Орендарям немає необхідності попередньо накопичувати значні власні засоби і звертатись до одержання банківських кредитів. Для лізингу залучається не позиковий  капітал, а устаткування, що не є  власністю підприємства, не обкладається податком на основні засоби. Лізинг особливо привабливий для малих і середніх фірм, тому що дає їм можливість не тільки оперативно провести реконструкцію виробництва, але й направити зекономлені фінансові засоби на інші цілі.

     Лізинг  полегшує доступ підприємців до високих технологій, дозволяє оперативно замінити застаріле обладнання на сучасне. Лізингом можуть займатися будь-які юридичні чи фізичні особи, що мають засоби для інвестування. Звичайно такі операції здійснюють спеціалізовані компанії (фінансові інститути) – лізингові фірми чи великі банки. Нерідко лізингові фірми є дочірніми товариствами великих комерційних банків, що полегшує їм доступ до кредиту і забезпечує ефективну діяльність. Для комерційних банків лізинг привабливий тим, що дає їм можливість одержувати додатковий дохід. Це вигідна можливість вкладення вільних засобів під орендний відсоток. Таким чином, використання наведених вище форм господарської інтеграції великих і малих підприємств дозволить підсилити стабільність, передбачуваність зовнішнього середовища малих підприємств. Взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних, фінансових й інших ресурсів дає підставу розглядати сукупність вищезгаданих процесів як інтеграційну підтримку малого підприємництва.

Створення і формування нового підприємства

 

     Незважаючи  на наявні труднощі і проблеми вітчизняної  економіки у сфері малого підприємництва в Україні зайняті вже сотні  тисяч людей. Однак бізнес – це особлива манера життя, що допускає готовність приймати самостійні рішення і ризикувати. Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельно спланувати його організацію.

     Перша з проблем, яка постає перед початковим підприємцем – це знайти себе в  господарському просторі, знайти свою господарську нішу. З цією метою  необхідно вивчити стан ринку, попит, можливі перешкоди, наслідки й обмеження, умови інвестування, можливі пільги тощо. Цю інформацію можна знайти у відкритих публікаціях, статистичній інформації, законодавчих актах чи за допомогою інформації приватних осіб, що носять хоч і суб'єктивну інформацію, але на яку слід звернути увагу.

     Подальшими  кроками підприємця повинні бути: вибір спеціалізації, організаційної форми підприємства і підприємництва, формування бази і структури підприємства, його початкового капіталу і т.д.

     Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець  повинен ретельно спланувати його організацію. Для цього потрібно оцінити можливості майбутніх споживачів, одержати всю  можливу інформацію про конкурентів, вирішити питання про обладнання і технологію, за допомогою яких буде вироблятися продукція.

     Важливе значення має вибір форми підприємництва, у першу чергу вибір між  підприємництвом індивідуальним і  колективним. Обравши індивідуальну  форму, підприємець діє на свій страх  і ризик. У випадку невдачі  власник несе повну відповідальність з зобов'язань підприємства і розплачується своїми засобами і майном.

     Зробивши  вибір на користь колективної  форми, підприємець поділяє відповідальність з партнерами по підприємству. Така форма дозволяє зменшити ризик, залучити додаткові ресурси.

     Наступний крок – формування виробничої бази. Підприємцю потрібно придбати чи взяти  в оренду виробничі і складські  приміщення, обладнання, придбати сировину та матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, залучити робочу силу.

     Формування  даних механізмів привело до створення різноманітних видів підприємств, що розрізняються за розмірами і сферами діяльності, формами власності та організаційно-правовими формами. Особливе місце серед них займають малі підприємства, для яких характерні висока динамічність і адаптивність до ринкових умов, що змінюються.

     На  початкових етапах новостворене підприємство має невеликі розміри, сфера діяльності охоплює, як правило, лише окремі стадії виробництва й вузький сегмент  ринки збуту. Потім малі підприємства можуть розвиватися в більш великі чи вливатися в господарські об'єднання. Статус і сегменти ринку змінюються і стають більш міцними.

     Створення нових підприємств – позитивне  явище в будь-якій економіці, особливо ринковій, тому що будь-яке створене підприємство може існувати і розвиватися тільки при наявності незадоволеного попиту.

     Розробка  стратегії і тактики виробничо-господарської  діяльності підприємства є найважливішим  завданням для будь-якого бізнесу. Успішне формування нового бізнесу  також не може обійтися без чіткого й об'єктивного бізнес плану.

     Процес  планування дозволяє побачити весь комплекс майбутніх операцій підприємницької  діяльності і передбачити те, що повинно трапитися. Особливо важливе  планування в комерційній діяльності, де потрібне передбачення в довгостроковій перспективі і попередній розробці, що передує першим крокам підприємства.

     Робота  без плану – це підвищений і  непередбачений ризик зі змушеною реакцією на несподівані події, що, як правило, ведуть до втрат та збитків, тоді як робота за планом і реакція на передбачені і можливі явища не повинні перешкодити досягненню поставленої мети.

     Важливим  етапом є залучення фінансових засобів. Власних засобів у підприємця для початку і розвитку справи, як правило, недостатньо. Дефіцит коштів можна перебороти шляхом випуску акцій (тобто частковою передачею прав на участь у капіталі і прибутку підприємства), випуску власних боргових зобов'язань і, нарешті, одержанням позик у комерційних банках.

     Основна проблема нового підприємства – створення  життєздатного налагодженого організму, у рамках якого працівники чітко усвідомлять мету своєї діяльності і способи її досягнення. Якщо новостворене підприємство не перетворюється в налагоджене і кероване виробництво, то воно приречене на провал, незважаючи ні на яку блискучу підприємницьку ідею, залучений великий капітал, належну якість продукції, що випускається, і навіть існування високого попиту на неї.

     Створення успішно функціонуючого МП вимагає  системного пророблення безлічі  взаємозалежних питань. Загальний порядок створення нового підприємства включає звичайно три основні стадії: підготовчу, установчу, організаційну.

     Підготовча  стадія. Оцінка ринкової ситуації є  головним чинником, що визначає обсяг  і структуру виробничої програми підприємства і масштаби його діяльності. Вибір організаційно-правової форми МП має велике значення для побудови системи управління, порядку прийняття стратегічних рішень, способу розподілу прибутку, характеру матеріальної відповідальності засновників, мотиваційних важелів і багатьох інших факторів діяльності підприємства (ТОВ, ВАТ, ЗАТ, і т.д.). При їхньому порівнянні і виборі організаційно-правової форми варто мати на увазі наступні критерії:

     обмеження в управлінні (процес прийняття рішень повинен бути якісним і швидким), контроль за кінцевими результатами;

     розподіл  прибутку (в міру можливості під  власну відповідальність підприємця відповідно до цілей МП);

     податкова політика (максимально проста і сприятлива для підприємницьких цілей);

     маркетингова  відповідальність (в міру можливості лише майном МП);

     інвестиційні  можливості (можливо більш широкі).

     Оцінку  кожного з перерахованих критеріїв  при виборі організаційно-правової форми підприємства засновник-ініціатор  робить, виходячи із запланованих масштабів  діяльності, потреби в інвестиціях і складності здійснюваних виробничих процесів.

     Підготовча  стадія створення підприємства повинна  завершуватися розробкою підприємницької  концепції нового підприємства, що є обов'язковим елементом процесу  створення МП, необхідним як для  внутрішніх, так і для зовнішніх цілей. Як внутрішній документ, вона використовується у формі зведеного обґрунтування підприємницького проекту на стадії створення МП і як інструмент контролю при оцінці розвитку підприємства. Як зовнішній - підприємницька концепція використовується для цілей одержання зовнішнього кредиту, одержання інвестицій, створення господарських різних об'єднань і союзів, для одержання державного чи регіонального замовлення, міжнародного контракту.

     Установча стадія. Ця стадія створення підприємства регламентується законами України. Саме після державної реєстрації нова організаційна структура стає господарською первинною ланкою і здобуває статус юридичної особи. У процесі становлення підприємства виникає необхідність у прийнятті ряду важливих управлінських рішень:

     встановлення  складу засновників підприємства;

     визначення  статутного фонду;

     визначення  характеру участі засновників і  розміру часткового внеску в статутний  фонд;

     складання установчого договору;

     визначення  назви підприємства;

     підготовка статуту підприємства;

     підбір  і призначення ключових фігур  підприємства;

     підготовка  погоджених і дозвільних документів;

     вибір банку і відкриття розрахункового рахунку;

     підготовка  фірмових бланків, виготовлення і реєстрація печатки підприємства.

     Найбільш відповідальним рішенням даної стадії є визначення складу засновників. Як засновники можуть виступати окремі фізичні особи, групи фізичних чи юридичних осіб.

     Організаційна стадія створення підприємства полягає  у формуванні організаційної структури  нового підприємства: управління підприємством, управління персоналом і виробничою інфраструктурою фірми.

     На  початковій фазі розвитку МП, як правило, має нескладну структуру, її характер визначається послідовним поділом  загального процесу на складові його частини і завдання, при цьому використовуються наступні прийоми поділу:

     за  окремими об'єктами діяльності, видами проектів, типами продуктів (предметна  спеціалізація);

     за  окремими видами технологічних процесів, функціями управління (функціональна  спеціалізація);

     за  окремими ієрархічними рівнями, рівнями  обмеження функцій і завдань (ієрархічна організація).

     На  базі основної виробничої структури  МП формується склад управлінських  посад і підрозділів і визначається структура управління підприємством. При цьому в процесі диференціації управління виділяються окремі сфери діяльності підприємства (постачання, збут, маркетинг, виробництво, фінанси, персонал і т.д.) і самостійні функції управління (планування, організація, контроль, регулювання й ін).

     Виробнича інфраструктура МП складається з зовнішніх стосовно нього організацій, від діяльності яких залежать результати його існування. Як обов'язкові елементи інфраструктури необхідно передбачати:

     мережу  організацій, що забезпечують постачання матеріалами, сировиною, напівфабрикатами, інструментом і всіма видами енергетичних ресурсів;

     мережу  організацій, що забезпечують реалізацію продуктів, доведення їх до споживача, забезпечення гарантійного і післягарантійного  обслуговування клієнтів.

     Мале  підприємство, особливо в період становлення, володіє незначною власною виробничою інфраструктурою, а всі види забезпечення найчастіше здійснюються на основі широкої кооперації зі спеціалізованими підприємствами.

     Більшість МП створюються з метою одержання  прибутку за рахунок виробництва і реалізації власного товару. Економічні результати його діяльності залежать значною мірою від тієї фази життєвого циклу, на якій підприємство знаходиться в конкретний момент часу.

     Перша фаза (фаза виникнення) являє собою  концептуальну стадію розвитку МП, на якій майбутній засновник оцінює підприємницьку ідею, знаходить для неї потенційну нішу на ринку і вивчає можливості її комерційного використання. Ідею потрібно не тільки запропонувати, але й обґрунтувати, конкретизувати, довести ефективність її розробки і реалізації на практиці. Ідея повинна зацікавити керівництво, інвесторів, персонал фірми, постачальників-суміжників, споживачів.