Шляхи вдосконалення витрат на підприємстві

Зміст

 

 Вступ..................................................................................................................4

    1.Розділ. Характеристика витрат підприємства.

1.1Суть та значення витрат  підприємств........................................................6

1.2Класифікація витрат та їх  види..................................................................11

1.3Основні методи оцінки витрат на підприємстві.Кошторис витрат підприємства……………………….. ..............................................................14

    2.Розділ.Управління витратами.

2.1. Принципи і завдання управління витратами…………………………...19

2.2. Система управління витратами  , формування і контроль витрат  …… 23

2.3. Планування витрат на підприємстві  на виробництво і реалізацію

 продукції………………………………………………………………..........26

2.4. Вдосконалення системи управління витратами на підприємстві…….33

Висновок............................................................................................................36

Список використаної літератури.....................................................................38

Додатки………………………………………………………………………..40

 

 

 

 

ВСТУП

 

У сучасних умовах господарювання особливого значення набувають проблеми формування та управління витратами як одного із складників комплексної системи менеджменту.

Будь-яке підприємство чи організація  виробничої сфери, незважаючи на форму власності, не можуть обійтись без попереднього підрахунку затрат на випуск конкретного виду продукції, виконання певного виду робіт чи надання послуг або ж сукупних затрат по підприємству чи організації.

Суть економіки підприємства складає  визначення затрат і результатів виробництва та їх зіставлення між собою. Результати діяльності підприємства чи організації різноманітні і включають поряд з виробничими та економічними (фінансовими) підсумками досягнення у сфері технічного і соціального розвитку. Зіставлення затрат і результатів дає змогу оцінити ефективність роботи підприємства.

В умовах ринкової економіки головною метою діяльності будь-якого підприємства є досягнення максимального прибутку. Всі інші цілі підпорядковані цьому  основному завданню, оскільки прибуток служить основою та джерелом коштів для подальшого росту інших показників.

Надзвичайно важливу роль відіграє контроль за формуванням фактичних  затрат, тобто реальне втручання  у виробничий процес та регулювання  розмірів проведених витрат.

Адже як відомо, виробничі витрати  складають основу собівартості, яка, як правило, служить орієнтиром при встановленні ціни. Від того, наскільки достовірними будуть фактичні затрати відносно відпускної ціни, залежатимуть результати господарювання.

Управління витратами — засіб досягнення підприємством високого економічного результату. Воно не зводиться лише до зниження витрат, а поширюється на всі елементи управління.

Управління витратами — це окрема ланка менеджменту і економіки, яка має важливе значення для їх функціонування та загальної ефективності економічної системи. На рівні підприємства чи організації управління витратами поєднує в собі елементи операційного та фінансового менеджменту з метою оптимізації витрат і забезпечення максимального прибутку. На макроекономічному рівні суть управління витратами зводиться до впливу на основні макроекономічні важелі регулювання економіки з метою мінімізації питомих виробничих витрат і забезпечення найвищої ефективності використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів у масштабах національної економіки.

У процесі вивчення дисципліни студенти повинні отримати необхідні знання щодо складу і характеристики витрат, їх класифікації і структури; знати суть вітчизняних та зарубіжних систем і методів обліку затрат на виробництво та вміти оцінити їх вплив на управління витратами; володіти методикою управління окремих видів затрат як продуктивного, так і непродуктивного характеру підприємств і організацій; уміти калькулювати собівартість продукції, робіт і послуг; складати кошториси непрямих витрат; приймати управлінські рішення щодо доцільності випуску продукції, придбання активів, реальності встановлення величини рентабельності та відпускної ціни на підставі техніко-економічних розрахунків витрат.

Навчальний посібник розрахований на студентів та аспірантів економічних  і управлінських спеціальностей вищих навчальних закладів. Окремі напрацювання можуть бути корисними  й для практичних працівників, зайнятих проблемами організації виробництва, ціноутворення та пошуком шляхів підвищення ефективності господарювання.

         

            

 

 

 

 

1 Розділ. Характеристика витрат  підприємства.

1.1Суть та значення витрат підприємства.

        Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції —виготовлення продукції (надання послуг).Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг). 
Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі — це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці. 
       Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати — Випуск» («input-output»). 
     Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість). 
    Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

-дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

-підготовку й освоєння нової продукції;

-виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію,    амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

-обслуговування виробничого процесу та управління ним;

- збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

-розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

- набір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва  (удосконалення технології, організації  виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат. 
      Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва. 
    Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін. 
Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями відшкодовуються за рахунок прибутку. 
Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога повніше відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на те, що на практиці частіше трапляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами.

Заведено  розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати  на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні. 
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто 
Сг=ΔC\ΔN(1.1)

деСг—граничні витрати;  
ΔС—приріст загальних витрат;  
ΔN — приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру. 
       Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва. 
      За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загально-виробничі, загальногосподарські витрати, утрати від браку та ін. 
     За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління. 
       На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно, їх називають умовно-постійними. 
  Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності kп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників. 
     Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва, kп > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва, kп< 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

                    1.2 Класифікація витрат та їх види.

 

         Залежно  від видів діяльності всі витрати  можна розподілити на дві великі  групи: витрати, що виникають  в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в  процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що  виникають в процесі звичайної  діяльності можна розподілити  на витрати від операційної  (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

      Усі витрати підприємства  поділяють на виробничі (виробнича  собівартість продукції, робіт,  послуг), операційні (адміністративні  (загальногосподарські) витрати, витрати  на збут, інші операційні витрати)  та інші витрати діяльності (фінансові  витрати, втрати від участі  в капіталі, надзвичайні витрати,  інші витрати). Основні засади  класифікації витрат розкриті  в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові  результаті, П(С)БО 15 «Доходи» та  П(С)БО 16 «Витрати» і передбачають  функціональну ознаку їх групування  відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати  та отримані доходи. 
   Отже, за видами діяльності витрати та доходи поділяють на витрати і доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.

      Відповідно, витрати, пов’язані з операційною діяльністю, групують за функціями — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

          Виходячи з мети та завдань управлінського обліку дещо змінюється підхід до визначення витрат виробництва. Менеджерів насамперед цікавить не просто інформація про загальні витрати підприємства, а дані про конкретні витрати для виготовлення різних видів продукції (виконання робіт, надання послуг).Тому під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і праці для виготовлення продукції. А сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворює його собівартість.Відповідно до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат, вирізняють й інші ознаки.Така класифікація відповідає,

головним чином, податковому аспекту  обліку, основним недоліком якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у вітчизняну класифікацію витрат слід запровадити угруповання, що відповідають її управлінському аспекту.