Шпаргалка по "Економіка"

 У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій

Холдинги становили надутворення і ставали власниками акцій інших корпорацій, а отже, своєрідною формою регулювання всієї корпоративного співтовариства.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольного типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.

Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.

 

 

102.Економічне зростання 50-60-х років ХХ ст. Економічне диво Німеччини та Японії.

Темпи збільшення світового промислового виробництва стає безпрецедентним явищем у світовій історії. Вочевиднився перелом основних тенденцій економічної динаміки, що мали місце впродовж попередніх двох десятиліть. «Старі» промислові країни досягли апогею тривалого повоєнного періоду — швидкого економічного зростання. Що стосується пояснення феномена економічного зростання у повоєнний період, то за гіпотезою вчених економістів передбачалося, що тривала стагнація, зумовлена депресією та світовою війною, відкрила нові можливості зростання з боку як пропозиції, так і попиту.

І справді, рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання.

Резерв робочої сили стає тим чинником, що підтримує економічне зростання цього періоду.

Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація.

Однією з найуспішніших  економік повоєнного періоду, економічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала економіка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід її на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «економічним дивом». Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

1)відбувається поновлення  основного капіталу за участі  держави та мінімальних видатків  на ВПК. Держава використала  кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив  90—94 %,  а на військові потреби витрачалося всього 5—6 % державного бюджету;

2)виникає можл розвитку  невоєнних галузей 

3)   Німеччина   отримувала  гуманітарну  допомогу від США,  насамперед у вигляді  споживчих товарів  на суму 2,5 млрд дол.

Основою «економічного  дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда і дістали назву реформ Л. Ерхарда.

Сутність реформи зводилася  до перетворення Західної Німеччини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи —  створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рівня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено реформи щодо сприяння розвитку виробничої сфери.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демонструвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на екон лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно  до країн Західної Європи, переживала невтішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску промислової продукції у 3 рази; руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Японії гостро постала проблема браку природних ресурсів для відновлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами  повоєнного відновлення економіки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще одне (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації  дзайбацу (форма монополії )— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року.

  Екон зростанню Яп сприяли й такі чинники:

- низькі (за умовами  капітуляції) воєнні видатки (вони  не мали перевищувати 1 % націон  доходу);

- низький рівень (порівняно  зі США та Зах Євр) зароб  плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США). Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституці-онального середовища. Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу на особливі форми відносин праці та високий рівень капіталовкладень у націон доході. Японія інвестувала в господарство близько третини валового національного продукту.

 

 

103.Неокейнсіанські  (Р. Харрод, О. Домар), нео-класичні (Р. Солоу Дж. Мід) та неоінсти-туціональні  (С. Кузнець) теорії екон зростання.

Велику роль у формуванні неокейнсіанства та у створенні теорій макроекономічної динаміки і зростання відіграли англ Рой Харрод (20ст) та американець О. Домар. Вони незалежно один від одного створили моделі екон динаміки і зростання, які в силу своєї методологічної спорідненості і однакових висновків прийнято об’єднувати в єдину модель –Харрода-Домара. Методологія Х-Д була близькою до методології Дж. М. Кейнса. Вона передбачала:

- дослідження макроекон показників (сукупний попит, сукупн доход, сукупні заощадження, сукуп-ні інвестиції);

- розуміння пріоритетності проблеми забезпе-чення ефективного сукупного попиту;

- визнання нездатності зрілої ринкової економіки до саморегулювання та обґрунтування необхіднос-ті держ регулювання.

Із критикою неокейнсіанської моделі Харрода—Домара розроблення яких розпочалося у 50—60 р XX ст. виступили  неокласики Р. Солоу та Дж. Міда. Основи моделі зростання Солоу було викладено в праці «Внесок у теорію економічного зростання» (1956). Згідно зі Солоу, головною вадою моделі Харрода—Домара є те, 
що в ній проігноровано можливі зміни співвідношення капітальних благ і праці, тобто основною причиною несталості економіки 
є фіксована величина капіталомісткості, що відображає жорстке піввідношення між працею та капіталом. Головний висновок, до якого схиляється Солоу зводиться до того, що зниження трудомісткості сприятиме зниженню залежності зростання виробництва від зростання пропо- 
зиції праці. Саме тому вирішальним фактором економічного зростання у довготривалий період є зростання як втілення технічного прогресу, а не зростання капіталовкладень.

Дослідження представника неоінституц-іональної С. Кузнеця розглядають у руслі інституціональної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Кузнець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості 
капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональні та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розвиток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

Завдяки використанню емпіричних статист даних було виявлено, що внесок капіталу в зро- 
стання національного виробництва є відносно незначним. 

104.Кризи  світової і національних економік  у 70-80-ті роки ХХ ст. та їх  аналіз у економічній думці.  Феномен стагфляції.

Економічні  зміни в провідних країнах  світу у 1970-х рр та їх відображення в посткейсіанстві.

Новими екон явищами, що характеризували функціон світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуалізації й віртуалізації екон відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технолог модернізації; вичерпність традиційних екстенсивних факторів екон зростання; загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафто-газової) кризи розвинених країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової екон прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернац-іоналізації господарських зв язків та панування транснаціональних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням екон суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові економічні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз —- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зумовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропозиції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подорожчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972—1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою ринковою економікою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало таке нове екон явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації методологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в середовищі кейнсіанства наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XX ст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіапців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: 1)традиційні кейисіанці, представники старого покоління кейнсіанців ( Семюелсоп, Дж. Тобін, Екклі, Клейн), які за умов теоретич. кризи цього напряму залишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії,  2)  поеткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-иноваторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодоксальної кейнсіанської теорії. Утворилось дві течії. Отже, виходячи зі сказаного вище, можна вирізнити дві основні течії у структурі посткейнсіанства: америк. течія або монетарне — Р. Клауер, А. Лсйонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайптрауб, X. Мінскі; 2)англ течія або калецькіансько-неорікардіанське — Дж.   Робінсон,  Н.  Калдор,П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл.Отже, у 1970-х рр. посткейнсіапство як нове теоретичне відгалуження кейпсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекономічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1) власне теорію Дж. М. Кейнса, яка лежала в основі обох напрямів посткейпсіанства;

2)критичне й творче використання ідей монетаризму та неокласичної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями; 3)відродження рікардіанства, і передусім методологічних засад його теорії вартості представниками англ посткейнсіанства (Сраффа);

4)використання англ  посткейнсіанцями здобутків інституціонального  напряму екон теорії, врахову-ючи у власних дослідженнях існування і взаємодію соціальноекон та політичних інституцій;

5)використання наукових ідей макроекономічної теорії й теорії розподілу національного доходу, економіко-математичні методи дослідження польського економіста Міхала Калецького; 6)визнання деякими представниками англ посткейнсіанства (Робінсон) доцільності викорис-тання елементів марксистського  аналізу,  особливо  макроекономічних,  загальнорівноважних аспектів теорії суспільного відтворення.

     Посткейнсіанські течії об'єднують спільні цілі, якими є:1)теоретичне протистояння неокласичній системі; 2)необхідність завершення кейнсіанської революції; 3)створення нового синтезу макро- та мікроекономіки.Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості

 

 

105.Неоконсервативні  реформи держ регулювання: „тетчеризм”  та „рейганоміка”. Особливості реалізації ідей монетаризму.

Діяльність неоконсервативних урядів 70—-80-х рр. XX ст. («рейганоміка» у США, «тетчеризм» у Вел Британії, відроджене   «соціальне   ринкове   господарство» у   ФРН)   була спрямована на забезпечення монопольно високих прибутків, стимулювання підприємницької ініціативи.

Структурна перебудова капіталіст відтворення, здійснювана у 1960—1970 роки під впливом НТР та складних умов екон зростання, була досить болісною і супроводж певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталіст економіки загалом. Усе це вело до необхідності суттєвої переорієнтації державної економ політики, переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталіст виробництва.

Зовсім новий характер мали економічні труднощі та суперечності 1970-х --- початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування пропозиції. Таким чином, був потрібен демонтаж кейнсіанських форм та методів регулювання економіки, пов'язаних, на думку неоконсерваторів, із бюрократизацією державного апарату, невиправданим зростанням бюджетних витрат, розширенням соціальних програм капіталістичної держави. Так звана «рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж ї 980-х -— на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах (зокрема, у Вел Британії політика М. Тетчер — «тетчеризм»). Ця політика стала відповіддю на погіршення умов капіталіст відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-і рр. XX ст. в економіці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову «чистку» неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємні галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу.