Стабілізаційна політика: суть та механізми реалізації

Продовження таблиці 3.2

* Складено автором за даними [19]

Протягом останніх років  Національний банк України працює над  розробкою і впровадженням нової  монетарної стратегії, яка б врахувала всі особливості економічного розвитку України. На думку багатьох науковців, монетарна стратегія, яка зараз застосовується, уже вичерпала себе, оскільки була розроблена в період становлення грошової системи України і не враховує тих змін, які відбулися внаслідок ринкової трансформації. Тому для України важливим в сучасних умовах є черпання досвіду з європейських країн, їхніх центральних банків. На даному етапі розвитку нашої держави НБУ працює над новою стратегією монетарної політики. Існуючі інструменти монетарної політики переважно втратили сьогодні свою ефективність. Крім того, на даний час в Україні не існує довгострокової стратегії монетарної політики, за допомогою якої визначались би інструменти грошово-кредитної політики на тривалий проміжок часу. Останніми роками грошово-кредитна політика НБУ набула більшої визначеності. Однак у цій сфері існують певні проблеми, які варто відзначити і які потребують ґрунтовного дослідження.

Над даною темою працювали  українські науковці В. Гаєць, А. Гриценко, А. Савченко, А. Чухно , Баженова Ю. В., Гнатів О. А. , Гребеник Н.Ю., Данилишин О. А. ,  Попов В. Ю. 

Наразі в Україні  продовжує діяти різноплановий  монетарний устрій (визначиться декілька цілей проведення грошово-кредитної  політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково - адміністративних).

Монетарна політика є  одним з найважливіших засобів впливу на економіку. Від правильного вибору стратегічних цілей грошово-кредитної політики залежить її ефективність у цілому. Такими стратегічними цілями, як відомо, є: економічне зростання, отримання інфляції, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу[1, 12].

У сучасній економічній  теорії існує кілька підходів до визначення стратегічної цілі монетарної політики:

1. Вищою метою монетарної  політики має бути тільки стабільність  цін.

2. Існують дві стратегічні  цілі: темпи інфляції та рівень безробіття.

3. Монетарна політика спрямована на регулювання економічного зростання, отримання інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Перелік вищезазначених підходів щодо вибору стратегічної цілі монетарної політики свідчить, що не існує єдиного напрямку щодо визначення стратегічних цілей монетарної політики. Таким чином, дане питання є невирішеним, потребує подальшого вивчення та аналізу.

Використання центральними банками тих чи інших монетарних механізмів та інструментів залежить від історичних умов формування в країні монетарного середовища та розвитку загальноекономічних процесів. У процесі здійснення економічних перетворень у державі (започаткування проведення структурних реформ, змін у фіскальній політиці, змін форми власності тощо) вдосконалювались і монетарні механізми та          інструменти [4, 68].

До монетарних механізмів регулювання центральним банком грошового ринку належить передусім  довгострокова прогнозна політика — встановлення для банків нормативів із формування обов'язкових резервів та відповідна процентна політика.

     Інструментами  регулювання центральним банком  грошово-кредитного ринку є:

1. рефінансування банків;

2. інтервенції на валютному  ринку; 

3. операції на відкритому  ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів;

4. випуск центральним  банком цінних паперів.

Вплив зазначеного монетарного  механізму на ефективність регулювання  грошового обігу залежить від  загальної економічної ситуації в країні, наявності та активності інших монетарних механізмів й інструментів, які можуть впливати на регулювання грошового ринку [3, 124].

  З метою вирішення  поставлених питань доцільно:

1. Змінити стратегічну ціль грошово-кредитної політики України та розпочати перехід до режиму таргетування інфляції.

2. Підвищити ступінь керованості інфляції шляхом усунення впливу немонетарних чинників (це передбачає розвиток конкуренції та обмеження адміністративного впливу на формування цін, запровадження ринкових механізмів регулювання ринків енергоносіїв, палива та інших стратегічних товарів, здійснення реформи комунального господарства тощо).

3. Здійснити перехід від регульованого плаваючого до гнучкішого валютного курсу шляхом переходу до режиму валютного коридору [2,34].

Отже, досвід західноєвропейських  країн, зокрема Європейського центрального банку, свідчить, що доцільним є надання центральними банками переваги єдиній цілі монетарної політики - ціновій стабільності, що найбільшою мірою відповідає сучасним потребам розвитку української економіки. Для цього слід застосовувати режим інфляційного таргетування, що передбачає досягнення безпосередньо цільових показників інфляції. А також спостерігається певна інституційна невідповідність процесів прогнозування деяких макроекономічних показників та досягнення прогнозованого рівня інфляції [1, 121]. Так, згідно із Законом України «Про Національний банк України» від рівня інфляції залежить стабільність грошової одиниці. Проте, згідно із законодавством, прогнозування інфляції є певною прерогативою Міністерства економіки. Це спричинює розбіжності у діях Національного банку України та Міністерства економіки в частині прогнозування та узгодження прогнозних показників. Тому є нагальна потреба розробити відповідний нормативно - правовий механізм для розв'язання даних суперечностей.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Як комбінації цілей  проведення стабілізаційної політики у відкритій економіці виступає подвійну рівновагу - спільну рівновагу на всіх макроекономічних ринках країни при повній зайнятості і нульовому сальдо її платіжного балансу.

Крім інструментів фіскальної та грошово-кредитної політики, для  впливу на економічну кон'юнктуру у  відкритій економіці в уряду  є можливість використовувати валютну  політику у вигляді регулювання  курсу національної валюти і умов переливу світового капіталу. У той же час в умовах фіксованого валютного курсу центральний банк не може проводити самостійну грошову політику, а при плаваючий валютний курс результативність фіскальної політики тим нижче, ніж мобільнішими перелив капіталів між країнами.

При оцінці ефективності стабілізаційної політики держави неокласики і кейнсіанці кардинально розходяться. На думку неокласиків, стабілізаційна політика держави в кращому випадку марна. Кейнсіанці розглядають її як засобу підвищення ефективності функціонування національної економіки в короткому періоді. Дієвість стабілізаційних заходів уряду в значній мірі залежить від того, як вирішуються проблеми, пов'язані з тимчасовими лагами і розподілом повноважень при прагненні до одночасного досягнення декількох що перебувають у відношенні субституції цілей.

Результативність стабілізаційної  політики зростає в міру скорочення тимчасового лага між моментом виникнення небажаного зміни кон'юнктури і  початком дії стабілізаційних заходів. Розподіл повноважень між інстанції, відповідальними за досягнення намічених цілей, має бути спрямована на запобігання взаємної нейтралізації спільно використовуваних інструментів стабілізаційної політики.

У сучасних Умовах сформувалося декілька напрямів макроекономічної політики, основні з яких — фіскальна і монетарна. Провідником кожної з них в розвинених країнах виступають різні управлінські структури. Так, в США монетарну політику здійснює Федеральна резервна система — по суті, центральний банк країни, а фіскальну політику — Конгрес. В Україні відповідно, монетарну політику розробляє і реалізує Національний банк України, а фіскальну — Верховна Рада як вищий законодавчий орган. Об'єктами регулювання при проведенні монетарної політики виступають головним чином величина грошової маси і ставка відсотка, а для фіскальної політики — величина податків і обсяг урядових витрат.

Теоретичні спори між  різними школами макроекономіки ведуться з урахуванням цих обставин не тільки з питання про допустимість державного втручання в перебіг  економічних процесів, але і з приводу порівняльної оцінки результативності фіскальної і монетарної політики в розв'язанні тих або інших конкретних проблем, а також відносно проблеми поєднання фіскальної і монетарної політики. У такій площині питання, по суті, зводиться до того, який набір монетарних і фіскальних заходів є оптимальним для розв'язання проблеми відновлення рівновага в даній конкретній ситуації?

У зв'язку з цим самостійною  теоретичною проблемою стає оцінка міри повноти врахування всіх обставин, які можуть вплинути на реалізацію тієї або іншої міри саме в тому напрямі, в якому ця реалізація намічена. З даною проблемою тісно пов'язана і проблема ціни помилок в проведенні стабілізаційної політики, оскільки в реальному житті, наприклад, заходи, що мають на меті пом'якшення коливань циклу, насправді можуть привести до їх посилення.

Взяти, наприклад, проблему співвідношення пріоритетів боротьби з інфляцією і боротьби з безробіттям. Залежно від того, який вибраний пріоритет — зменшення інфляції або зниження безробіття, формується відповідний набір економічних заходів уряду. Важливо підкреслити, що на вибір варіанту дій впливає не тільки об'єктивне положення справ, але також (в умовах реальної многопартійності та інших політичних чинників) і кон'юнктурні міркування, пов'язані з тим, скільки часу до чергових виборів залишається у правлячої політичної партії і чи існує нагальна необхідність в проведенні такої політики, яка створить видимість успіху саме в період, що залишився до виборів, хоч би і ціною неминучого погіршення економічної ситуації відразу після них. З урахуванням таких обставин в макроекономічній теорії сформувався дуже цікавий розділ під назвою «Теорія політичного ділового циклу».

Теорія економічної  політики в сучасних умовах не вичерпується обґрунтуванням заходів монетарного і фіскального характеру. Вона торкається також аналізу проблем, що породжуються самим фактом державного втручання в економічне життя. Доти, доки не мало місця широкомасштабне втручання держави в господарські процеси, не було і пов'язаних з ним специфічних проблем. Серед них першорядне значення має проблема бюджетного дефіциту і державного боргу. На початковій стадії формування кейнсіанської моделі, коли методи стимулювання попиту з боку держави своїм супутнім результатом мали виникнення бюджетного дефіциту і поступове збільшення сукупного державного боргу, це не мало явних негативних наслідків для економічного зростання і грошового обігу.

Однак у сучасних умовах, коли величина державного боргу стала  порівнянною з розмірами валового національного продукту і сума щорічних виплат одних тільки відсотків по боргу займає одне із провідних місць у витратній частині бюджету, це не може не справляти впливу, переважно негативного, на стабільність грошового обігу і можливості держави впливати на здійснення стабілізаційної політики. Сам дефіцит бюджету перетворюється в могутній інфляційний чинник, і розробка заходів стабілізаційного характеру в обов'язковому порядку повинна передбачати проведення традиційних заходів щодо розв'язання трьох головних макроекономічних проблем (зростання, зайнятість, інфляція) в ув'язці з одночасним розв'язанням четвертої проблеми — збалансованості держбюджету і підтримки оптимальної величини державного боргу. З цих проблем у макроекономічній теорії відсутня єдність думок і йдуть тривалі і цікаві дискусії.

Потрібно відмітити  важливість ще однієї макроекономічної проблеми, значення якої в сучасних умовах неухильно зростає. Будь-який тип стабілізаційної політики, що проводиться урядом окремої країни, не зможе дати бажаних результатів, якщо тільки у відповідних заходах не враховується дія зовнішньоекономічних чинників.

Звичайно структурна політика проводиться як один з елементів  довгострокової політики економічного зростання, коли характер завдань, що вирішуються, такий, що потрібний більш тривалий час для досягнення відповідних цілей. Іноді у зв'язку з цим кажуть про промислову політику, маючи на увазі, що промисловість складає основу структури економіки будь-якої розвиненої країни. У рамках такої структурної політики особливо виділяють науково-технічну та інвестиційну політику.

   Підвищення узгодженості  заходів фіскальної та монетарної  політики можна досягти при  виконанні таких завдань: