Шлях вдосконалення стану активів страхової компанії в сучасних умовах

-  неможливість повернення коштів з депозитних рахунків банків внаслідок різкого зниження ліквідності банківської системи;зниження дохідності та ліквідності цінних паперів в активах страховиків(за результатами 2008 року величина сформованих страхових резервів становила 10,9 млрд. грн. ;активи, сформовані відповідно до ст. 31 ЗУ «Про страхування», становили 23,9 млрд. грн. , з них інвестовано активів у цінні папери – 9,4 млрд. грн. , на банківські депозити – 6,7 млрд. грн. );

-  зростання виплат страхових сум/відшкодувань та підвищення збитковості процесів страхування (наслідком зростання темпів страхових виплат при зниженні темпів росту страхових премій є погіршення загального стану забезпеченості страховиків насамперед ліквідними активами , які забезпечують формування страхових резервів);

-  використання на страховому ринку різноманітних тіньових схем, маніпулювання грошовими потоками, використання страхування з метою уникнення від оподаткування.

Окрім того, українські страховики залишаються недокапіталізованими, а тому вони ще не мають змоги  брати на себе такі великі ризики як аварійні, морські, ядерні, а тому змушені  користуватися послугами іноземних  перестрахових ринків. Негативним моментом у розвитку страхового ринку України є недостатня розвиненість інформаційної мережі, підготовки кадрів (таких як актуарії, сюрвеєри, андерайтери, страхові комісари), аудиторської служби та фінансово-кредитної системи загалом.

Офіційні дані Держфінпослуг щодо коефіцієнту  ринкової концентрації в секторі  загального страхування (обчислюється за першими десятьма та першими п'ятдесятьма страховиками) та в секторі страхування  життя (за першим трьома та першими  десятьма страховиками) наведені в табл. 1. 
 

Табл. 1. Значення показника ринкової концентрації (монополізації) ринку страхових послуг України .

Таке співвідношення є свідченням того, що найближчими  роками слід очікувати активних процесів злиття і поглинань у секторі загального страхування, оскільки поле діяльності переважної більшості страхових компаній буде дедалі звужуватися на корсть перших п'ятдесяти. Щодо ринку страхування життя, то його можна назвати помірно монополізованим.

Для наглядності  сучасної ситуації на страховому ринку  наведу відповідні показники з автотранспортного  страхування станом на 01.07.2010р.(табл.2), оскільки авто страхування є найбільшим сегментом ринку страхових послуг, забезпечуючи 50% загального збору страхових премій страхового ринку послуг . 
 
 

Табл. 2. Частка перших десяти страховиків на ринку страхування  України (за збором премій) за 6 місяців 2010рік.

3.  Шляхи вирішення проблем та практичні рекомендації щодо подальшого розвитку страхового ринку України

З метою пом'якшення  впливу сучасної фінансово-економічної  кризи та підвищення ефективності діяльності вітчизняного страхового ринку необхідно:

-  внести зміни у нормативно-правове та законодавче забезпечення страхової діяльності в галузі підвищення вимог до ліцензійних умов, поетапного запровадження нових вимог до капіталу та активів страховика, критеріїв надійності інвестиційних інструментів страховика;

-  страховикам необхідно орієнтуватися на розширення спектру пропозицій страхових продуктів, намагатися оптимізувати страховий портфель, величину власного утримання, видатки, приймати адекватні управлінські рішення;

-  удосконалити систему обов'язкового страхування та методику врегулювання страхових випадків;

-  підвищити ефективність використання рейтингових оцінок у регуляторних вимогах і наглядовій практиці, запровадити відповідальність рейтингових агентств за достовірність таких оцінок;

-  підвищити та активізувати роль Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та професійних об'єднань у механізмі державного регулювання страхової діяльності;

-  потребує вдосконалення нормативно-правове забезпечення процесів перестрахування, що особливо актуально в умовах значної тонізації вітчизняного страхового ринку.

Окрім того, потрібно зменшити використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон. Зважаючи на викладене, метою державної політики розвитку вітчизняного страхового ринку повинно бути трансформація страхування в ефективну складову соціального захисту населення, створення доступного і привабливого ринку страхових послуг, запровадження в Україні перевірених світовим досвідом форм і видів страхування, розвиток страхової культури населення. 
 
 
 
 
 

1.2  ДЕРЖАВНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ ПРИ ФОРМУВАННІ ТА ВИКОРИСТАННІ АКТИВІВ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ.

 
Українським законодавством, передбачено  формування технічних резервів по кожному  виду страхування. Однак, це на мій погляд, не зовсім обґрунтовано. Визначення фінансового результату здійснюється по загальній сукупності, а не по кожному виду страхування, тобто "котловим" методом. У випадку недостатності коштів страхових резервів, виплати здійснюються за рахунок коштів технічних резервів з інших видів страхування, таким чином, відбувається перетік коштів технічних резервів. З іншого боку це можна пояснити тим, що страховик повинен достатньо точно знати обсяг своїх страхових зобов'язань. Формування резерву незароблених премій по кожному виду страхування дозволить страховику визначити збитковість кожного виду страхування, а виходячи з цього - регулювати наявність видів страхування у портфелі страховика. На наш погляд, цей підхід найбільш прийнятний для обліку та розрахунку технічних резервів, в тому числі для резерву незароблених премій. 
Розглянувши порядок та методи формування резерву премій (резерву незароблених премій), перейдемо до аналізу другої складової частини страхових резервів - резервів збитків. 
Формування резервів збитків українськими страховиками здійснюється при наявності відомих вимог страхувальників (перестрахувальників) на звітну дату, що підтверджується відповідними заявами. 
Величина резерву збитків на звітну дату є сумою зарезервованих несплачених сум страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників, по яких не прийнято рішення про повну або часткову відмову у виплаті страхових сум. 
Величина резерву збитків відображається у відповідній окремій статті балансу страховика як технічний резерв. 
Сума збільшення величини резервів збитків у звітному періоді належить до втрат страховика, сума зменшення - до доходів від страхової діяльності. 
Вимоги до перестраховиків згідно з договорами перестрахування при настанні страхових випадків у звітному періоді формують права вимоги до перестраховиків і обліковуються як частка перестраховиків у резервах збитків. Збільшення (зменшення) суми таких вимог до перестраховиків у звітному періоді відповідно збільшує (зменшує) доход від страхової діяльності. 
НАСК «Оранта» не формує резерву збитків, пояснюючи це відсутністю розривів у відшкодуванні шкоди по страхових випадках. 
На мій погляд, для визначення збитковості кожного виду страхування, а також визначення страхового тарифу, облік резерву збитків, що сталися, але не заявлені, варто вести по кожному виду страхування окремо. Наприклад, якщо резерв збитків, що сталися, але ще не відомі не приймається до розрахунку або невірно розрахований, то фінансові результати на звітну дату будуть завищені. Збитки, що сталися в наступні періоди являються не забезпеченими покриттям страхових резервів. Як правило, надходження повідомлень про збитки протягом тривалого часу по видам страхування відповідальності визначає їх високу збитковість, а інколи і невірний розрахунок страхового тарифу. Якщо розглянути страхування майна, то ситуація складається відмінна. Завищений резерв збитків, що сталися, але не відомі, по страхуванню майна призводить до негативного фінансового результату. 
Не вірне визначення величини резерву збитків, що сталися але не заявлені по видах страхування може призвести до невірного вибору страхового портфеля, що в кінцевому підсумку може призвести до банкрутства страховика. Окрім того, страховику необхідно враховувати обсяг збитків, що сталися, але не відомі при визначенні страхового тарифу, оскільки ігнорування цього фактору може призвести до неадекватності отриманих страхових премій страховим зобов'язанням. 
Виходячи із зарубіжної практики, резерв збитків, що сталися, але ще не відомі повинен лише певною мірою відповідати збиткам, що сталися. Немає необхідності доводити обсяг цього резерву до рівня, який був би достатнім для ліквідації збитків, що сталися, але не заявлені за найбільш збиткові роки, оскільки зарубіжні страховики формують і інші технічні резерви (резерв коливань збитковості). Завищений обсяг резерву збитків, що сталися, але не відомі може призвести до негативних фінансових результатів страховика. Тому обсягу цього резерву при рівномірному надходженні страхових премій достатньо бути адекватним протягом певного періоду. Варто відмітити, що обсяг цього резерву планується виходячи з величини збитків, що сталися, але не заявлені за ряд років і не може бути абсолютно точним, на відміну від резерву заявлених, але не врегульованих збитків. У Великобританії законодавством передбачене певне завищення резерву збитків, що сталися, але не врегульовані з метою забезпечення виконання страхових зобов'язань у несприятливі роки. 
Аналіз результатів розрахунку величини резерву збитків, що сталися, але не заявлені показав, що найменша величина резерву отримана при розрахунку третім методом. Виходячи суто з математичних міркувань, цей метод є найбільш точним. Відповідно цей метод дозволяє найбільш точно розрахувати величину резерву збитків, що сталися, але не заявлені. 
Перший метод визначення резерву збитків, що сталися, але не відомі може викривляти точність його величини. Якщо б, наприклад, в одному з періодів величина цього резерву була збільшена за рахунок ряду крупних збитків, коефіцієнти тенденції розвитку збитків були б досить високими. Це б призвело до формування надлишкової величини резерву. З іншого боку, не відомі значні збитки, можуть призвести до неадекватності сформованого резерву. 
Одним з шляхів зведення до мінімуму цієї проблеми могло б стати введення середнього коефіцієнту тенденції розвитку збитків. Цей момент передбачений у другому методі визначення величини резерву збитків, що сталися, але не відомі. 
Відомості щодо попередніх періодів можуть містити відхилення від дійсного стану в силу того, що крупні збитки не повторюються регулярно. В зв'язку з цим, може виникнути необхідність коригування даних. Якщо збиток носить виключних характер, його можна не враховувати, а якщо враховувати, то при повторенні збитків такого масштабу кожні п'ять років їх можна рівномірно розподіляти на весь цей період. 
Крім того, необхідно враховувати склад страхового портфеля страховика, оскільки він може складатися з видів страхування крупних ризиків. Таке положення здатне посилити підтвердженість збитків, що сталися, але не відомі. Подібна ситуація може відобразитися на розмірах премій, але не обов'язково в сторону їх підвищення. 
Практика зарубіжного страхування визнає, що резерви збитків, що сталися, але не відомі представляють відносно не велику частку від усієї сукупності резервів збитків страховика (приблизно 10-20%). Більша частина резервів збитків спрямована на ліквідацію заявлених збитків. Саме тому необхідно прагнути досягти достатності всієї сукупності резервів збитків. 
 
 
 
 

1.3 Управління активами

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви. 
Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку. 
Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зобов'язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженнями страхових премії, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років. 
З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифіко-ваності. Зазначимо, що це і є основні вимоги до управління активами. 
Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом дивер-сифікованості коштів. 
Що ж до прибутковості активів страховика, то вона має значення при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому ііо компанії може досягатися позитивний фінансовий результат. 
Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливісіь оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кош-пі, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків, які становлять страховий порт4)ель страховика. Якщо страховик здійснює страхування таких видів, серед яких присутні високоризикові (авіаційне страхування, страхування відповідальності і т. ін.), йому в короткий термін необхідно буде перетворити свої активи на готівкові кошти. Отже, страховикові з ризикових видів страхування доцільно мати високоліквідні активи. 
Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємо-замінюваними характеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низьку прибутковість. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифіковспіість — це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування. 
Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, перебувають у розпорядженні страховика протягом терміну дії договору страхування, тобто, як правило, до одного року. Максимальний період часу між датою акумулювання коштів у страхові резерви та датою їх використання для страхових виплат становить рік. Але частина коштів може знадобитися в будь-який час для відшкодування збитків за цими договорами страхування. Тому кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи. 
Кошти, що акумульовані в резерви коливань збитковості та катастроф, призначені для забезпечення виконання страховиком своїх зобов'язань за договорами страхування у випадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Кошти цих резервів можуть використовуватися не щороку, тому вони мають бути інвестовані в довгострокові активи. Але вони повинні бути високоліквідними, коли постане потреба використати їх за призначенням. 
Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни до договорів і виконання зобов'язань здебільшого по закінченні строку дії договору або в обумовлений строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень. 
Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та менш ліквідні види активів. 
При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутний фонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви. 
Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів. Компанії, які здійснюють страхування життя, на відміну від страховиків, що проводять ризиковані види страхування, довше володіють коштами і можуть інвестувати їх у нерухомість, державні цінні папери та інші довгострокові активи. Для компаній, які здійснюють ризикові види страхування, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах. 
Згідно із Законом України «Про страхування» страхові резерви мають бути представлені активами таких категорій: 
• грошові кошти на розрахунковому рахунку; 
• банківські вклади (депозити); 
• нерухоме майно; 
• цінні папери, що передбачають одержання доходу; 
• цінні папери, що емітуються державою; 
• права вимог до перестраховиків; 
• довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя). 
З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов'язань установлюється державний контроль над інвестиційною діяльністю. Директивами ЄС установлені розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення в нерухомість — не більш як 10 % загального обсягу резервів за кожним об'єктом; вкладення в акції, які котируються, та гарантовані кредити — не більш як 10 % розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити — не більш як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, — не більш як 10 % у сукупності вкладень; у готівку— не більш як 3 % загальної суми резервів. 
Положенням про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування, відмінних від страхування життя, визначена величина окремих категорій активів, які беруться для представлення технічних резервів і обліковуються як розміщення технічних резервів у обмежених обсягах (у відсотках до обсягів наявних технічних резервів). Розглянемо ці активи. 
• Банківські вклади (депозити) — в кожному банку не більш як ЗО; 
• нерухоме майно — не більш як 10; 
• права вимоги до перестраховиків — не більш як 50; 
• цінні папери, що передбачають одержання доходів, — не більш як 40, утому числі: 
акції, які не котируються на фондовій біржі, — не більш як 15, з них акцій одного емітента — не більш як 2; 
акції, які котируються на фондовій біржі, — не більш як 5 одного емітента; 
облігації — не більш як 5, з них облігацій одного підприємства — не більш як 2. 
У разі, коли обсяги страхових резервів, сформованих в іноземних валютах, перевищують 10 % від загальної суми активів страховика для забезпечення ліквідності та безпечності розміщення резервів, не менш як 60 % їх мають бути представлені у цих самих валютах активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку в іноземній валюті; банківські вклади (депозити) в іноземній валюті. 
З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням розміру страхових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Але обсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від банківських, ще малий. Це тому, що розмір статутних фондів страхових компаній значно менший. ніж розмір таких самих фондів банків. 
Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добра передумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включати до собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б надавати податкові пільги. 
Зростання інвестиційної можливості страхової системи забезпечувалося б наявністю державної перестрахувальної компанії. Низька фінансова місткість українського страхового ринку призводить до того, що значні суми страхових премій, тобто інвестиційні ресурси, надходять до іноземних перестрахувальних компаній. Наявність державної перестрахувальної компанії сприяла б акумулюванню певної частини страхових премій, які нині надходять за кордон. Така компанія могла б узяти на себе відповідальність за ризиками, які перевищують суми, що їх здатні лишити в себе прямі страховики. Частина цієї суми могла б лишатися на власне утримання, а решта — бути переданою іншим страховим та перестрахувальним компаніям у нашій державі та за її межами. Завдяки цьому зменшилася б частка страхових премій за договорами перестрахування в інші країни і збільшився б обсяг власних інвестиційних кошті в. 
Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальника. Слід також приділити увагу вимогам, які застосовуються при визначенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком. Щоб вкладення страховика були доцільними, перегляд структури та рівня покриття інвестиційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх ліквідність. Тому ефективна інвестиційна діяльність страховика залежить насамперед від розвитку фінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страхових компаній. 

      1.2. Особливості страхування  майна юридичних  та фізичних осіб 

      Майнове страхування є найширшою галуззю  страхового ринку, включаючи цілий  комплекс видів страхування (вантажів, усіх видів транспорту, майна фізичних і юридичних осіб, заставного майна), які належать до загальних (ризикових) видів страхування. Сутність останніх проявляється в наданні необхідної економічної допомоги страхувальникам – громадянам у разі знищення або пошкодження їхнього майна внаслідок непередбачених обставин (стихійного лиха, пожежі, викрадення та ін.). На сьогодні страхування майна становить найзначніший сегмент страхового ринку, його частка вже перевищила 70%. Загалом зростання цього сектора в середньому становить близько 25-30% щорік, що для України можна вважати досить непоганим показником. На думку експертів і учасників ринку, така стрімка динаміка зумовлена кількома об’єктивними причинами.

      На  рівень розвитку майнового страхування суттєво впливають будь-які порушення в обсягу й структурі їхнього майна. У свою чергу, обсяг і структура майна громадян залежать від їхніх доходів. Як відомо, зі збільшенням доходів зростає і обсяг особистої власності. Тому виникає необхідність страхування майна, особливо від найпоширеніших видів ризиків: фінансових та «вогневих», які відповідно в 2004 році становили 57,5% та 11,5% (див. рис. 2).

      Суттєвим  стимулом для розвитку ринку майнового  страхування є посилення зацікавленості власників, а також розпорядників майна в його збереженні, що пов’язано з масовою приватизацією в Україні і поступовим подоланням стереотипу про те, що держава відшкодує завданий збиток. 

Рис. 2. Структура  страхових платежів майнового страхування 

      Важливу роль відіграє також населення промислового виробництва, поліпшення інвестиційного клімату і зростання товарообігу  між Україною та іншими країнами. Нерідко  вимога страхування є неодмінною умовою інвесторів, які вимагають  набути кваліфікованого страхового покриття, щоб захистити свої капіталовкладення.

      Роль  каталізатора на цьому етапі відіграють банки, що вимагають страхування  застави і при кредитуванні клієнтів – юридичних і фізичних осіб. Щоправда, як зазначають експерти, в  Україні така форма роботи незрідка перетворюється на псевдострахування, що супроводжується ще й наполегливою «рекомендацією» страхуватися в компанії, на яку вкаже банк, а саме – в кептивній фірмі, створеній на основі капіталу банку.