Таким чином, з погляду впливу малого підприємництва на ресурсні і збутові ринки можна  говорити про його роль як:

     великого  роботодавця, що використовує робочу силу вразливих шарів (жінок, депортованих народів, іммігрантів, інвалідів й ін) і виконує важливу соціальну функцію;

     впливового  споживача, що здійснює значні закупівлі  для власних виробничих потреб;

     гнучкого  виробника, що оперативно реагує на зміни кон'юнктури ринку і надає ринковій економіці необхідну еластичність.

     Таким чином, дослідження впливу малого підприємництва на різноманітні суспільні процеси  дозволяють зробити висновок про  об'єктивно високу соціально-економічну значимість його функцій.

     Соціально-економічна суть підприємництва – це особливий  тип господарювання, де головним суб’єктом  є підприємець, що раціонально поєднує  фактори виробництва на інноваційній основі і на власний ризик організовує  і керує виробництвом з метою  одержання підприємницького доходу.

     Виділено  два аспекти малого підприємництва. По-перше – це особливий сектор економіки національного, регіонального  і місцевого масштабів, утворений  сукупністю малих підприємств і  виступає в якості специфічної соціально-економічної форми дрібного виробництва в умовах ринку. Підхід до малого підприємництва як сектору економіки заснований на єдності двох сторін суспільного виробництва: організаційно-технічній і соціально-економічній.

     По-друге, мале підприємництво являє собою  особливий тип діяльності, заснований на ініціативній, інноваційній, ризиковій основі з метою одержання підприємницького доходу. Цей тип діяльності найбільш повно розкривається через характеристику її суб’єкта, тобто підприємця.  
 

Мале  підприємництво: суть, система організації та принципи діяльності

 

     У статті І Закону України "Про підприємництво" дається таке визначення: "Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву  продукції, виконанню робіт, наданню  послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством". При визначенні поняття "мале підприємництво" слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику. Малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно ст.2 Закону "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності.

     Мале  підприємництво здійснюється шляхом створення  розгалуженої системи малих підприємств. Згідно ст.2 Закону України “Про підприємства в Україні” до малих відносяться  такі підприємства:

     у промисловості та будівництві –  з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

     в інших галузях виробничої сфери  – з чисельністю працюючих  до 50 чоловік;

     у науці і науковому обслуговуванні – з чисельністю працюючих  до 100 чоловік;

     у галузях невиробничої сфери –  з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

     у роздрібній торгівлі – з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

     Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.

     Малі  підприємства - досить поширена й ефективна  форма господарювання. Вони мають  багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

     За  характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого  виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел.

     Інший вид - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих  у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних  доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

     Крім  названих вище, можуть створюватися й  інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення  на території України іноземних, а також спільних підприємств.

     Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти:

     підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти;

     підприємець має можливість застосувати найману  працю.

     Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу, вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП.

     В умовах ринку основними формами  інтеграції малого підприємництва є:

     у виробництві – субпідряд;

     у виробництві і збуті – франчайзинг;

     в інновації – венчурне фінансування;

     у фінансуванні – лізинг.

     Перераховані  форми інтеграції здатні підстрахувати  мале підприємництво від ринкових катаклізмів, крім того, забезпечити взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних, кадрових і фінансових ресурсів в інтересах національного господарства.

     Субпідряд у промислово розвинутих країнах  практикується досить широко, суть якого полягає в збільшенні обсягу робіт, переданих великими компаніями на контрактній основі малій і середній спеціалізованій фірмам, а також у скороченні загальної кількості прямих постачальників комплектуючих. Робота із субпідряду дозволяє малим фірмам одержати доступ до технологічних і комерційних інновацій великих підприємств. Діючи як постачальник, мале підприємство в той же час може налагодити виробництво власного кінцевого продукту і досягти більшої самостійності.

     Безумовно, малі промислові підприємства володіють  різним технічним потенціалом. Дрібні фірми, що працюють у передових підгалузях, прагнуть забезпечити виробництво самою новітньою технікою, сучасними комп'ютерами, багатофункціональним устаткуванням. Дрібні підприємці, що виступають у ролі партнерів великих корпорацій, одержують зведення про плани на найближчі п'ять-шість років, що допомагає підрядчикам і постачальникам активно брати участь у розробці зазначених їм вузлів, деталей, комплектуючих виробів. Отже, у великого бізнесу також формується певна залежність від малого.

     Франчайзинг – система договірних відносин великих і дрібних фірм в галузі збуту продукції. Переваги подібної господарської кооперації значно зміцнюють життєздатність малих фірм.

     Досвідчений підприємець може виступити, використовуючи цю систему, у ролі «франчайзера», тобто продавця свого досвіду. Зрозуміло, він повинен одержувати від цього продажу дохід, але не менш важливо, що через франчайзинг він одержує можливість без значних витрат багаторазово розширити масштаби свого бізнесу, зміцнити свої позиції на ринку.

     Особливості і переваги франчайзингу в порівнянні з бізнесом, пов'язаним зі створенням власних нових виробничих, торгових, сервісних та інших підприємств наступні:

     капітал підприємця (франчайзи) використовується в обмін на знання і досвід франчайзера;

     можливість оперативного використання специфіки й особливостей місцевого ринку для широкого проникнення на нього франчайзи;

     активізація діяльності підприємців, що свідомо  йдуть разом із франчайзером на ризик  замість того, щоб тривалий час  займатися пошуками яких-небудь нових шляхів і напрямків бізнесу;

     можливість  більш швидкого розширення своєї  підприємницької діяльності.

     В Україні франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З'явилася  мережа спеціалізованих магазинів  із продажу та сервісного обслуговування комп'ютерної та побутової техніки відомих фірм, сервісного обслуговування автомобілів іноземних марок, ряд стоматологічних кабінетів «Саbot», тощо. До типових підприємств, що працюють на основі франчайзингу, відносяться підприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Соса-соla» і «Pepsi». До масштабних проектів франчайзингового бізнесу в Україні відносять створення мережі ресторанів «Мак Дональдс».

     Ефективною  формою інтеграції великих і малих  фірм є венчурне фінансування. Англійське слово «венчур» означає ризик. Отже, венчурний капітал – це «ризиковий капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікаву ідею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьому випадку засновники повинні знайти юридичну чи фізичну особу, що володіє необхідними засобами, які можна вкласти в цей проект. У такій ситуації дуже важливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу з надійним партнером, і що віддача від його інвестицій буде досить високою.

     У широкому значенні під венчурним фінансуванням розуміють усі вкладення в ризиковані з погляду фінансових результатів проекти, насамперед в галузі високих технологій, у вузькому – довгострокові і середньострокові інвестиції у вигляді кредитів чи придбання акцій, здійснювані венчурним фондом з метою створення малих, стрімко зростаючих компаній.

     Подібними операціями займаються як спеціалізовані незалежні компанії, так і дочірні  фірми великих корпорацій, дрібні інвестиційні підприємства і навіть партнерства з обмеженою відповідальністю. Венчурні фірми проектують і створюють нові види продукції і технології, розробляють пропозиції з удосконалення організації виробництва, праці, фінансів, збуту продукції.

     Венчурне  підприємство є ефективною формою застосування венчурного (ризикового) капіталу для організації роботи невеликого творчого колективу. Робота таких колективів характеризується гнучкістю, мобільністю й адаптивністю до мінливих умов ринку.

     Поява венчурних структур стала реакцією ринкової економіки на необхідність прискорення темпів науково-технічного прогресу, формування конкурентного середовища в науково-технічній сфері, ефективного застосування накопиченого інтелектуального потенціалу. Прискорення темпів НТП досягається повною віддачею працівників підприємства, усвідомленим вибором теми дослідження, апробацією отриманих результатів, використанням іноземного досвіду вирішення науково-технічних проблем.

     Формування  конкурентного середовища в науково-технічній  сфері зумовлене переходом на ринкові відносини, коли підприємець самостійно вибирає напрямок свого бізнесу. Під впливом конкуренції скорочуються витрати і терміни виконання робіт. Одночасно підвищується зацікавленість у досягненні кращих кількісних і якісних результатів, підсилюється дія мотиваційних стимулів до високопродуктивної праці.

     Інвесторами венчурних підприємств є комерційні фірми, фінансово-банківські структури, приватні вкладники, державні організації. Комерційні, фінансово-банківські структури  і приватні вкладники фінансують венчурний бізнес, оскільки це є вигідним вкладенням капіталу. Висока ефективність венчурних фірм базується на досягненнях науково-технічного прогресу.

     Особливою формою взаємодії великого і дрібного виробництва є лізинг. У результаті структурних зрушень і різкого  скорочення попиту багато великих підприємств не використовують значну частину виробничих фондів. З іншого боку, переважна кількість дрібних виробників не володіє належною матеріальною базою і не має засобів для закупівлі техніки. Оптимальним способом розв'язку цього протиріччя є лізинг. Ріст інтересу до лізингу і кількість укладених лізингових угод в Україні розуміються рядом його переваг у порівнянні з простим володінням майна. Зокрема, підприємець одержує можливість використання дорогої новітньої техніки без великих початкових капітальних вкладень. Відокремлення права власності від права користування засобами виробництва дозволяє підприємцю здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не затрачаючи коштів на придбання у власність техніки, а обмежуючись тільки оплатою на вигідних умовах її оренди.