Шляхи вдосконалення витрат на підприємстві

  Суть принципу «недопущення зайвих витрат» зводиться до повної ліквідації фактів безгосподарності, наявних втрат від браку, простоїв, наднормативних витрат та істотного зниження величини витрат непродуктивного характеру.

  Ринкові умови господарювання вимагають постійного пошуку і запровадження сучасних ефективних методів зниження витрат, до яких слід віднести нормативний метод обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції або ж аналогічний зарубіжний метод «стандарт-кост»; систему своєчасного виробництва, відому під назвою «канбан»; оперативний аналіз собівартості продукції з виявленням відхилень, їх причин, винуватців і розробкою конкретних заходів з їх ліквідації тощо.

  Удосконалення інформаційного забезпечення щодо рівня затрат — наступний принцип управління витратами. Ефективність системи управління витратами у дуже великій мірі залежить від поінформованості стосовно цього. Щоб здійснювати вплив на витрати, необхідно володіти своєчасною, повною і достовірною інформацією щодо рівня і структури витрат планових або нормативних і фактичних. Для цього слід в обов'язковому порядку на державному рівні запровадити внутрішнє планування затрат хоч би в розрізі елементів операційних витрат із фіксацією їх у звіті форми № 2 «Звіт про фінансові результати».

  У зниженні затрат повинна бути зацікавлена не лише адміністрація підприємства чи організації, тобто вище керівництво, але й усі без винятку їх структурні підрозділи і, в першу чергу, виробничі, від яких у найбільшій мірі залежать загальні витрати підприємства (організації). Таку зацікавленість робітникам виробничих підрозділів доцільно передбачити у розроблених спеціальних системах матеріального і морального заохочення, схвалених на загальних зборах трудового колективу і зафіксованих у колективному договорі. Слід передбачити і розробити окремі умови стимулювання як для робітників, так і спеціалістів і керівників, працівників служби матеріально-технічного забезпечення. Вказані умови заохочення необхідно регулярно переглядати і вносити уточнення.

Дотримання  усіх принципів управління витратами  створює надійні підвалини економічної  конкурентоздатності підприємства, завоювання ним передових позицій на ринку.

Надзвичайно тісно з принципами управління витратами  пов'язані їх завдання. Управління витратами  на підприємстві покликано вирішувати такі основні завдання:

♦   виявлення  ролі управління витратами як фактора  підвищення економічних результатів діяльності;

♦   визначення витрат за основними функціями управління;

♦  розрахунок витрат за виробничими підрозділами підприємства (організації);

♦  обчислення необхідних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг);

♦  підготовка інформаційної бази, що дозволяє оцінювати виграти при виборі і прийнятті господарських рішень;

♦  виявлення технічних способів і засобів виміру й контролю витрат;

♦  пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства (організації);

♦  вибір способів нормування витрат;

♦   вибір системи управління витратами, адекватної умовам роботи підприємства (організації).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     2.2 Система управління витратами, формування і контроль витрат.

   Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і 
стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

      Установлені норми витрат—це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат , від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства ї до їхнього зниження.

       Управління витратами  на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.На практиці вважають, що центр відповідальності

збігається з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності. Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремлені просторово.За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

   Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою: 
С=Сзв*N+Cпв          (1.5) 
де С — загальні (сукупні) витрати;

Сзв— змінні витрати на одиницю продукції;

N— обсяг виробництва продукції  у натуральному виразі;

Спв— постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою (1.5) загальні витрати на одиницю продукції (Соп) становитимуть: 
Соп=Сзв+Спв\N     (1.7) 
Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітичне. За критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто 
Сзв•Nкр+ Спв= Ц•Nкр    (1.8) 
Звідси 
Nкр= Спв\(Ц- Сзв)            (1.9) 
де Ц — ціна одиниці продукції. Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі 
Вкр = Сзм+Спв       (1.10) 
де Вкр — критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;  
Сзм-загальна (сукупна) величина змінних витрат. 
Змінну величину Сзм зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку kм, який визначається за формулою 
kм = (B-Cзм)\B (1.11), 
Отже, 
Cзм=В - В•kм, 
А звідси: 
Вкр = Вкр - Вкр•kм +Свп, (1.12) 
Вкр= Спв\ kм (1.13)  
      Що більшим є обсяг виробництва над критичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (kб), обчислюваним за допомогою формули 
Kб = (N-Nкр)\N         (1.14) 
де kб — коефіцієнт безпеки виробництва;

N— фактичний або плановий  обсяг виробництва у натуральному  виразі.

    

 

 

2.3. Планування витрат  на підприємстві на виробництво  і реалізацію

продукції.

Поточні витрати є одним з  результативних показників господарської  діяльності підприємств торгівлі, основна  мета планування яких — визначення загальної суми витрат, необхідної для забезпечення нормальної роботи та якісного обслуговування споживачів, з урахуванням наявних резервів зниження витрат. Планові розрахунки витрат діяльності використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності реалізації окремих товарів, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

Витрати звичайної діяльності планують за такими видами: операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати  звичайної діяльності. Операційні витрати  планують за групами: собівартість реалізованих товарів і продукції власного виробництва, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Планування собівартості реалізованих товарів (продукції) здійснюють за такими статтями:

Стаття 1.1.  Собівартість  реалізованих  товарів і продукції власного виробництва.

Планування витрат за цією статтею  здійснюють на основі запланованого  обсягу товарообороту підприємства торгівлі, узгоджують з розрахунковими обсягами постачання товарів та наявними товарними запасами підприємства.

Розрахунковий обсяг реалізованих товарних запасів визначають виходячи із запланованого обсягу товарообороту  кожної товарної групи, підрозділу, у цілому на підприємстві та планового середнього відсотка торговельної націнки на товари. Оцінку вартості товарних запасів, які планують до реалізації, визначають за обраним підприємством методом.

Розрахункову вартість реалізованої продукції власного виробництва  здійснюють на основі програми виробництва  та запланованого обсягу реалізації продукції власного виробництва  підприємства громадського харчування, узгоджуючи з виробничими потужностями цехів, розрахунковими обсягами постачання сировини, продуктів та наявними запасами продуктів і сировини у виробничих цехах підприємства.

Планування транспортно-заготівельних  витрат здійснюють методом прямих техніко-економічних  розрахунків виходячи з таких  показників: запланованого обсягу та структури товарного забезпечення підприємства, діючих тарифів на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні послуги, наявних довгострокових контрактів з транспортно-експедиційними підприємствами.

      Планування адміністративних витрат здійснюють за такими статтями:

Стаття 2.1. Витрати на оплату праці  адміністративно-управлінського персоналу.

Витрати за цією статтею розраховують виходячи із чисельності адміністративно-управлінського персоналу, іншого загальногосподарського персоналу (штатних і позаштатних  працівників), посадових окладів, надбавок, доплат, планових премій, заохочень, компенсаційних виплат згідно з прийнятою на підприємстві системою оплати праці та штатним розкладом.

Стаття 2.2. Відрахування на соціальні заходи.

Витрати за цією статтею визначають виходячи із запланованого фонду  оплати праці адміністративно-управлінського, іншого  загальногосподарського персоналу  та обсягів відрахувань на соціальні заходи за встановленими законодавством нормами.

Стаття 2.3. Витрати на оренду основних засобів, інших матеріальних необоротних  активів, що забезпечують адміністративні  потреби.

Витрати за цією статтею планують на оперативну оренду об'єктів загальногосподарського призначення, інвентарю, розраховуються відповідно до площі, яку орендують, або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбачених угодами на оренду.

До витрат підприємств торгівлі, що перебувають у комунальній власності, зараховують орендну плату в межах сум, розрахованих за ставками, які встановлюють місцеві органи виконавчої влади.

   

   Стаття 2.4. Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, що забезпечують адміністративні потреби.

    Витрати за цією статтею  планують на утримання та ремонт  основних засобів, інших матеріальних  необоротних активів, малоцінних  і швидкозношуваних предметів,  що забезпечують адміністративні  потреби: 

    1) витрати на опалення  розраховують виходячи з площі  опалювальних приміщень, видів  палива і його вартості, тривалості  опалювального сезону та норм  витрат палива, а у разі надходження тепла, яке виробляють теплові електростанції, — із затверджених розцінок на пару і гарячу воду та кількості спожитої теплової енергії;

   2) витрати на освітлення  розраховують, виходячи з кількості  спожитої енергії і діючих  тарифів. Необхідну кількість  електроенергії в кіловат-годинах  розраховують залежно від кількості  освітлювальних точок відповідно  до норм освітлення на 1 кв. метр  площі, від кількості і потужності  різних електроприладів, двигунів, інших машин і обладнання, які споживають електроенергію;

   3) витрати на постачання  та інші комунальні послуги  розраховують виходячи з кількості  витрачуваної води, обсягів послуг  і діючих тарифів;