Сільське господарство

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий додат­ковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання за­собів виробництва, тому що вони уже були здійснені попередньо. Якщо людина володіє виключними природними здібностями і обдаруваннями, які не є результатом її особливих зусиль чи жертв, здійснених заради майбутніх вигод, це дозволяє їй одержувати додатковий дохід порівняно із тим, який очікують звичайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу.

Отже, доходи від рідкісних здібностей неокласики розглядають як квазіренту. Наприклад, оперні співаки чи професіональні футболісти одержують квазіренту завдяки своїм рідкісним здібностям. Футболіст, що заробляє 2 млн. доларів на рік, добре грав би і за 50 тис. доларів, якби це було звичайною ціною за його послуги. Різниця у 1,95 млн. доларів і буде квазірентою, яку футболіст одержує завдяки нееластичності (обмеженос­ті) пропозиції гравців його класу.

Отже, економічна рента, за неокласичними уявленнями, – це різниця між фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресурсу, і тим нормальним доходом, який даний ресурс міг би принести за умов його альтернативного використання.

Якщо марксистська теорія земельної ренти стверджує, що платність землі є перешкодою для розвитку продуктивних сил у сільському госпо­дарстві і пропонувала націоналізацію землі, то неокласики підкреслюють позитивний, з погляду ефективності, характер платності природних ресур­сів. Співвідношення різних рівнів цін на різні чинники виробництва, напри­клад, ставок заробітної плати і ставок орендної плати, дає виробництву важливу інформацію про найефективніше поєднання праці і землі при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Можна з упевненістю сказа­ти, що сільське господарство за умов безоплатності землі у країнах рин­кової економіки ніде не досягло б такого високого рівня пропозиції аграр­ної продукції, як за нинішніх умов, коли земля платна, [2, ст. 372].

Оскільки земля є безоплатним даром природи, то з позицій суспільс­тва в цілому пропозиція землі існуватиме завжди, навіть тоді коли за її користування рента виплачуватись не буде. З позицій же окремого під­приємця земля має альтернативні варіанти використання: її, скажімо, мо­жна засіяти пшеницею, а можна й засадити тюльпанами, розбити яблуне­вий сад, забудувати житловими будинками чи спорудити на цьому місці велике підприємство. Тому рентні платежі фермерів, які вирощують зернові культури, чи інших індивідуальних користувачів виступають витра­тами, які необхідні для вилучення землі із альтернативного використання. Поєднання землеволодіння і землекористування у одній особі при зрос­танні цін на сільськогосподарську продукцію не вплине на її фактичні ви­трати; доходи такого фермера зростуть навіть за зростання рівня оренд­ної плати. Якщо ж фермер орендує земельну ділянку, в результаті зрос­тання цін на його продукцію він може і не одержати вищих доходів, оскільки зросте й рівень орендної плати, яка для даного фермера є витра­тами.

Ґрунтовний аналіз рентних відносин вимагає виявити відмінності між рентою і орендною платою.

Орендна плата – це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) й випускається власнику землі щорічно або щоквартально залежно від умов договору. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі. Одна частина у формі підприємницького доходу (середній прибуток) залишається орендарю, а друга частина виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже  даному випадку орендна плата виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента, в свою чергу, є джерелом орендної плати. Орендна плата може також включати в себе також у повному обсязі вартість оборотних засобів, якщо вони надаються власником у користування орендарю. Згідно з вищевикладеним можна побудувати модель формування прибутку орендаря при "чистій" оренді.

Модель "чистої" оренди

Орендна плата і рента співпадають, якщо здається в оренду земля, у яку раніше не здійснювались ніякі капіталовк­ладення (інвестиції), тобто не зводились споруди чи будувались системи іригації та інше. Якщо ж такі вкладення здійснювались, то орендна плата, окрім ренти, включає у себе виплату процентів на вкладений капітал, а також амортизаційні відрахування на основні фонди:

Орендна плата = Я + А + г, де:

Я—рента;

А — амортизація основного капіталу, переданого в оренду разом із  

         землею;

r— процент на вкладений капітал.

Включення до складу орендної плати процента і амортизаційних від­рахувань, пов'язаних із зношуванням засобів праці, розміщених на даній земельній ділянці, і перенесенням їх вартості на створений продукт зумо­влено такими обставинами.

По-перше, якщо на даній земельній ділянці знаходиться яка-небудь споруда чи будова, що має певну вартість, яка за своєю суттю є матеріа­лізацією певної грошової суми, затраченої на її зведення, то її власник міг би покласти цю суму до банку під певний процент. Однак цю суму він пе­редає орендареві у матеріалізованій формі – у вигляді споруди. Тому останній за користування цієї спорудою повинен сплачувати процент вла­сникові землі.

По-друге, зрозуміло, що дана споруда, як елемент основних фондів, зношується у процесі її експлуатації, щорічно переносячи частину своєї вартості на вирощений продукт. Після реалізації цього продукту орендар зобов'язаний передати власникові споруди цю вартість для формування амортизаційного фонду, останній призначений для відновлення основного капіталу (споруди), котрий належить землевласнику, після повного його зношення, [11, ст. 458].

Після аналізу рентних відносин можна дати визначення ренти.

Земельна рента — це дохід від такого виробничого фактора, я» земля. Його джерелом є надлишковий прибуток, створений на землі і привласнений її власниками. Земельна рента є економічною формою реалізації приватної власності на землю.

2. Види земельної ренти, механізм їх формування і вилучення.

Земельна рента за своєю суттю, як це було з’ясовано вище, є надлишковою додатковою вартістю. У промисловості вона – явище тимчасове тому, що конкуренція не дає можливості надовго закріпити виключні умови, що їх породжують, як привілеї окремих підприємців. У сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу.

Фізичний капітал (основні фонди) - це запас виробничих товарів, які приймають участь в виробництві товарів та послуг. Фізичний капітал відрізняється від землі тим, що він виробляється, в той час, як земельний фонд не може бути збільшеним. Земля є виробничим фактором, який не може бути штучно виробленим, а є в наявності як природний об’єкт, і тільки в обмеженій кількості. Загальновідомо, що основними факторами виробництва є праця і фізичний капітал, але земля також є надзвичайно важливим фактором виробництва. В деяких випадках земля стала продуктивною тільки завдяки попереднім інвестиціям (вирубка лісу, розчистка, дренажні системи і т.д.), і через це являє собою в більшій мірі фізичний капітал, а ніж фактор виробництва, даний природою. Тому земля в певній мірі є компонентом основних фондів. Фізичний капітал і землю важко розділити, тому економіка капіталу ідентична економіці землі. Майнове багатство країни – це земля і фізичний капітал. Це реальні (матеріальні) активи з значним терміном використання. Ще є фінансовий капітал – гроші, цінні папери.

Послуги землі як фактора виробництва. В економіці послуги землі як фактора виробництва чітко фіксовані. Але якщо збільшуються ціни на с/ г продукцію, то збільшуються також ставки орендної плати за землю. Є загальні принципи виробничого попиту. Що відбувається з ціною на земельну ділянку при рості цін на с/г продукцію? Збільшуються ставки орендної плати. Оскільки ціна (сьогоденна) рівна вартості всіх майбутніх орендних надходжень, то ціни на земельну ділянку також будуть зростати. Якщо процентна ставка залишається незмінною, то відсоткове підвищення цін на землю буде рівнятись відсотковому підвищенню річних орендних ставок. Економічна рента - це такий рівень оплати деякого фактора виробництва, який перевищує розміри мінімальної оплати, достатньої для того, щоб одержати необхідну пропозицію цього фактора в межах заданого способу його використання. Виробничий фактор приносить ренту, якщо він оплачується на більшому рівні, ніж це необхідно для забезпечення пропозиції даного потоку послуг цього фактору. Під рентою розуміють деякий доход, який отримує власник земельної ділянки, здаючи її в оренду чи використовуючи самостійно. Але для земельної ділянки, як природного фактора, характерні неоднакові природні властивості, тому і рента буде різною. Основні різновиди земельної ренти:

 Диференціальна.

 Абсолютна.

 Монопольна.

 Земельна рента в несільськогосподарських галузях.

В економічній теорії нема єдності і стосовно форм земельної ренти Однак ніхто не заперечує існування диференціальної земельної ренти, умовами виникнення якої визнаються такі:

1) мінливість земельних ділянок за їх продуктивністю (якістю),  

    віддаленістю від ринків збуту продукції;

2) відмінність різних ділянок землі за віддачею від додаткових інвестицій.

У першому випадку йдеться про мінливість об'єктивного, природного характеру, а в другому — про штучний характер мінливості, яка породжується прагненням людини поліпшити фунти, впровадити нові техніку і технологію, здійснити селекцію тощо. Саме тому й розрізняють два види диференціальної ренти—першого та другого роду.

Диференціальна рента першого роду виникає внаслідок різної природної продуктивності чи віддаленості земель і одержується з  усіх земельних ділянок, окрім найгірших по продуктивності і місце розташуванню.

Отже, диференціальна рента ґрунтується на існуванні постійні переваги (монополії), якою володіють орендарі кращих і середніх земель Якби така перевага існувала в інших галузях, вона була б тимчасовою, адже конкуренція її ліквідувала б. Але в сільському господарстві, як і в інших галузях, пов'язаних з використанням землі як основного засобу виробництв?, існує специфічний вид монополії — монополії на землю я об'єкт господарювання, яка й стає причиною існування диференціальної ренти. Цю монополію здійснює орендар (за угодою про оренду землі), але ренту привласнює землевласник.

Монополія господарювання на землі передбачає, що земля ресурс обмежений, кращі землі давно задіяні в господарському обора (я обставина посилюється дією закону спадної віддачі, який проявляється в зниженні віддачі додаткових інвестицій в землі Зростання потреб в сільськогосподарських продуктах змушує залучати оборот все гірші землі, які визначають граничні витрати виробництв Зростаючі граничні витрати знаходяться в основі цін продуктів. Той експлуатація решти ділянок, природна продуктивність яких виш забезпечує отримання додаткового прибутку, який і стає диференціальною рентою першого роду. що сплачується в складі, орендної плати орендарем землевласнику. Рента на найгірших ділянках не утворюється, адже там не виникає надлишкового прибутку.

Диференціальна рента другого роду утворюється аналогічно – матеріальною умовою її виникнення є також відмінності в продуктивності земель, але тепер уже не природної, а штучно створеної за рахунок додаткових інвестицій. Спільними є ї причина утворення – монополія господарської діяльності на землі з її впливом на ціноутворення і джерело ренти – надлишковий прибуток на середніх і кращих землях.

Друга диференціальна рента за сучасних умов, коли здійснюється високо інтенсивне сільськогосподарське виробництво із значними інвестиціями, які все зростають, стала основною формою рентного доходу власників          землі, [12, ст. 72 ].

Як висновок, зробимо таку схему:

Диференціальна рента

Розглядаючи диференціальну ренту, ми показали, що гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тім відомо, що землевласники навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників землі та землекористувачів, крім орендарів, за використання земельних ділянок. Відповідно до Закону України "Про плату за землю" земельний податок встановлюється окремо за землі сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлюються Верховною Радою України. Його розмір не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення прав власності або користування земельною ділянкою. У разі припинення цих прав земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. На окремі земельні ділянки, визначені цим законом, встановлюються пільги щодо розмірів і звільнення від земельного податку. Відповідно до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" з 1 січня 1999 р. у системі оподаткування сільськогосподарських товаровиробників земельний податок є складовою частиною фіксованого сільськогосподарського податку, який встановлюється у відсотках від грошової оцінки земельної ділянки, проведеної станом на 1 липня 1995 р. за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5; для багаторічних насаджень - 0,3.