Становлення та розвиток теорії інновації

3) "локального  інноваційного середовища" на  зразок "наукових парків", "технополісів", а в Україні - "територіальних  науково-технічних центрів", що характеризується концентрацією на певній території наукового, освітнього, виробничого, фінансового потенціалів, об'єднаних єдиним процесом технологічного розвитку. Як результат погодженої дії всіх цих факторів складається мережа взаємозв'язків з дуже високим ступенем децентралізації та самоорганізації. Ця модель ефективна для розвитку науки та високих технологій, однак потребує від суспільства певної відкритості для інновацій. Можливості реалізації її в Україні нині обмежені кількома великими науковими центрами. Найдоцільнішою для цієї моделі є розробка нових матеріалів, зварювального виробництва, електронної техніки і біотехнологій;

4) "міжгалузевих  наукових технічних комплексів" (МНТК), яка може стати інноваційною  системою за умови генерації всіх характерних для моделі "локальне інноваційне середовище" факторів. МНТК, що діють в Україні, мають значний науковий виробничий потенціал. Однак відсутність інших необхідних елементів ускладнює можливість реалізації цієї моделі науково-технічного розвитку. Деякі труднощі пов'язані з не відпрацьованістю міждержавних відносин з країнами як близького, так і далекого зарубіжжя. Усунення цих труднощів не пов'язане з великими витратами національних ресурсів, тому на сучасному етапі цю модель в науково-технічному розвитку України використовувати вигідно;

5) модель СНД,  заснована на науково-технічному  співробітництві між державами,  підприємствами та організаціями  країн СНД за спільними програмами, комерційними замовленнями на  науково-технічну продукцію, що  передбачають взаємовигідний обмін науково-технічною інформацією тощо. Враховуючи тісні науково-технічні та економічні зв'язки, що історично склалися між країнами - колишніми республіками СРСР, доцільно зберегти більшість з них на новій основі. Частка моделі в системі інших моделей науково-технічного розвитку може становити 10-30 відсотків;

6) "світового  співробітництва", орієнтована на  активну участь України у міжнародному  науково-технічному співробітництві  і широкому обміні науковими  результатами і новими технологіями. Реалізація цієї моделі передбачає радикальне поліпшення якості вітчизняного наукового потенціалу та орієнтацію на пріоритетний розвиток співробітництва з сусідніми державами та науковими центрами української діаспори.

Отже, державна політика України має орієнтуватися на різні моделі інноваційного розвитку залежно від стану науково-технічного потенціалу і конкретних проблем, що постають перед суспільством. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Організаційна структура  інноваційної організації повинна  бути орієнтована на її меті, служити засобом все більш ефективного їхнього досягнення. Організаційні структури динамічні за своєю природою. Вони піддані впливу зовнішніх факторів, впливу осіб, що входять в організацію, і міняються зі зміною цілей. Організаційні структури створюються під визначені цілі. Навіть тоді, коли цілі цілком ясні для вищого менеджменту, середній і нижній рівень можуть переслідувати істотно інші цілі як у відношенні організації в цілому так і для себе особисто. Це особливо справедливо для фахівців з їхньою відданістю професійним інтересам.

Дефіцит чи обмеження  можливостей членів організації  в їхній діяльності змінюється в  даному випадку створення умов для  вільного пошуку можливостей і їх найбільш повного використання. Для  інноваційної організації важливо те, наскільки в ній представлені елементи.

Індивідуалістські структури  і культури, що в кінцевому рахунку  визначає конкурентоспроможність організації  в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки. У даний час  в галузях високих технологій і в швидко зростаючих галузях з’явилися організації, що одержали назву едхократичних (від англ. оdhocrocy – спеціальний, влаштований для даної мети). Вони проектуються для виконання нестандартних і складних робіт. Влада в них заснована і компетентності, а не за позиції в ієрархії менеджменту. Інновації – це майбутній прогрес,який при правильному підході і використанні дає досидь великі досягнення у всіх галузях господарства, соціальній сфері. З допомогою інновації, держава спроможна вийти на новий економічний рівень розвитку.

 

 

 Список використаних джерел:

           1. Закон України “ Про інноваційну діяльність”. – №40-1V від 04.07.2002р.  
          2. Постанова «Про порядок формування та використання коштів Державного інноваційного фонду» від 6 серпня 1998 р. №1242. 
          3. Антонюк Л.Л. Поручник А.М. Савчук В.С. Інновації: теорія механізм розробки та комерціалізації: Монографія. - К.: КНЕУ 2003. - 394 с. 
          4. Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент. - СПб.: Питер 2001.- 304с. 
          5. Валдайцев С.В. Управление инновационным бизнесом. Учебное пособие для вузов. –М.: Юнити-Дана 2001. – 343 с. 
          6. Василенко В.О. Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – Вид. 3-є вип. та доп. – К.: Центр навч. літ. 2005. – 440 с.  
          7. Воркут Т.А. Проектний аналіз. – К.: Український центр духовної культури 2000. – 197 с. 
          8. Волков О.В. Экономика предприятия: Учебник. 2-е изд. перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М 2000. 
          9. Гриньов А.В. Оцінка інноваційного потенціалу підприємства: Проблеми науки. №12/2003р. с.12-17. 
          10. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб.пособие. – 2-е изд. стереотип. – К.: МАУП 2001. – 152 с. 
          11. Гунин В.Н. Баранчеев В.П. Устинов В.А. Ляпина С.Ю. Управление инновациями: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». – М.: Инфра-М 1999. – 328 с. 
           12.   Завлин П.Н. Казанцев А.К. Миндели Л.Э. Инновационный менеджмент: Учебное пособие. - СПб.: Наука 2000. 
           13. Іванілов О.С. Таряник О.М. Інноваційний потенціал підприємства. Економіка фінанси право. №12/2004р. с.5-7. 
           14. Ильенкова С.Д. Инновационный менеджмент.Учебник. -М.:Юнити 1997 
          15. Ковалев Г.Д. Инновационные коммуникации: Учебн.пособ.- М.: ЮНИТИ-ДАНА 2000. 
          16. Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента: Учеб для вузов/ под редак. Швандара В.А. – М.: ЮНИТИ-ДИАНА 1999г.  
           17. Кравченко М.О. Кадрова складова інноваційного потенціалу. Маркетинг в Україні. - №1/2001. с.36 - 38.  
            18. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч.посіб. - К.: КНЕУ 2003. - 504с. 
           19. Кремнев Г.Р. Управление производительностью и качеством: 17-модуль-ная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 5. – М.: ИНФРА–М 2000. – 256 с.  
            20. Круглава Н.Ю. Инновационный менеджмент. - М.: Ступень 1996. 
            21. Ладник В. Управління інноваційним потенціалом підприємства в умовах перехідної економіки: проблеми і досвід. Економіст. №12/2001р. с.52-57. 
            22. Любімов В.І. Дослідження сутності та змісту інноваційного розвитку промислових підприємств.//Держава та регіони. -2006. -№4. - 210-214с. 
             23. Мартюшева Л.С. Калишева В.О. Інноваційний потенціал підприємства як об єкт економічного дослідження. Фінанси підприємств. №10/2002р.  
            24. Мараховський Д.В. Ринкова ціна на кондитерські вироби. // Бізнес. - 2000 -№39 с. 12-15 
             25. Максимов Ю. Митяков С. Митякова О. Методика оценки инновацион-ного потенциала учебно-научно-инновационного комплекса многопро-фильного технического университета. Инновации. № 2/2004г. с. 51-55. 
            26. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент: Учебн.пособ. - М.: ЮНИТИ-ДАНА 2000. 
             27. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка 2006. – 295 с.