Сільське господарство

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлена у розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,3, для багаторічних насаджень - 0,1% грошової оцінки земельної ділянки. Для стабілізації сільськогосподарського виробництва з 1 січня 1999 р. до 1 січня 2001 р. звільняються від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробники, які відповідно до норм наведеного закону є платниками даного податку. При цьому платники фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від сплати коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати фінансованого сільськогосподарського податку в грошовій формі або (та) у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Основою таких платежів є абсолютна рента, [18, ст. 118]

Існування абсолютної земельної ренти — доходу земельних власників з усіх без виключення ділянок землі, в тому числі й найгірших — відстоює виключно марксистська економічна теорія.

Виникнення абсолютної ренти пояснюється існуванням монополії приватної власності на землю.

Монополія на землю як об'єкт власності стає перешкодою на шляху вільного переміщення капіталів в сільське господарство, хоча існують значні стимули щодо цього — відносно нижча фондоозброєність праці в сільському господарстві зумовлює вищу ефективність застосування капіталу за рахунок нижчих витрат виробництва. Завдяки обмеженості земель сільськогосподарські продукти з будь-яких ділянок мають ціну з більшою часткою прибутку за рахунок нижчих витрат виробництва в порівнянні з іншими галузями. Утворений надлишок прибутку над середнім прибутком в економіці перетворюється в абсолютну ренту. З макроекономічної точки зору, абсолютна рента — своєрідний податок, яким обкладається все суспільство на користь земельних власників, [14, ст. 261-272 ].

Отже найважливіші параметри абсолютної ренти можна подать у схемі:

Абсолютна рента

Монопольна рента виникає в тому випадку, коли ринкова ціна продукту перевищує звичайний рівень.

Це стосується товарів, попит на які дуже високий, а виробляються вони на рідкісних ділянках землі з унікальними властивостями і не можуть вироблятись деінде (особливі сорти винограду, деревини, деякі фрукти і овочі, натуральний каучук, какао, кава, чай. тютюн тощо). Попит на ці товари завжди вищий від їх пропозиції, що зумовлює утворення монопольно високої ціни. Такі ціни називаються монопольними. Надлишок монопольної ціни над звичайним рівнем (наприклад, ціни на ананаси чи какао з тропічних країн в країнах з помірним чи холодним кліматом) привласнюється володарем унікальних земель у формі монопольної ренти. Джерелом існування такої ренти є доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні землеробські продукти. А джерелом названих доходів, як правило, є додаткова вартість, створена в інших галузях матеріального виробництва.

Користуючись такою землею (орендарі) сплачують монопольну ренту в формі вищої орендної плати або вищого земельного податку.

Найважливіші параметри монопольної ренти можна подати у схемі:

Монопольна рента

Земельна рента існує і в добувній промисловості, де також існують два види монополії на землю. Різні землі відмінні між собою багатством надр геологічними умовами залягання і якістю корисних копалин, віддаленістю від місць їх використання. Обмеженість і не відтворюваність природних ресурсів стає умовою виникнення земельної ренти, адже, ринкова ціна на них утворюється на основі гранично високого рівня собівартості (граничного продукту, найнижчого в галузі). Основною формою рентного доходу тут об'єктивно е перша диференціальна рента.

Строго кажучи, дохід землевласника від землі, багатої надрами, не є рентою в повному розумінні. Це скоріше плата за право розробки родовищ, вона е частиною зменшення під дією закону спадної віддачі вартості рудника чи шахти, які вважаються джерелом багатства в майбутньому, і виступає компенсацією (дисконтом) цього зменшення, [15, ст. 320]

Рента на будівельні ділянки також визначається існуванням монополії на землю як об'єкт господарювання. Для земельного власника не існує принципової різниці, під що він віддає свою землю в оренду — під кукурудзу чи під будівництво житлових масивів або залізниці, його цікавить передусім рента — дохід від землі. Величина ренти в будівництві визначається з того розрахунку, ніби земля використовується у сільськогосподарському обороті.

Рента з будівельних ділянок — це той варіант диференціальне ренти першого роду, який ґрунтується на відмінностях територіального розташування земельних ділянок. Тому рента на будівельні майданчика завжди вища там, де попит на них найбільший. При цьому родючість землі не відіграє ніякого значення. Зокрема, рентний дохід найбільший у власників земельних територій, які розташовані в центрах великих міст де земля найдорожча (найдорожчою в світі вважається земля в центр Токіо — японської столиці, де 1 м2 землі коштує близько 2500 дол.), [3, ст. 286]

3. Сучасні проблеми формування земельного ринку, його інфраструктури. Грошові оцінки землі в Україні.

Розвиток товарних ринків передбачає оптимальну організацію ринків факторів виробництва – праці, землі, капіталу. Якщо ринок праці і ринок капіталу залучені до процесу формування ринків з самого початку перехідного періоду, то затягування протягом десятиріччя з включенням землі у товарний обіг створило вузьке місце – тромб в системі кровообігу єдиного ринкового організму, що стримує розвиток сільського господарства. 

Адже передумовою ефективного розвитку сільського господарства є гарантування суб'єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно та результати їх праці. Більш того, практика світового господарювання беззаперечно доводить, що приватна власність на землю у будь-якій країні стимулює її економічне зростання завдяки більш ефективному використанню земельних ресурсів. У свою чергу, ефективність ринкової системи, а власне і її «ринковість» визначається тим, наскільки повно реалізується право власності, включаючи можливість купівлі-продажу об’єкту відносин власності. 

Право власності на землю гарантовано Конституцією України. Основним актом у системі земельного законодавства, що регулює земельні відносини на довгострокову перспективу, є Земельний кодекс України. У Земельному кодексі відображені і деталізовані форми власності на землю, передбачені Конституцією України. 25 жовтня 2001 р. Верховна рада прийняла Земельний кодекс України, що затвердив приватну власність на землю сільськогосподарського призначення і такі елементи її реалізації як оренду та заставу. Але переваги приватної власності реалізуються тільки за умови ефективного ринку землі. Проте, згідно з новим Земельним кодексом, купівля-продаж земель сільськогосподарського призначення буде здійснюватись лише починаючи з 2005 р. і в обмежених масштабах, оскільки розмір ділянок, що знаходяться у приватній власності громадян, згідно Земельному кодексу, не повинен перевищувати 100 га.

Мораторій на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення є результатом компромісу, досягнутого в ході протистояння прибічників і противників формування земельного ринку. Деякі політичні сили розглядають приватизацію землі в основному як засіб для її купівлі-продажу і вбачають в останньому потенційну загрозу втрати землі для селян. Слід визнати, що ставлення політичних партій лівого спрямування до проблеми купівлі-продажу землі загалом відображає ситуацію в суспільстві. Тому для обґрунтування доцільності прискорення формування земельного ринку важливо з’ясувати, чи відбуваються позитивні зміни в суспільній думці щодо проблеми купівлі-продажу землі і виявити  соціальні групи, заінтересовані у якнайшвидшому задіяні механізмів земельного ринку. Корисним з практичної точки зору є також вивчення регіональних аспектів цієї проблеми, адже видається високоймовірною гіпотеза, що в західних регіонах України проблема купівлі-продажу землі сприймається більш позитивно в силу історичних традицій. В ході аналізу суспільної думки щодо купівлі-продажу сільськогосподарських земель будемо спиратися на дані загальнонаціональних соціологічних досліджень, що проводились протягом 1996-2000 рр. проектом приватизації землі та реорганізації КСП в Україні Міжнародної фінансової корпорації (МФК) [7,ст.76]. Опитування проводились серед членів колективних сільськогосподарських підприємств України, а у 2000 р. – серед членів реорганізованих господарств і фермерів.

Таблиця 1

Ставлення до купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення: 1996-2000,  % респондентів

Детальний розподіл думок респондентів щодо майбутнього ринку сільськогосподарських земель в Україні (включаючи допущення самої можливості земельного ринку) представлено у табл. 1. Аналіз динаміки суспільної думки щодо можливості формування земельного ринку в Україні показує, що, як і в інших питаннях земельної реформи, у 1996 р. в суспільстві ще зберігався певний запас оптимізму щодо наслідків реформування і відповідно менше половини респондентів були проти формування земельного ринку. У 1998 р. частка противників земельного ринку значно збільшилась. Пояснити негативне ставлення до земельного ринку у 1998р. можна поглибленням кризи в аграрному секторі, а також схильністю багатьох респондентів списувати ці кризові явища на результати реформування.

У 1999р і 2000 рр. ситуація знову наблизилась до такої, що існувала на початку земельної реформи, хоча кількість противників земельного ринку зменшилась не набагато. Результати опитувань виявили, що з прискоренням аграрної реформи все більше селян почали розуміти невідворотність перетворень. Проте понад половини колишніх членів КСП, а зараз членів новоутворених формувань заперечують доцільність розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні.

У 2000 р. вже майже третина членів новоутворених приватних структур припускала можливість купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення в Україні з умовою, що земля може продаватись лише громадянам України.

Серед регіонів України найбільш прогресивним є західний: 59% респондентів із Львівської області і 52% респондентів з Волині вважають, що земля повинна бути товаром. Найменшу підтримку має ідея земельного ринку у Харківській і Сумській областях, де відповідно 92% і 86% респондентів є противниками формування земельного ринку (табл.2).

Поглиблений аналіз ставлення різних соціальних груп до земельного ринку в Україні дає підстави для оптимістичного прогнозу щодо сприйняття селянами земельного ринку. Зокрема, рівень підтримки земельного ринку серед працездатних власників земельних часток набагато вищий, ніж серед пенсіонерів. 42%  працездатних вважають, що земля повинна бути товаром. Жінки є набагато консервативніші, ніж чоловіки. 60% жінок не підтримують ідею формування земельного ринку. Проте, з кількарічного досвіду моніторингових досліджень можна зробити висновок, що хоча спочатку всі питання аграрної реформи жінками сприймаються більш негативно, то з часом їх ставлення наближається до ставлення чоловіків.

Таблиця 2

Рівень підтримки земельного ринку в регіонах і областях, 2000 р.,