Підприємець визначає можливі масштаби діяльності відповідно до очікуваного попиту, вибирає організаційно-правову форму підприємства, готує засновницьку документацію й оформляє державну реєстрацію МП.

     Фінансування  на цій стадії здійснюється за рахунок  власних коштів підприємця чи засновника МП. Одержати банківські кредити чи засоби сторонніх інвесторів на цій  фазі вкрай важко. Проте в умовах України капітал можна знайти приблизно наступним чином:

     під заставу цінностей, майна, нерухомості;

     одержання кредиту в банку;

     знайти  інвестора під ефективну ідею;

     при створенні спільного підприємства;

     при наявності засновника-кредитора (наприклад банку);

     власні  засоби.

     Перша фаза повинна переконливо довести  життєздатність підприємницької ідеї і визначити фактори її комерційного успіху.

     Фаза  розвитку допускає первісну діяльність формальної організації, пов'язану, із проведенням додаткових досліджень, розробкою технологічної документації, організацією підприємницького проекту, закупівлею, монтажем і налагодженням виробничого устаткування і початком виробничої діяльності.

     Це  найбільш капіталомістка фаза, що вимагає  сторонніх інвестицій. Крім того, уже на цій фазі МП може претендувати на деякі пільги відповідно до законів України про мале підприємництво:

     пільгові  умови кредитування;

     компенсація частини витрат із зовнішньоекономічної діяльності;

     звільнення  підприємства від частини податків.

     Для фази росту характерне розширення масштабів  підприємницької діяльності, нарощування  виробництва й об'ємів продажу  підприємницького продукту, пошук і  освоєння нових ринків, пошук нових  рішень в організації виробництва  і менеджменту.

     Фаза  зрілості МП досягається в умовах, коли його основні ринки втрачають перспективи подальшого розширення. Для зниження витрат і максимізації прибутку МП прагнуть до удосконалювання організації і технології виробництва, підвищення ефективності.

     Головним  завданням і турботою підприємства на цій фазі стає пошук нових підприємницьких й інноваційних ідей, модернізація продукту, його модифікація для специфічних умов чи вимог нових ринків. На стадії зрілості знову збільшується потреба в інвестиціях, пов'язаних з випробуваннями нових продуктів. В галузі фінансування на цій стадії найбільш прийнятною формою виступають кредитні засоби банків. Можуть використовуватися засоби регіональних бюджетів чи пільгові засоби спеціальних фондів підтримки малого підприємництва.

     Фаза  згасання не є органічним наслідком зрілості МП. Вона може наставати для підприємства в будь-який момент часу після його виникнення, минаючи проміжні стадії. Це може відбуватися під впливом несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів і виникаючої кризової ситуації. Головним симптомом згасання підприємства є зниження його платоспроможності й обмеження можливості реалізації продукту, що випускається.

          Кардинальним способом виходу  з кризової ситуації є формування  підприємства на основі планомірно  здійснюваної санації його діяльності. При наявності значних активів МП, що знаходиться в стані згасання, може розраховувати на одержання заставного кредиту банків. Іншими джерелами фінансування санаційних заходів на цій фазі можуть стати засоби від реалізації активів МП, включаючи і його нематеріальні активи.

          Досягнення цілей створення і  розвитку підприємства можливе  тільки шляхом строгого упорядкування  процесів у трансформації вихідних  ресурсів у кінцеві результати  на базі ефективного управління  персоналом фірми. Не дивлячись на наявність істотних специфічних умов діяльності МП і їхньої значної розмаїтості, природа управлінського процесу, склад основних завдань і функцій менеджменту залишаються класичними.

          На жаль, сучасне становище України  не дозволяє більшості підприємств  виконувати всі ці вимоги з  багатьох причин.  

Становлення та розвиток малого підприємництва в  Україні 

     У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні  під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.

     Зростання чисельності працюючих на малих  підприємствах почалося в Україні  з 1997 року. Проте його темпи істотно  відстають від темпів зростання  кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малих підприємств .

     З огляду на те, що кількість малих  підприємств на душу населення в  Україні принаймні утричі відстає  від показників країн Центральної  і Східної Європи і удесятеро  – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення  насичення відповідних ринкових ніш. Це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. В останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

     За 2007 рік малими підприємствами вироблено  продукції та надано послуг на суму 22064,4 млн. гривень, що становило більш  ніж 7% від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.

     Проте, як видно з таблиці 2, структура малого підприємництва за формами власності практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств.  

     Ринкові трансформаційні процеси в економіці  України сприяли відповідним  змінам у формах власності малих  підприємств. За період з 2000 року по 2007 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 1,5 до 1,1%. У структурі недержавної форми власності частка приватної зросла з 31 до 34,9%, а колективної – зменшилась до 61,4%.

     За  юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2007 році поділялися на: кооперативи – 4,1%, акціонерні товариства – 10,7%, колективні підприємства – 13,2%, товариства з обмеженою відповідальністю – 72,0%.

     Досить  показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств  в Україні є аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

     Аналіз  даних про розвиток та розподіл малих  підприємств по регіонах України  засвідчує, що, незважаючи на зростання  їхньої чисельності, диспропорції, які  існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються (табл.3).  

     Показники територіального розподілу малих  підприємств передусім засвідчують  залежність їхньої кількості від  економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної  економіки його головним критерієм була величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Україні лідирувала Донецька область.

     З другої половини 90-х рр. спостерігається  тенденція до поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в  регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2003 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42%, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9%. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні – 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).

     Співставлення регіональних показників дозволяє зробити  висновок про переважаюче функціональне  призначення малих підприємств  в окремих регіонах. Так, переважно  соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6% всього продукту малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 11,9% усіх зайнятих на малих підприємствах.

     Регіональні диспропорції розвитку малих підприємств  пояснюються: економічним потенціалом  регіону, наявністю ресурсів, господарською  структурою регіону, рівнем кадрового  забезпечення, ставленням органів влади  та населення до малого бізнесу, наявністю  ринкової інфраструктури, інформаційним забезпеченням, традиціями та місцевою психологією.

     У галузевій структурі малого бізнесу  за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця  посідають торгівля і промислове виробництво (табл.4).  
 

     Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1% їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1% продукції та 22,1% загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Таке становище зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців.

     За  підсумками 2007 року частка малих підприємств, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1% від загальної кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю – до 12,7%. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5% та в будівництві – до 8,8%.

     У 2005-2007 рр. спостерігалася загрозлива тенденція  до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2007 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

     За  підсумками 2007 року із загальної кількості  працюючих на МП близько 36,6% було зайнято  в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2% від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.

     В структурі зайнятих питома вага працюючих  на малих підприємствах, створених  в промисловості, складає 22,4%. Значною  залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2%). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.

     Співставлення темпів зростання кількості малих  підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

     За  даними статистичної звітності, у 2007 році в середньому по Україні середньомісячна  заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 554,84 грн. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2007 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (992,31 грн), в сфері громадської діяльності (779,77 грн) та в державному управлінні (667,12 грн). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (402,73 грн), та надають індивідуальні послуги (407,63 грн), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ, Запорізька і Харківська області та м. Севастополь. Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській, Івано-Франківській та Хмельницькій областях.