Соціальне страхування країн світу: уроки для України

Державне страхування здійснюють у формі обов'язкового й добровільного страхування. Добровільне здійснюють на основі договору між страхувальниками й страховиками. Порядок його укладення, виконання та розривання регулює цивільне законодавство. Застосовують у вигляді страхування життя, майна, транспортних засобів, які належать громадянам тощо. [6] Обов'язковим є страхування, яке здійснюють у силу закону. Умови й порядок проведення обов'язкового страхування визначають відповідні нормативні фінансово-правові акти. Обов'язкове страхування може виступати в двох формах: у вигляді обов'язкового державного страхування, яке здійснюють за рахунок коштів бюджету, й обов'язкового страхування, яке здійснюють за рахунок коштів самих страховиків.

Обов'язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулює соціальне законодавство України. Обов'язкове державне соціальне страхування регулюють «Основи законодавства України про обов'язкове державне страхування» [7] та інші законодавчі акти, що деталізують і роз'яснюють положення «Основ законодавства України про обов'язкове державне страхування». Обов'язкове державне страхування становить систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян на випадок хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, по старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формують шляхом сплати страхових внесків власником або вповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних і інших джерел.

2. Реформування соціального забезпечення. Законодавство про соціальне

страхування

•    З набуттям незалежності в Україні розроблена і схвалена у грудні 1993 року Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, яка врахувала перехід держави до ринкової економіки, оскільки механізми існуючої до цього часу системи соціального захисту вичерпали себе і обумовили негативні тенденції:

1)             зростання заборгованості по виплатах,

2)              випадки нецільового використання страхових коштів,

3)              невідповідність форм управління фондами в існуючій системі формування їх коштів.

•    Метою реформи соціального забезпечення населення України було:

1)             Створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадках, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

2)              Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства.

3)              Удосконалення системи виплат.

4)              Встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

•    Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування. Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного забезпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.

•    Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є

встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.

ЕТАПИ РЕФОРМИ:

•     1 етап. У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

•    У наступні роки відбулися значні зміни в системі соціального страхування. Великий вплив на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала основні засади соціальної політики держави. Стаття 3 Конституції закріплює соціальну спрямованість політики України. У статтях 46,48 і 49 визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.

Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення

громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом

здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює

положення про те, що державні пенсії й соціальні допомоги встановлюються законом.

•    З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, який визначає принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні.

•    2 етап. Згідно з «Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

-                  "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання " від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІІ;

-                  "Про загальнообов 'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття " від 2 березня 2000 р. № 2213-ІІІ;

-                  "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням " від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ;

-                  "Про загальнообов 'язкове державне пенсійне страхування " від 9 липня 2003 р. №1058-ІУ;

-                  "Про недержавне пенсійне забезпечення " від 9 липня 2003 р. №1057-ІУ.

•    Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповідних інструкціях, постановах та положеннях. Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо. Щодо пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІУ містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-ХІУ встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягли загального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 2015-ІП встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії громадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян.

• 3 етап. Удосконалення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування ("Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" (проект)).

Т

Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне

страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Прийнято Верховною Радою України 23 вересня 1999 року

Прийнято Верховною Радою України 1998 рік

3. Основні недоліки сучасної системи соціального страхування

Трансформація суспільної системи в Україні на початку 90-х рр. створила для населення країни радикально нову ситуацію, що стала характеризуватися незвично високим рівнем соціальних ризиків. Логіка ліберальних перетворень в економічній і соціальній сфері з неминучістю несе із собою вимоги корінних змін у механізмах соціального захисту. Замість державно-патерналістських пропонуються інститути соціального захисту, в основі яких:

а)              особиста відповідальність індивіда (при наявності достатньої для цього заробітної плати);

б)              колективно-групові форми у виді обов'язкового і добровільного соціального страхування (функціонування яких можна забезпечити тільки при наявності правового і фінансового забезпечення цих інститутів);

в)              державна соціальна допомога вразливим прошаркам населення.

Умов для особистої і колективно-групової форм соціального захисту прийнятного рівня в Україні створити не удалося.

Діюча в Україні система соціального страхування зберігає риси, у більшому ступені характерні для соціальної допомоги, ніж страхування. При досить високому страховому навантаженні на роботодавців рівень більшості соціальних виплат явно недостатній і не ув'язаний з обсягом внесених страхових засобів. Правове поле даного інституту соціального захисту тільки формується.

Відсутній реальний поділ системи соціального страхування і системи соціальної допомоги. Терміни, принципи й інструментарій організації фінансових інститутів і систем соціальних гарантій, широко використовувані в багатьох промислово розвинутих країнах у практиці різних видів соціального страхування - соціальний і професійний ризики, еквівалентність страхових внесків і виплат, ув'язування рівнів соціальних ризиків і страхових тарифів - (ці й інші класичні елементи і механізм даних систем) - усе ще представляються гіпотетичними категоріями, а не життєво важливими регуляторами соціальної захисту населення.

Це багато в чому пояснює масову незацікавленість працюючого населення у своєчасній сплаті в повному обсязі страхових внесків (працівниками і роботодавцями) у державні позабюджетні соціальні фонди.

Доводиться констатувати серйозне відставання в створенні економічних умов і інституційної бази для формування нових механізмів соціального захисту у формі збалансованих між собою економічних відносин і інституту соціального страхування. Так, правове положення (статус) позабюджетних соціальних фондів звужує їхню роль і функції, зводить їх, в основному, до фінансових установ (збирачів внесків і розподільників прибутків).

Світовий досвід свідчить, що основні види соціального страхування (пенсійного, від нещасних випадків на виробництві, по безробіттю), фінансових задач по компенсації втрати доходів (у зв'язку з тимчасовою і постійною втратою працездатності або місця роботи), виконують цілий ряд інших функцій: оздоровлення трудящих і членів їхніх родин, організацію лікування, проведення великомасштабних національних програм по реабілітації інвалідів (медичної, професійної і соціальної).