Стратегія підприємства як навчальна дисципліна та галузь науки

Тема1. Стратегія підприємства як навчальна дисципліна та галузь науки

 

1. Поняття,  зміст та значення стратегії  підприємства.

Розвиток ринкових відносин у суспільстві постійно змінює умови  функціонування національних підприємств  як на мікро, так і на макрорівні.

Складні умови господарювання, зміни форми власності, конкуренція, ринкові відносини, економічна самостійність  підприємств вимагає від керівників усіх рівнів управління нових знань  та навичок, які б відповідали  вимогам часу. Адже для того, щоб  забезпечити ефективну діяльність підприємства необхідно кваліфіковано орієнтуватися у кон’юнктурі ринку, передбачати дії конкурентів, грамотно оцінювати своє положення на ринку і здійснювати ефективний відбір варіантів економічних, технічних, господарських, проектних та управлінських рішень.

Підприємства в умовах централізованої командно-адміністративної економіки відрізнялись від аналогічних, орієнтованих на ринок підприємств  як за окремими характеристиками, так  і за поведінкою у зовнішньому  середовищі.

Головна частина стратегічних рішень приймалися зверху вищестоящими відомствами. Галузевими міністерствами, органами держпланування, тощо. Підприємству залишалася роль виконавця таких рішень. Тому на рівні підприємств не було потреби розробляти самостійно стратегію господарської діяльності і займатися стратегічним управлінням, оскільки це не входило в компетенцію його управлінського апарату.

Умови ринку позбавляють  керівників підприємства привілеїв  стратегічної відповідальності за свої дії. Це означає, що кожному підприємству, незалежно від форми власності необхідно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше не виникали або не розв’язувались іншим способом на іншому рівні.

Кожен керівник підприємства повинен самостійно, враховуючи економічну ситуацію, законодавчі та нормативні акти, що обумовлюють правила ведення виробничої діяльності, а також кон’юнктуру ринку приймати вирішальні, довгострокові стратегічні рішення. При цьому він несе повну відповідальність перед самим собою, трудовим колективом, законами за всі економічні, соціальні, екологічні, юридичні та інші наслідки діяльності.

Стратегії розробляються  для того, щоб визначити, в якому  напрямку буде розвиватись підприємство і приймати обґрунтоване рішення  при виборі способу дії, що відкриваються  перед підприємством вирішено обрати один напрямок, в якому воно буде розвиватись.

Стратегія – це комплексна програма дій, спрямована на ефективну виробничу, науково-дослідну, комерційну, фінансову та іншу діяльність, реалізація якої забезпечує здійснення місії та досягнення цілей підприємства.

Стратегія охоплює основні  функції і підрозділи підприємства: МТЗ, фінанси, маркетинг, наукові дослідження. Зробити стратегічний вибір означає  пов’язати бізнес-рішення і конкурентноздатні  дії, зібрані з усього підприємства в єдине ціле. Ця єдність дій та підходів і буде відображати поточну стратегію підприємства.

Нагромаджений досвід розвинутих країн з ринковою економікою незаперечно  підтверджує. Що стратегія підприємства необхідна умова для досягнення економічного успіху, адже досконалість діяльності підприємства – це досконала реалізація досконалої стратегії.

 

2. Стратегія  підприємства як наука, її виникнення  та місце в підготовці фахівців  з ЕП.

Великі труднощі у  діяльності підприємств в Україні  на сучасному етапі становлення  ринкових відносин пов’язане з неминучим співіснуванням старих та нових відносин. Відсутністю ринку у чистому вигляді, що не дозволяє безпосередньо орієнтуватися на зарубіжний досвід. Разом з тим непідготовленість персоналу для роботи в умовах ринку негативно впливає на економічну діяльність підприємств.

Тому в сучасних умовах велике значення набуває розвиток особливого способу мислення, планування, організації  управління на підприємстві що називається стратегічне управління, особливе значення в якому надається стратегії підприємства, що виводиться на головні позиції при прийнятті будь-яких управлінських рішень.

Поняття „Стратегії”  стародавнє і походить від гр. „Стратос”  – військо і „агро” – рости. Це вища сфера військового мистецтва, що вивчає закономірності та характер ведення війни, розробляє теоретичні основи планування, підготовки та здійснення військових операцій.

Поняття „Стратегія”  використовувалось і в Стародавньому  Китаї, де в період 480-221 рр. до н.е. китайцем Сунь Цю була написана книга „Мистецтво стратегії”, де поняттю стратегії надавалося значення норми оптимальної поведінки.

Запозичення поняття  „стратегія” з військового лексикону  пов’язане з тим, що підприємства  розвинутих країн у 50-х рр.. 20 ст. Опинилися  в умовах, близьких до військових дій, пов’язаних із насиченням ринку, неочікуваною появою численних конкурентів, зростанням самої конкуренції, значними змінами в технологій в середині та за межами підприємств, коли для того. Щоб вижити необхідно було боротися.

НТР викликав за старіння не тільки нових галузей, а й сприяв скоренню нових, а зміни в структурі міжнародних ринків поставили підприємства перед лицем не тільки нових підприємств, але й нових можливостей.

Вищезгадані умови і  стали причиною виникнення стратегії  як науки, адже такі „військові дії” вимагали систематизації знань і теоретичного забезпечення.

В цей час стратегія  підприємства заміняє собою те, що раніше називалося діловою політикою  підприємства. З цих пір – це наука, пов’язана з економічною  політикою держави і покликана  вирішувати головні завдання цієї політики. На основі знань стратегічного планування та управління розробляються конкретні шляхи підвищення економічної ефективності діяльності як окремих підприємств і галузей, так і держави вцілому.

Однак стратегічне планування і управління набули великого значення, а для великих підприємств – вирішального, в кінці 70 рр – початку 80 рр. 20 ст. у країнах з розвинутою економікою. Це пов’язано з тим, що в цей час завершився період переваги попиту над пропозицією у більшості галузей виробництва. На його заміну прийшов період надлишку пропозиції, коли вироби багатьох підприємств стають все більш подібними, і для того щоб вижити в умовах жорсткої конкуренції, керівництво підприємства повинно здійснюватись на основі старанно розроблених стратегічних планів.

 

3. Наукові методи  дослідження стратегії підприємства  та їх застосування.

Для успішного вирішення  завдань, які поставленні перед  стратегією підприємства, як економічною  наукою потрібно оцінити не лише досягнутий рівень господарської діяльності підприємства, виявити основні закономірності його розвитку, але і обґрунтувати рішення виробничої стратегії на майбутнє, використовуючи певні методи. Слово „метод” походить від гр. „шлях до чогось”.

Метод – це сукупність засобів, способів і прийомів досліджень економічних явищ.

Стратегія використовує загальні та специфічні методи:

До загальних методів  відноситься діалектичний метод, який розглядає усі явища в природі не окремо, ізольовано, а у їх взаємозв’язку, в їх розвитку, тощо. Керуючись цим методом стратегія підприємства розглядає окремі підприємства у взаємозв’язку з іншими підприємствами та галузями, які постачають сировину, матеріали, енергію, трудові ресурси. А також з фінансовими організаціями, які визначають фінансово-кредитну ситуацію, а також зі споживачами виготовлених товарів і послуг.

На основі цих методів  розробляють специфічні методи, які  використовуються для дослідження  економічних явищ на окремих підприємствах. До них відносять:

1. Статистичний – пов’язаний з економічним аналізом масових статистичних даних з метою виявлення закономірностей розвитку підприємства, галузей, району, області чи регіону за певний період.

2. Абстрактно-логічний – базується на знаннях, інтуїції, здогадках, замислах, закономірностях розвитку і використовується в оперативному управлінні діяльності підприємства у випадку відсутності необхідної інформації.

3. Розрахунково-конструктивний – оснований на застосуванні різних норм та нормативів. Використовується при розробленні та обґрунтуванні різних економічних рішень і при плануванні роботи на підприємстві.

4. Економіко-математичний -  базується на побудові моделей економічних явищ та процесів з метою вибору оптимального варіанту управління підприємством. Особливу цікавість викликають динамічні моделі, які зображують економічні процеси з урахуванням фактору часу.

5. Експериментальний – базується на проведенні експериментів та вивченні їх результату, на основі яких розробляються конкретні пропозиції, приймаються найбільш ефективні рішення, що впроваджуються на підприємстві. Основним призначенням цього методу є перевірка теоретичних гіпотез в умовах господарювання.

6. Соціологічний – передбачає вивчення впливу змін у економіці на соціальну поведінку учасників виробництва: відношення до роботи, культуру, мотивацію, тощо.

7. Монографічний – включає обмеження і аналіз економічної діяльності підприємства у взаємозв’язку з іншими підприємствами та галузями.

 

 

Тема 2: Перспективне планування на підприємстві.

1. Виникнення планування  спрямованого на зовні підприємства.

2. Еволюція систем планування розвитку підприємства.

3. Фінансове планування.

4. Довгострокове планування.

5. Стратегічне планування.

6. Стратегічне управління.

 

1. Виникнення  планування спрямованого на зовні  підприємства.

В сучасних умовах успішна  діяльність будь-якого підприємства можлива лишу у випадку наявності ефективного управління. Саме процес управління підприємства здійснюється шляхом реалізації 4 головних взаємопов’язаних функцій, які виникли внаслідок поділу і спеціалізації праці.

Найважливішою функцією управління підприємства є планування його діяльності.

Планування – це виокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній  стан діяльності підприємства.

Перехід економіки України  до ринкових відносин зумовив необхідність змін у системі управління, у тому числі й у плануванні діяльності підприємства і призвів до існування 2 концепцій існування підприємства як економічної системи: закрите під-во (техніко-економічна система), відкрите під-во (соціально-економ. система). Головна відмінність між ними полягає в організації планування та управлінні їх діяльністю.

Діяльність закритого  підприємства базується лише на внутрішніх факторах, тобто раціональному використанні витрат виробництва, підвищенні продуктивності праці, ефективному використанні ресурсів тощо. Продукція такого під-ва характеризується вузьким асортиментом; в основі ціноутворення лежать витрати виробництва і т.д.

Управління підприємством  закритого типу здійснюється на основі довгострокового планування та жорсткого  контролю за виконанням цих завдань. Підприємствам такого типу досить складно працювати за умов жорсткої конкуренції.

В нинішніх умовах на Україні  збільшилась кількість прихильників підприємств відкритого типу, для  яких характерна адаптація до умов зовнішнього середовища, пошук та реалізація нових можливостей розвитку, підпорядкування виробництва споживанню, диверсифікація, інтеграція. Механізм управління базується на виявленні проблем та розроблення нових рішень. Для реалізації завдань здійснюється стратегічне управління переважно за слабкими сигналами.

 

2. Еволюція  систем планування розвитку підприємства.

Залежно від тенденцій розвитку економіки та галузі підприємства впродовж свого існування як правило дещо в скороченому вигляді проходить  історичний шлях розвитку планування та управління підприємствами за останні 100 років. По мірі зміни нестабільності зовнішнього середовища практика планування за цей час виробила ряд методів організації діяльності підприємства в умовах зростаючої непередбачуваності, новизни і складності оточення. Чим складніше і непередбачуваніше ставало майбутнє, тим відповідно більш ускладнювалася система планування, при чому кожна наступна доповнювала попередню.

Виділяють 4 фази еволюції розвитку:

- поточне планування (фінансове) на основі контролю за виконанням. Характерне для періоду до 50-х рр.. 20ст. Цей період характеризують порівняною стабільністю, коли вважалось, що майбутнє є повторенням минулого.

- екстраполятивне (довгострокове) планування характерне для періоду від 1950 до 1970р. Цей період для під-в були порівняно високими темпами зростання товарних ринків та висока передбачуваність розвитку подій на цих ринках.

- стратегічне планування – характерне від 1970 до 90-х рр.. Для цього етапу характерна поява неочікуваних явищ, темп змін прискорюється, однак не настільки, щоб неможна було своєчасно передбачити майбутні тенденції розвитку і визначити тенденцію на них.

- стратегічне управління – характерне з 90-х рр. і до нашого часу. На цьому етапі більшість завдань виникає настільки стрімко, що їх неможливо завчасно передбачити.