Соціальне страхування країн світу: уроки для України

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………..3

Розділ І. Теоретичні засади соціального страхування в Україні

1.1.              Сутність та значення соціального страхування в розвитку суспільства.

1.2.              Виникнення та розвиток соціального страхування в Україні.

1.3.              Види та принципи соціального страхування в Україні.

Розділ ІІ. Фінансове забезпечення соціального страхування

2.1.              Механізм реалізації соціального страхування

2.2.              Джерела формування та напрями витрачання коштів Фонду соціального страхування (на прикладі Фонду  обов’язкового держсоцстрахування на випадок безробіття)

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи  розвитку соціального страхування в Україні

Висновки……………………………………………………………………………

Список використаної літератури…………………………………………………..

Вступ

Формування сучасних систем соціального страхування: світовий досвід

Інтеграція України у світове міжнародне товариство вимагає її політичного і економічного розвитку. Але про високий рівень розвитку держави неможливо говорити без належного розвитку суспільства: соціального забезпечення, яке включає в себе соціальне страхування як важливе джерело інвестиційного капіталу держави та захисту населення.

Світова економічна криза та сучасний стан ринкових відносин в Україні вимагають пошуку додаткових джерел для фінансування суспільних послуг у повному обсязі. Виконання цього завдання об'єктивно потребує також дослідження різних аспектів виникнення та розвитку страхування в Україні та в інших країнах. Це, в свою чергу, сприятиме визначенню напрямів удосконалення системи соціального страхування в Україні.

Історико-правові аспекти виникнення і розвитку страхування досліджувались такими віт­чизняними і зарубіжними вченими як: В. Д. Базилевич, П. Д. Біленчук, А. Манес, В. К. Райхер, К. М. Твердомед та ін. [6]

Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло ряд етапів, перш ніж сформуватися у сучасну систему. На жаль, на сьогоднішній день система соціального страхування в Україні має наступні проблеми:

a)     чинне законодавство, що регламентує функціонування страхового ринку, не є логічно завершеним;

b)    немає чіткого бачення стратегічного розвитку вітчизняного ринку соціального страхування в цілому та його окремих складових;

c)    проблеми кадрового, технічного, інформаційного забезпечення тощо.

Важливою складовою успішного розвитку ринку страхування в Україні, на нашу думку, є дослідження та аналіз світового досвіду у сфері соціального страхування, адже у розвинених країнах із велике значення для успішного функціонування економіки надається саме соціальним виплатам населенню.

В економічній літературі здійснено типологію соціального страхування за особливостями національних систем:

1.                     За механізмами фінансування соціальних видатків: (північноєвропейський варіант, континентальний варіант);

2.                     За соціальним спрямуванням: (система соціального страхування США, метою якого є підтримання мінімального життєвого рівня; системи країн ЄС, які спрямовані на забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії чинників соціального ризику). [4]

Найбільш ранній розвиток соціальне страхування отримало у Німеччині та Франції і набуло таких основних видів, як:

a)     пенсійне;

b)    медичне;

c)    на випадок безробіття;

d)    від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Система соціального страхування Нідерландів є прикладом найрозвиненішої системи соціальної допомоги населенню і має значний адаптаційний потенціал. Вона є найбільш розвиненою в Європі за масштабами виплат і має багато спеціальних характеристик. [2]

Необхідно зазначити, що реформа у соціальному страхуванні на теперішній час в Україні здійснюється за зразком соціального страхування континентального типу, зокрема Німеччини. Головні засади реформування соціального страхування були визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який був прийнятий у 1998 р. [1]

У таких країнах як Данія, Швеція, Франція, Німеччина, Бельгія, Нідерланди частка соціальних видатків у ВВП становить від 30 до 40 %. Це говорить про високий рівень організації системи соціального забезпечення та захисту населення у цих країнах, а також про значну роль коштів у інвестиційній діяльності держави, які вона отримує від соціального страхування. Крім того, велику кількість соціальних видатків, держава покриває за рахунок саме соціального страхування, що в свою чергу дозволяє вивільняти бюджетні кошти для інших важливих заходів. На жаль, в Україні таке розподілення бюджетних коштів не передбачене через недостатньо розвинену систему соціального страхування.

Таким чином, можна говорити про те, що Україна використовує для реформування та розвитку соціальної сфери, зокрема соціального страхування досвід інших країн, але здійснюється це досить повільно. Економіка України має свої специфічні особливості, тому на сучасному етапі не можливо говорити про повне використання моделі соціального розвитку тієї чи іншої держави.

Для вдосконалення системи соціального страхування в Україні необхідно:

a)                     вдосконалити систему правового забезпечення розвитку ринку соціального страхування та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників;

b)                    впровадити стимулюючу податкову політику на підприємствах;

c)                     створити економічну основу забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;

d)                    створити сприятливі умови для розвитку добровільного страхування, в тому числі на комерційних засадах тощо.

Система соціального страхування в Польщі складається з таких елементів:

− пенсійне страхування – це страхування на випадок непрацездатності через похилий вік;

− страхування на ренту – це страхування на випадок втрати працездатності або втрати годувальника родини;

− страхування непрацездатності – це страхування на випадок хвороби чи виховання дитини;

− страхування від нещасних випадків – це страхування від нещасних випадків на роботі та хвороб, пов’язаних з роботою.

У тому випадку, коли з’являється одна з вищевказаних застрахований має можливість отримати ренту чи пенсію.

Протягом першої половши XX cm. системи державного соціального забезпечення були упроваджені в усіх цивілізованих державах світу. В окремих державах було прийнято Кодекси соціального забезпечення, а також окремі одо пенсійного забезпечення. надання соиіальної допомоги. Франція - діють Кодекс соціального забезпечення 1956 p., Кодекс соціального страхування 2000 р. Німеччина - Соціальний кодекс 1989 р. (зміни внесені законом від 16 грудня 1997 року, пов'язані із проведенням реформи пенсійного страхування). Швейцарія - федеральний закон «Про страхування по старості та у разі втрати годувальника» від 20 грудня 1946 року. США - федеральні закони «Про соціальне забезпечення» 1935 р. (з наступними змінами і доповненнями, останні - у 1999 p.), «Про пенсії» 1937 р. (зі змінами), у кожному штаті діють свої закони «Про соціальне забезпечення і соціальну допомогу громадянам». Югославія - Закон «Про основи страхування по старості та по інвалідності» від 20 червня 1996 року. Польща - закони «Про систему соціального страхування» від 13 жовтня 1998 року, «Про пенсії по старості та інші допомоги з фонду соціального страхування» від 17 грудня 1998 року.
Джерело: http://ebooktime.net/book_167_glava_17_TEMA_2_%D0%A1%D0%A2%D0%90%D0%9D%D0%9E%D0%92%D0%9B%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_.html

Типи країн. Між країнами існують значні відмінності за розмірами території, кількістю населення, економіко-географічним положенням, державним ладом і устроєм, рівнем розвитку.

При визначенні типології країн за основу найчастіше беруть рівень та характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві.

За цими ознаками всі країни світу можна поділити на чотири типи:

1. Економічно розвинуті країни. До них належать США, Канада, Японія, країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська республіка (ПАР), Ізраїль. Але й між цими країнами існують відмінності в рівнях економічного розвитку та їхній ролі в господарстві світу. Тому серед економічно розвинутих країн можна виділити декілька груп.

До першої групи належать економічно високорозвинуті країни «великої сімки»: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Господарство цих країн виробляє майже 1/2 промислової продукції світу. Вони є лідерами у світовій торгівлі, на них припадає 45% світового товарообігу. Головна роль у цій групі належить США, що є найрозвинутішою країною світу і головним експортером сучасної наукомісткої продукції та науково-технічної інформації. Країни цієї групи мають значний вплив на перебіг світових політичних подій.

До другої групи входять економічно високорозвинуті країни Західної Європи (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія). Усі вони мають високий рівень економічного розвитку, займають помітні позиції у світовій торгівлі, відіграють роль сполучної ланки в економічних взаємовідносинах країн.

Третя група складається з країн переселенського типу. Це ПАР, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль. їх об'єднують спільні риси історичного та економічного розвитку. Перші три були колоніями Великобританії, а зараз входять до складу Британської Співдружності. Ізраїль був створений у 1948 р. за рішенням ООН унаслідок поділу колишньої британської території Палестини на суверенні єврейську та арабські країни. Індустріально-капіталістичне виробництво у цих країнах започатковане переселенцями, а не було результатом розвитку корінного населення.

Ще одну групу складають країни із середнім рівнем економічного розвитку — Ірландія, Ісландія, Іспанія, Португалія, Греція. Головна особливість цих країн — фінансова і технологічна залежність від економічно високорозвинутих держав.

2. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. До цієї групи належать країни колишньої соціалістичної системи. Перехідною вважається економіка, що перебуває у процесі великомасштабних змін, які ведуть до іншої стабільної економіки (у даному випадку до ринкової економіки та демократичного суспільства). Найбільших успіхів у проведенні ринкових реформ досягай Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва та Словенія.

3. Країни централізовано керованої економіки: Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), В'єтнам, Куба. Проте і ця група країн неоднорідна. Незважаючи на те, що в Китаї при владі залишилася комуністична партія, там відбувається швидкий підйом економіки на основі розширення ринкових відносин та приватного сектора. Останнім часом швидкими темпами розвивається економіка В'єтнаму. Куба та КНДР до цього часу дотримуються планової системи ведення господарства, не допускають введення приватної власності тощо.

4. Країни, що розвиваються. Це здебільшого колишні колонії, які здобули політичну незалежність і створюють свої національні економіки. Вони відрізняються розмірами території, запасами природних ресурсів, рівнем економічного розвитку, місцем у світовому господарстві. Серед них можна виділити декілька груп.

• Нові індустріальні країни (НІК). До цієї групи входять Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур («азіатські тигри»), Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія, Туреччина, Малайзія, Індонезія і Таїланд. НІК відзначаються швидкими темпами розвитку, основою якого є використання «плодів» НТР та іноземні інвестиції. Туреччину та Республіку Корея все частіше відносять до економічно розвинутих країн.

• Країни — експортери нафти. Це — Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Саудівська Аравія, Лівія, Іран. їх економічний розвиток залежить від експорту нафти і цін на неї. Серед країн, що розвиваються, вони виділяються доволі високим рівнем соціально-економічного розвитку.

• Малі острівні країни (Антигуа, Барбуда, Багамські о-ви, Барбадос, Бермудські о-ви, Бахрейн, Сейшельські о-ви). Високі прибутки цих країн пов'язані з розвитком сфери послуг і, у першу чергу, з банківським бізнесом і туризмом.

• Країни середніх можливостей. До цієї групи входить 60 країн, що розвиваються (Ямайка, Гватемала, Панама, Філіппіни, Сирія, Туніс, Намібія та ін.). Більшість з цих країн мають певні можливості для подальшого розвитку. Та для розвитку їхньої економіки доводиться постійно позичати гроші в економічно розвинутих країнах, що призводить до зростання заборгованості.

• Найменш розвинуті країни. За класифікацією ООН до них належать 47 країн з населенням понад 500 млн. осіб. В Африці це Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Малаві та ін.; в Азії — Камбоджа, Ємен, Афганістан тощо (див. табл. 2 у додатку).

Для більшості країн, що належать до цього типу, характерні спільні риси:
а) багатоукладність економіки;
б) двоїста соціально-економічна структура (індустріальний та традиційний сектори. Останній існує на основі відсталих суспільних відносин, характеризується низькою ефективністю і охоплює основну частину населення);
в) монокультурність господарства (спеціалізуються на виробництві та експорті 1-2 сільськогосподарських культур або експорті продукції гірничодобувної промисловості);
г) надзвичайна залежність від світового ринку, а саме від цін на продукти експорту та продукцію промисловості, яка імпортується.