Стабілізаційна політика: суть та механізми реалізації

Ще одна така «хвиля»  збільшує зміну споживання до X+MPC*X+MPC2*X.

За нескінченної кількості  хвиль споживання збільшується на X+ MPC*X+MPC2*X + MPC3*X + MPC4*X + MPC5*X +… - а суму такого вигляду, як вже було згадано вище, можна легко визначити, користуючись знанням математики. Так, загальна зміна сукупного попиту через збільшення державних витрат на товари і послуги на X грн., становить: X* 1/(1- MPC).

Трансфертні виплати

Трансфертні виплати  – державні виплати індивідам, які  не робляться в обмін на товари і послуги. До трансфертних виплат належать допомога безробітним, виплати пенсіонерам, ветеранам, багатодітним сім’ям, інвалідам та ін.

Якщо державні витрати  за товари і послуги є звичайною  трансакцією – економічний суб’єкт  сплачує кошти, отримуючи натомість  певні блага, то трансфертні виплати  характеризуються певною «однобічністю» - відбувається лише виплата, жодних товарів  чи послуг за неї не отримують. Деякі автори виділяють проценти з державного боргу в окрему категорію, інші ж вважають їх частиною трансфертних виплат, що є більш виправданим – витрати для обслуговування державного боргу мають ознаки трансфертних виплат і той же вплив на економіку.

Ця категорія державних  видатків не належить ні до витрат за фактори  виробництва, ні до витрат за товари чи послуги – і тому не враховується в ВВП. Втім, існує досить значний вплив трансфертних виплат на виробництво. В економічній літературі питанню трансфертних виплат часто приділяють надто мало уваги – саме через те, що вони не враховуються в величині ВВП.

Отже, трансфертні виплати  впливають на сукупний попит так:

Δ Y =Δ Tr*MPC/(1-MPC),

де Y – сукупний попит, Tr – трансфертні виплати, MPC – гранична схильність до споживання, а t – ставка податків на доходи.

Як видно, зміна трансфертних виплат впливає на економіку так  само, як зміна податків з протилежним  знаком. Це стало однією з причин об’єднання податків і трансфертних виплат в одну категорію – «чисті податки». Їх величина обчислюється як обсяг податкових надходжень мінус трансфертні виплати.

Такий підхід є досить обґрунтованим, але не враховує специфіку  бюджетної системи – і витрати  на споживання, і трансфертні виплати  належать до видатків і об’єднуються в бюджеті в одну категорію.

Недискреційна фіскальна  політика

Політика вбудованих стабілізаторів або недискреційна  фіскальна політика – політика, що здійснюється без участі державних  органів, автоматично, завдяки тому, що величина податкових надходжень до бюджету прямо залежить від рівня ВНП навіть за стабільних податкових ставок. [Макконел, Брю, 256]

В періоди перевищення  сукупного попиту над потенційним  ВВП доцільним є його зменшення, чого можна досягти через збільшення податків; у випадку різкого зменшення обсягів сукупного попиту варто зменшувати податки для досягнення попереднього стану. Політика вбудованих стабілізаторів ґрунтується на пропорційній залежності величини податків від ВВП і оберненій залежності ВВП від величини податків.

Схожу дію мають і  деякі трансфертні виплати –  допомога безробітним чи малозабезпеченим.

За скорочення виробництва  відбувається ріст безробіття, що спричиняє  до збільшення обсягів трансфертних виплат, а, отже, зменшення величини чистих податків. Зменшення безробіття відповідно збільшує обсяг чистих податків.[Семюелсон, 390] Механізм їх впливу наступний. Зі збільшенням ВВП збільшується обсяг податків і надлишок бюджету, що стримує зростання ВВП. Зменшення ВВП викликає скорочення податкових надходжень, з’являється дефіцит бюджету, ВВП відповідно збільшується, наближаючись до рівноважного.

В даному випадку, очевидно, Y2 і є потенційним ВВП –  економічна система стабілізується саме на цьому рівні.

Варто зазначити, що за більших  податкових ставок – а отже й більш тісної залежності між ВВП і податками вплив вбудованих стабілізаторів стає все більш помітним. Так само реагує економіка і на впровадження прогресивних податків, за яких обсяг податку зростає швидше, ніж лінійно через збільшення доходу чи випуску. Такий ефект досягається через встановлення залежності між податковою ставкою й величиною доходу.

Втім, використання автоматичних стабілізаторів не забезпечує економіку  від значних коливань – воно може лише зменшити та вповільнити їх. Для  регулювання економіки у випадку кризи використовують дискреційну політику.

 

2. Зарубіжний досвід  проведення стабілізаційної політики

 

У світовій практиці добре  відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою  податків і державних витрат.

Фіскальна політика складається з так званої дискреційної фіскальної політики та автоматичної. Під дискреційною політикою розуміють    свідоме    регулювання    державою    оподаткування    і державних витрат з метою впливу на реальний обсяг ВВП, зайнятість, інфляцію, економічний ріст. Як правило, дискреційну фіскальну політику можна прогнозувати в різні періоди економічного циклу.

У період спаду стимулююча дискреційна політика складається  із:

1)  збільшення державних  витрат;

2)  зниження податків;

3) поєднання росту державних витрат із зниженням податків (з урахуванням  того,  що  мультиплікаційний  ефект зростання державних   витрат  більший,   ніж   мультиплікаційний   ефект зниження податків).

Така фіскальна політика призводить фактично до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння  виробництва.

В умовах інфляції при  надлишковому попиті стримуюча дискреційна  фіскальна політика складається  із:

1) зменшення державних  витрат;

2) збільшення податків;

3) поєднання   скорочення   державних   витрат   із   зростаючим оподаткуванням (з урахуванням  того, що мультиплікаційний ефект     зменшення     державних     витрат     більше,     ніж мультиплікаційний ефект  росту податків).

Така політика орієнтується на позитивне сальдо бюджету. Безумовно, це абстрактна схема поведінки парламенту й уряду, і механізм дискреційної фіскальної політики далеко не такий простий, оскільки в реальній економіці діють паралельні і різноспрямовані фактори і зрозуміло, що пошук оптимальної фіскальної політики - це завдання дуже складне.

Автоматична фіскальна  політика заснована на системі вбудованих стабілізаторів. Під автоматичним, або вбудованим стабілізатором розуміють  економічний механізм, який автоматично  реагує на зміну економічного стану без необхідності прийняття певних рішень з боку уряду, здійснення ним певних проектів.

До вбудованих стабілізаторів відносяться система допомоги по безробіттю і різних соціальних виплат, програми з підтримки малозабезпечених верств населення тощо, які перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть в періоди економічного спаду. В періоди підйому і скорочення безробіття виплата річного роду допомоги або припиняється, або зменшується, що стримує сукупний попит.

Світовий досвід свідчить, що системи оподаткування - це не застигла схема. Вона постійно змінюється, динамічно пристосовуючись до процесів відтворення, ринку, вимог НТР. Наприклад, тільки в США у 80-ті роки було проведено дві реформи (1982 і 1986 рр.) оподаткування, які можна пов'язати з проведенням дискреційної фіскальної політики. [13, с 17]

Щодо прямих податків, то загальні ставки податку на прибуток підприємсв та особисті доходи громадян в Україні відповідають кількісному  рівню країн членів ЄС, проте з  метою пожвавлення економічного середовища в Україні, запропоновано тимчасово  знизити ставку податку на прибуток підприємств та провести реформу податку на доходи громадян за такими напрямами:

–   підвищити неоподатковуваний мінімум доходів громадян до рівня, вищого від  межі малозабезпеченості;

– градаційна схема прибуткового податку повинна складатись не більше, ніж із двох ставок;

– ухвалити основну ставку на доходи громадян у межах від 20 до 30%  (розрахунки повинні враховувати здатність  громадян платити податок та потреби держави у податкових надходженнях);

– максимальна податкова ставка не повинна відрізнятися від загальної  більше, ніж  на 10% (щоб уникнути маніпуляції  із доходами перехідної групи);

– з метою стимулювання інвестицій доцільно запровадити систему зменшення оподаткованого доходу на розмір інвестиційних видатків;

- визначення нижчої ставки податку на прибуток для малого підприємництва.

Ця пільга досить поширена у світовій практиці, зокрема, у більшості європейських країн. Тому у подальшому розвитку податкової системи України її необхідно передбачити; ця пільга, є швидше соціальною, ніж економічною, оскільки в умовах відсутності макроекономічної рівноваги функції держави зводяться до стимулювання економіки та подолання безробіття. Однак треба виважено підійти до визначення механізму надання такої пільги.

Головним завданням у реформуванні податкової політики повинна стати  переорієнтація податкової системи  із суто фіскальних цілей на стимулювання економічною зростання.

У 1946 р. Конгрес США  ухвалив закон про зайнятість, за яким «у сферу постійно поновлюваних політичних завдань і відповідальності федерального уряду входить забезпечення максимальної зайнятості, виробництва і купівельної спроможності». Ці завдання були підтверджені та розширені в законі про повну зайнятість і збалансований ріст, прийнятому в 1978 р. (закон Хемфрі-Хоукінса). У ФРН 8 червня 1967 був прийнятий закон про сприяння стабільності та зростання економіки, відповідно до якого уряд щорічно ставить конкретні цілі щодо рівня цін, зайнятості, зовнішньоекономічного рівноваги і темпу росту і зобов'язується сприяти їх досягненню. [13, с 14]

У Росії в 2000 р. уряд прийняв  програму «Основні напрями соціально-економічної  політики Уряду РФ на довгострокову  перспективу (2000-2010 рр..)», Яка на відміну від п'ятирічних планів соціалістичної економіки, директивно доводиться до кожного підприємства, повинна бути здійснена за допомогою заходів стабілізаційної політики.

Проте в ході проведення стабілізаційної політики уряду  зустрічаються з низкою перешкод, що знижують його ефективність.

Між моментами відхилення економічної кон'юнктури від наміченого урядом стану та прийняття рішення  про проведення конкретних стабілізаційних  заходів, як правило, проходить деякий час. Крім того, потрібні певні терміни для проведення в життя прийнятого урядом рішення. Все це утворює так званий внутрішній лаг. Зазвичай він більш тривалий при здійсненні фіскальної політики, ніж грошово-кредитної політики. Так, рішення про проведення операцій на відкритому ринку цінних паперів приймається більш оперативно, ніж про зміну системи оподаткування. Вбудовані стабілізатори мають нульовий внутрішній лаг. У разі передбачуваних (наприклад, сезонних) коливань економічної кон'юнктури він стає негативною величиною. Можна, наприклад, полегшити фірмам, що спеціалізується на переробці сільськогосподарської продукції, доступ до кредитів напередодні збору врожаю і запобігти тим самим різке коливання ставки відсотка.

Період часу між початком здійснення заходів стабілізаційної  політики і зміною під їх впливом економічної кон'юнктури утворює зовнішній лаг. Зазвичай він більш тривалий час проведення грошово-кредитної політики в порівнянні з фіскальною. Так, збільшення державних витрат безпосередньо підвищує сукупний попит, а купівля цінних паперів центральним банком спочатку знижує ставку відсотка, і лише потім, можливо, зросте попит на інвестіціі.

У зв'язку з наявністю  тимчасових лагів дискреційна стабілізаційна політика може справити дестабілізуючий  вплив на економічну кон'юнктуру.

У можливості регулювати урядів поточну економічну кон'юнктуру таїться небезпека зловживання нею у вузько партійних інтересах. Так, відразу після приходу до влади новий уряд може штучно обмежувати економічну активність, виправдовуючись «важким спадщиною» від попереднього уряду, а до часу чергових виборів стимулювати економічне зростання, породжуючи таким чином «політичні» ділові цикли.

Економічна діяльність державних підприємств, як суб'єктів  ринку, визначається і обмежується  державою, яка спрямовує її виходячи з державних інтересів. Отже, складовою економічної діяльності держави є безпосереднє управління державним сектором економіки, так зване державне підприємництво. За даними Дж. Стігліца, державна власність у країнах з розвинутою економікою за галузями виробництва має таку структуру (таблиця 2.1)

 

Таблиця 2.1

Державна власність  у країнах з ринковою економікою

 

Галузі	Державна власність, %
	75% та більше	50%	25% та менше
Пошта	Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Японія, Іспанія, Швеція, Велика Британія, США	—	—
Залізниця	Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Японія, Іспанія, Велика Британія, Швеція	—	США
Авіалінії	Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Іспанія, Велика Британія	Швеція	Японія, США
Телекомунікації	Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Швеція	Японія, Іспанія	Велика Британія, США