЦ) – самостійна господарська одиниця, для якої може бути налагоджений облік доходів, витрат, капіталовкладень і яка відповідає за розроблення стратегічних позицій підприємства у певному сегменті ринку.

Оцінюванням перспективи  з точки зору зовнішнього середовища займається стратегічний бізнес-центр (СБЦ) – організаційна одиниця підприємства, яка відповідає за розроблення стратегічних позицій підприємства в одній або декількох СЗГ.

Функціонування системи  елементів стратегічної сегментації  показано на мал.:

 

 

 

Виділення стратегічних зон господарювання

Досвід показує, що сегментація  оточення підприємства при визначенні СЗГ є важливим завданням.

Причини труднощів:

- персоналу підприємства  буває нелегко змінити точку  зору, оскільки вони звикли бачити  зовн. середовище з позиції традиційного набору продуктів. А їм доводиться дивитись на середовище як на сферу появи нових потреб, що приваблює конкурента;

- СЗГ описується великою  кількістю змінних параметрів( 1.перспективи  зростання, які повинні бути  виражені не тільки темпами росту, але і характеристикою ЖЦ попиту; 2.перспектива рентабельності, яка не співпадає з перспективою прибутку; 3.очікуваний рівень нестабільності, при якому перспективи втрачають визначеність; 4.гол. чинники успішної конкуренції в майбутньому, які визначають успіх у СЗГ )

Для прийняття раціонального  рішення щодо розподілу ресурсів для забезпечення конкурентноздатності підприємства необхідно перебрати  у процесі сегментації ринку  велику кількість комбінацій чинників, які відрізняються один від одного. При цьому потрібно відібрати вузьке коло СЗГ, інакше рішення по них втратять повноту і можливість здійснення.

На практиці у великих  підприємств є 30-50 СЗГ.

Порядок виділення  СЗГ:

1.параметри:

- потреби;

- технології;

- тип споживачів;

- географічний район;

2.перспективи і визначаючі  чинники:

- зростання( фаза розвитку  попиту, місткість ринку, купівельна  здатність, торг. перешкоди);

- рентабельності (звички  покупців, склад конкурентів, інтенсивність  конкуренції, система збуту, держ. регулювання)

- невизначеності (екон, політ, соціальні, технологічні)

- чинники успіху (ноу-хау,  сприятливий доступ до сировини, підтримка уряду, ріст попиту  споживачів)

Зони стратегічних ресурсів

Систематичне стратегічне  планування з’явилось в умовах достатку ресурсів. Розробники планів займались тільки вибором найбільш привабливих ринків, технологій, географ. районів та асортиментів продукції. Для реалізації стратегії вони визначали потреби у всіх видах ресурсів, розраховуючи на те, що керівники відповідних служб задовольнять ці потреби без особливих труднощів.

Події останніх років  показують, що такі умови не можуть зберегтися в майбутньому.

По-перше дослідження  Римського клубу дали світу розуміння  обмеженості природ ресурсів.

По-друге, нафтова криза  не один раз демонструвала на скільки ріст цін на ресурси може підірвати продуктову ринкову стратегію будь-якого підприємства.

По-третє, стагфляція світового  масштабу призвела да дефіциту грош. ресурсів і призупинила ріст підприємств.

В майбутньому варто  очікувати дефіцити і обмежений доступ до ресурсів, як через їх фізичну нестачу так і через політичні причини. Нова проблема полягає в тому щоб розширити стратегічну перспективу підприємства.

На багатьох підприємствах, які відчувають ці обмеження планування ведеться методом від витрат до випуску. Тобто спочатку встановлюється які ресурси може мати підприємство, а потім воно визначає продуктово-ринкову стратегію.

Отже, коли підприємство зіштовхується з проблемами забезпечення стратегічними ресурсами, виділення  в ресурсних потребах зон стратегічних ресурсів стає головним завданням при формуванні і прийнятті корпоративної стратегії.

 

 

 

ТЕМА 5. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОГО  СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА

 

 

1. Зовнішнє  середовище підприємства, його складові  та властивості

 

Будь-яке підприємство перебуває і функціонує у середовищі. Аналіз середовища є початковим етапом формування стратегії підприємства, оскільки забезпечує відповідну базу для визначення місії і цілей його функціонування. Це передбачає дослідження і вивчення головних його складових зовнішнього і внутрішнього середовища. В умовах ринкової економіки головною метою функціонування підприємства є максимальне задоволення потреб ринку, отримання сталого прибутку і, як наслідок, зростання добробуту його власників і працівників.

Для досягнення цієї мети підприємство повинне уміти швидко адаптовуватись до постійно змінного зовнішнього оточення, оскільки в економіці, заснованій на приватній власності воно є відкритою системою. Тобто підприємство і зовнішнє середовище є тісно пов’язаними між собою і впливають одне на одне.

Зовнішнє середовище підприємства – це сукупність факторів, які формують прибутковість підприємства і на які воно не може впливати взагалі  або ж має незначний вплив.

Зовнішнє середовище будь-якого підприємства поділяється  на загальне і операційне.

Загальне зовнішнє середовище – формують фактори непрямої дії, які впливають на підприємство не безпосередньо, а через певні  механізми і відносини. До них  відносяться:

• економічні – пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії;
• політичні – фактори, які впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять своє відображення у діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду;
• екологічні – фактори, які пов’язані із станом природного середовища і впливають на організацію виробництва;
• соціально-демографічні – це фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їх ціннісну орієнтацію.
• культурні традиції, що склалися в країні – це фактор, який впливає на попит тих чи інших товарів чи послуг;
• рівень освіти населення – чинить різносторонній вплив.

Операційне зовнішнє середовище – його формують фактори  прямої дії, які безпосередньо впливають  на діяльність підприємства і залежать від цієї діяльності.

Підприємство як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні забезпечення сировиною, матеріалами, енергією, а також від споживачів виготовлених товарів та послуг. Крім цих елементів середовище прямого впливу включає:

• конкурентів, які випускають аналогічну продукцію і товари-замінники;
• фінансові установи, які визначають кредитно-фінансову ситуацію;
• державні закони, які регламентують діяльність підприємств;
• джерела трудових ресурсів, їх склад та якість.

Такий фактор як технологічний, пов’язаний з розвитком техніки, обладнання, процесів обробки та виготовлення продукції, є одночасно і внутрішньою складовою підприємства і фактором загального зовнішнього середовища.

Для підприємств, які  діють на міжнародному рівні особливого значення набуває система факторів міжнародного оточення. Особливістю їх дії є те, що вони включають в себе всі розглянуті фактори загального та операційного зовнішнього середовища, але і додатково включають ще 2 фактори: міжнародне оточення і міжнародні події.

При побудові системи  факторів для аналізу зовнішнього середовища потрібно враховувати такі його властивості:

1. взаємозв’язок усіх факторів зовнішнього середовища, тобто зміна одного фактору може привести до зміни інших;
2. складність зовнішнього середовища – значна кількість факторів, різноманітність їх зв’язків і наслідків впливу;
3. невизначеність зовнішнього середовища – проявляється в обмеженій інформації та невпевненості в її точності;
4. багатогранність зовнішнього середовища – відображення великої кількості різних подій та аспектів;
5. динамічність і рухомість зовнішнього середовища – проявляється у різній швидкості і різних темпах змін факторів.

 

 

2. Сканування, моніторинг та прогнозування  зовнішнього середовища

 

Після того, як визначено  найвпливовіші фактори зовнішнього  середовища підприємства необхідно  отримати про них усю можливу інформацію. Пошук інформації здійснюється за допомогою сканування, моніторингу та прогнозування середовища.

Сканування середовища – це пошук сформованої інформації і внесення її в базу даних підприємства.

Моніторинг – це комплекс наукових, технічних, технологічних та інших заходів, які забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку певних процесів, тобто це відстеження поточної та інформації про середовище, у якому функціонує підприємство.

Проте, найбільш відповідальним моментом в процесі пошуку інформації є прогнозування, від якості якого найбільше залежить доля підприємства.