Шляхи вдосконалення витрат на підприємстві

       Оскільки управлінські  рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв’язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні)витрати. 
      Очікувані (релевантні) витрати — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої. 
Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати. 
     Важливим є також поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані. Така їх класифікація використовується при організації обліку по центрах відповідальності. 
      Зокрема, контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Наприклад, контроль використання матеріалів та зарплати начальником цеху. 
Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання). 
         Розглядаючи варіанти управлінських рішень, слід брати до уваги не лише дійсні, а й уявні витрати. Дійсні витрати — це витрати, які вимагають реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.Категорія уявних (можливих) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка витрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Уявні витрати виникають лише серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів.

        В управлінському  обліку розрізняють також прирістні, або граничні (маржинальні), та середні витрати залежно від підходів до визначення собівартості

одиниці продукції.Так, прирістні (граничні) витрати — це додаткові витрати, які

з’являються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або  партії продукції.Середні витрати — це витрати на одиницю продукції всього випуску.

       Класифікація  в залежності від змін обсягів  виробництва є найбільш важливою  для цілей планування і контролю. Зокрема, за ступенем впливу  обсягу виробництва на рівень  витрат витрати поділяються на  умовно-змінні та умовно-постійні.До  умовно-змінних (змінних) витрат  належать витрати, абсолютна величина  яких зростає зі збільшенням  обсягу випуску продукції і  зменшується з його зниженням.  Наприклад, витрати на сировину  та матеріали, покупні комплектуючі  вироби, напівфабрикати, технологічне  паливо і енергію, на оплату  праці працівників, зайнятих у  виробництві продукції (виконанні  робіт, наданні послуг), відрахування  на соціальні заходи тощо.

 

            

 

 

 

 

 

 

            1.3 Основні методи оцінки витрат на підприємстві.

                       Кошторис витрат підприємства.

 

      Застосовуються різноманітні  методи калькуляції промислової   продукції:прямого розрахунку,розрахунково-аналітичного,нормативного, параметричного,виключення витрат,коефіцієнтний і комбінований.

       Застосування того або  іншого  методу  залежить  від  виду  виробленої продукції,  характеру технологічного  процесу, особливостей   переробки сировини.

       Метод прямого  розрахунку застосовується   на   підприємствах,   що виготовляють однорідну  продукцію.  При  цьому  методі  витрати  на  одиницю продукції визначаються шляхом розподілу загальної суми витрат  на  кількістьвиробленої продукції.

       На великих виробництвах з широкою номенклатурою більш поширений розрахунково-аналітичний метод. Сутність  його  полягає в тому,  що  прямі витрати на  одиницю продукції визначаються  на  основі  прогресивних  норм витрат ресурсів.

       Нормативний метод—найбільш  прогресивний. Він базується   на  нормах  і нормативах використання  матеріальних і трудових  ресурсів,  на  його  основі можна робити розрахунок калькуляцій на нові види продукції.

        Параметричний  метод—застосовується для розрахунку  витрат виробництва однотипних, але різних за якістю виробів. Він  грунтується  на  встановленні закономірностей зміни витрат  в  залежності  від  зміни  якісних  параметрів продукції. Виявивши цю закономірність і витрати  на  виготовлення  виробу-макета,  можна  дізнатися  про  витрати  на  інші   однотипні   вироби,   що відрізняються один  від  одного  певними  параметрами.  Для добору якісних властивостей ( параметрів ) використовується кореляційний аналіз  залежності зміни витрат від зміни кожного параметра. Він дозволяє порівняти  покращення якісних властивостей продукції з додатковими витратами на її виготовлення.

     Методи виключення  витрат, коефіцієнтний і  комбінований  базуються  на визначенні загальної  суми усіх  витрат  на  переробку  вихідної  сировини  і наступного її розподілу на отримувану продукцію. Ці методи  використовуються на комплексних виробництвах  (де  з  однієї  вихідної  сировини,  у  єдиному технологічному  процесі  одержують  два  або  декілька   різнорідних   видів продукції.)

      Метод  виключення  витрат  полягає  в  тому,  що  з усієї продукції, отриманої в результаті  комплексної переробки сировини,  один   її   вид рахується основним, інші  – побічними.  З  загальних витрат  на  переробку сировини виключають вартість побічної  продукції,  а суму,  що  залишилася, відносять на витрати по основній продукції.

      Застосування даного  методу доцільно в галузях ,  де  побічні  продукти займають невеличку питому вагу, а їхня оцінка не робить істотного впливу  на витрати по виготовленню основної продукції.

       При  коефіцієнтному  методі  (метод  розподілу   витрат)  усі  витрати розподіляються  між отриманими продуктами  пропорційно.  При цьому один  із продуктів приймається за умовну одиницю з коефіцієнтом,  рівним  одиниці,  а інші прирівнюються до нього по перекладному коефіцієнті, що  враховує  якусь ознаку (відпускні ціни на продукцію, її вага, й ін.).

       Витрати на  виробництво одиниці кожного  виду продукції обчислюються  в такій  послідовності:  весь  випуск  продукції  розраховується   в   умовних одиницях; визначаються витрати  на  одну  умовну  одиницю  шляхом  розподілу загальної  суми   витрат   на   випуск   продукції   в   умовних   одиницях; розраховуються  витрати  на  виробництво  кожного  виду   продукції   шляхом множення витрат на умовну одиницю і на відповідний коефіцієнт.

       Комбінований  метод. Суть його полягає у  такому:

   а)  велика  частина продуктів   відноситься  до  основного.  Це  зменшує  вплив  оцінки  побічної продукції  на  витрати  по  виготовленню  основного  продукту;

  б)   побічна продукція  виключається з загальних витрат  не  по  відпускних  цінах  ,  а у відсотку  до  витрат  не  переробку всієї сировини; 

  в)  сума  витрат,  що залишилася, розподіляється між основними видами

продукції.

       Витрати, при  віднесені їх на собівартість  продуції,  поділяються  на  прямі—безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, і  непрямі—пов'язані з роботою цеху або підприємства.

      У  залежності  від  питомої  ваги  окремих   видів  витрат  у  витратах  виробництва   виділяються   такі   групи   галузей   як: трудомісткі, матеріаломісткі , енерго- і паливомісткі , фондомісткі та змішані .

      Трудомісткі - у  структурі витрат яких найбільшу  питому  вагу  займають витрати  на заробітну плату.

      Матеріаломістку -  у  структурі  витрат  яких  найбільшу  питому  вагу займають матеріальні витрати.

      Енерго - і паливомісткі - у структурі  витрат  яких  найбільшу  питому вагу займають витрати на енергію і паливо.

      Фондомісткі  -  із  великою  питомою  вагою   амортизації  в  загальних  витратах.

      Змішані - із значною  питомою вагою у витратах  матеріальних  витрат  і заробітної плати .

    Кошторис виробництва — де витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні.Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються  за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3)| відрахування на соціальні  заходи;

4) амортизація основних фондів  і матеріальних активів;

5) інші витрати, пов'язані з  основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств  промисловості є ідентичним.

До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

- сировини й основних матеріалів;

- купованих напівфабрикатів та  комплектуючих виробів;

- палива й енергії;

- будівельних матеріалів;

 - запасних частин;

- тари і тарних матеріалів;

-  допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, враховуються вартість зворотних відходів.

  Зворотні відходи-це залишки сировини, матеріалі», напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

 До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

  До складу елемента "Витрати  на оплату праці входять:

• виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

• премії та заохочення;

• компенсаційні виплати;

• оплата відпусток;

• оплата іншого невідпрацьованого  часу;

• інші витрати на оплату праці.

   До складу елемента "Відрахування  на соціальні заходи" включається:

• відрахування на пенсійне забезпечення;

• відрахування на соціальне страхування;

• страхові внески на випадок безробіття;

• відрахування на індивідуальне  страхування персоналу підприємства;

• відрахування на інші соціальні  заходи.

   До складу елемента "Амортизація"  входить сума нарахованої амортизації:

• основних ресурсів;

• нематеріальних активів;

• інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди  та природні ресурси, інвентарна тара).

    До складу елемента "Інші  витрати", пов'язані з основною  діяльністю, включають витрати, що  не ввійшли до складу перелічених  вище елементів, зокрема:

• витрати на відрядження;

• на послуги зв'язку;

• виплати матеріальної допомоги;

• плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Розділ. Управління витратами.

2.1 Принципи і завдання управління витратами

  Основні принципи управління витратами вироблені практикою і зводяться до наступного:

 - системний підхід до управління витратами;

- єдність методів, що практикуються на різних рівнях управління витратами;                                      - управління витратами на" усіх стадіях життєвого циклу виробу від створення (виготовлення) до утилізації;

- органічне поєднання зниження витрат з високою якістю продукції (робіт, послуг);

- недопущення зайвих затрат;

- широке впровадження ефективних методів зниження затрат;

- удосконалення  інформаційного забезпечення  щодо рівня затрат;

- підвищення зацікавленості виробничих підрозділів підприємства у зниженні затрат.

  Системний підхід знаходить свій вираз у тому, наприклад, що ефективність управління витратами оцінюють за ефективністю найбільш слабкої ланки системи. Що би то не було: низький рівень нормування затрат, посередня мотивація і стимулювання персоналу за їх зниження, недостатній за обсягом і незадовільний за якістю аналіз, система обліку затрат, що не забезпечує потреби керівництва — воно неминуче вплине на функціонування системи. Саме слабка ланка визначає надійність (ефективність) роботи всієї виробничої системи, якою є підприємство. Недостатня увага до однієї функції управління витратами може звести нанівець всю роботу.

  Суть другого принципу управління витратами зводиться до використання на практиці на різних рівнях управління (вищому, середньому і нижчому) єдиних підходів та методів з метою забезпечення виконання спільної мети — налагодження системності в управлінні витратами. Методична єдність управління витратами на різних рівнях передбачає єдині вимоги щодо інформаційного забезпечення, планування, обліку, аналізу затрат на підприємстві.

  Немаловажне значення у забезпеченні ефективності управління витратами посідає управління ними на усіх без винятку стадіях життєвого циклу виробу. Практичний досвід, на превеликий жаль, засвідчує той факт, що керівництво підприємств і організацій займається формуванням затрат на стадіях виробництва, реалізації продукції та проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Щодо витрат, пов'язаних з утилізацією своїх виробів, то цими питаннями практично ніхто не займається, що у свою чергу, наносить непоправної втрати економіці держави в цілому.

  Необхідність покращення якісних параметрів продукції, яка випускається, є об'єктивним чинником розвитку національної економіки і спрямована на задоволення зростаючих потреб споживачів. Проте, як відомо, висока якість продукції неодмінно викликає додаткові витрати на більш якісну сировину, дорожче виробниче устаткування, використання у процесі виготовлення продукції більш кваліфікованих робітників тощо. В сьогоднішніх умовах господарювання необхідно вміти органічно поєднувати зниження витрат не лише без погіршення якісних параметрів продукції, але й їх покращення.