Рынок труда и тенденции его развития

         Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високо розвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво. В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найманої робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикано-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони переказують своїм сім'ям на батьківщину.             Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається паралельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капіталу відбувається тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили. Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні держави» — Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 20 ст. широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес: робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто нелегально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинуті центри Заходу. Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний соціально-економічний характер, що визначається розвитком трудових ресурсів, національних ринків праці, процесами розподілу та перерозподілу робочої сили. [6 ст.123-129]

         Важливою характеристикою міжнародного ринку пращ є ступінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має територіальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'язане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищенням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей. Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв'язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої участі всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтеграційних процесів. [6 ст.146-148] 
 
 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ВИДИ ТА МОДЕЛІ РИНКУ ПРАЦІ

     Ринок праці включає не тільки економічні, але й соціальні, правові та психологічні відносини. У різних країнах формування цих відносин історично відбувалося  не одночасно. У результаті в окремих  групах країн або окремих країнах  виникли певні відмінності.

     Країнні відмінності в формуванні ринків праці пов'язані з розходженнями  в наймі, заповненні підприємств, фірм робочою силою, підготовки персоналу, організації профспілок, історичних традиціях. Якщо подивитися на ринок  праці під цим кутом зору, то можна виділити два основних види: зовнішній (загальнонаціональний) і  внутрішній (внутрифірмовий) ринок.

     Зовнішній (загальнонаціональний) ринок праці  характеризується відкритістю, доступністю, конкурентність для всіх осіб найманої праці. Заповнення робочих місць  здійснюється шляхом набору основної маси робочої сили, підготовленої  поза меж підприємства. Це означає, що останнє визнає диплом, сертифікат навчальних закладів, що знаходяться  поза їхнім контролем. На самому ж  підприємстві основною формою підготовки залишається учнівство. Наймання працівників  відбувається індивідуально. Однак, на цей процес впливає держава через  законодавство. Роботодавець повинен  враховувати закони «Про зайнятість населення», «Про мінімальної заробітної плати», «Про охорону праці» та інші, пов'язані з соціально-трудових відносин. Працівник також виходить з цих  законів. Величина заробітної плати  встановлюється шляхом переговорів, торгу, узгодження інтересів сторін.

     Внутрифірмовий  ринок праці характеризується закритістю. Рух робочої сили здійснюється в основному в рамках фірми, тобто перехід (переклад) робочої сили з одного робочого місця на інше, оволодіння суміжними спеціальностями. Найм основної маси працівників здійснюється шляхом колективних переговорів після закінчення терміну дії попереднього договору. У результаті узгодження позицій, вирішення спірних питань полягає черговий колективний договір. Він також враховує передбачені законодавством обов'язкові для виконання норми. Підготовка персоналу здійснюється в основному усередині підприємства і переслідує цілі конкретного підприємства. Внутріфірмові ринки відособлені один від одного. На них відкладає відбиток характер виробництва і внутрішній розпорядок роботи. Тому кадри тієї чи іншої фірми володіють незначною конкурентоспроможністю на зовнішньому ринку. Даний вид ринку вирішує два завдання: 1) забезпечення процесу передачі специфічних знань і досвіду внутрішньофірмового від старих працівників до нових; 2)запобігання витоку накопичених знань і досвіду за межі фірми.

     2.1 За країнами

     За  країнами виділяють наступні ринки  праці:

     - Японська модель ринку праці  - відмінною рисою японської моделі ринку праці є «система довічного найму», що гарантує зайнятість на весь термін трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій всередині компаній;

     - Шведська модель ринку праці,  що має яскраво виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання найбільш тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання при домінуванні державного регулювання. Активність держави проявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості; перепідготовку робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності;

     - Російська модель ринку праці,  яка знаходиться на стадії  становлення, оскільки  у радянський період його розвиток стримувався. Виникло і збільшується число приватних навчальних закладів, хоча учнів у них небагато, зберігається ще база для підготовки робочої сили на підприємствах. Вони створюють основу для розвитку внутрішнього ринку. Але можна з упевненістю сказати, що домінуючим буде все ж таки зовнішній ринок.

     - Модель ринку праці США. На ній мені хотілося б зупинитися детальніше.

     Дана  модель характеризується високою активністю суб'єктів ринку праці, заохочувати  державною політикою підтримки конкурентного стану економіки і всієї життєвої установкою на індивідуальний успіх, на заробляння грошей, яка культивується у суспільстві його основними інститутами (державою, засобами масової інформації, наукою, літературою, освітою і т.д.). Пересічний американець заражений бажанням купувати гроші, класти їх у банк, купувати акції і т.д., щоб знову отримати гроші, але вже з прибутком, словом, заохочується активна роль підприємця і працівника.

     Політика  зайнятості на підприємствах орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між  підприємствами, на прийом вже підготовлених  в навчальних закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата  виступає як результат індивідуальних і колективних переговорів, укладення  договору або колективного договору. Важливу роль у колективних переговорах  грають профспілки. Більшість з них  будується за галузевим принципом. У результаті заробітна плата  залежить від попиту та пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства.

     Страхування по безробіттю регулюється федеральними законами і законами штатів. Федеральний  закон встановлює загальні принципи страхування з безробіття, які  потім деталізуються в законах  кожного зі штатів. Страхові внески з безробіття платять підприємці та наймані працівники, велика частка їх падає на підприємців. Зібрані  гроші прямують окремо до федерального фонду та фондів штатів.[7 ст.101-130]

     2.2 За окремими деталями

     Зрозуміло, що кожна країна має свою власну соціально-економічну стратегію, свою власну систему пріоритетів, її населення  характеризується особливою ментальністю, особливим рівнем професійної та освітньої підготовки, нарешті в  кожній країні існує специфічне культурне  середовище, історичні традиції, а  відповідно ринок праці кожної держави  має свої власні, тільки йому притаманні риси. Проте, якщо абстрагуватися від  окремих деталей, можна виділити три найпоширеніші моделі:

- патерналістську - головною ознакою якої є опікування найменшого працівника працедавцем (яскравий цьому приклад Японія);

 - соціал-демократична модель, опирається на на проведення державою активної політики ринку праці, на підготовку і перепідготовку кадрів, на створення нових робочих місць (Швеція);

- ліберальна модель, на якій би хотілося зупинитися детальніше, оскільки, на мою думку, вона є найбільш динамічною і відповідно найбільш адаптованою до сучасного етапу розвитку економіки та найбільш пріоритетною. Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії; для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням в кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і найманих працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).

     Робоча  сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Цим  пояснюється те, що професійна кар’єра  пов’язана зазвичай зі зміною місця  роботи, а при скороченні потреб в робочій силі працедавці (на відміну  від японських) вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. Внаслідок цього безробіття в ліберальній моделі виникає  набагато частіше, тобто тривалість безперервного періоду, протягом якого  пересічний громадянин має робоче місце, - значно коротша за інші моделі, але  й тривалість безробіття – також  менша. [7 ст. 140-160]

     3.1 Тенденції розвитку міжнародного ринку праці

     Основними тенденціями розвитку міжнародного ринку праці є його глобалізація, посилення міграційних процесів, розширення використання міжнародних  трудових норм тощо.

     Глобалізація  ринку праці, яка являє собою формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання тієї чи іншої людини, розвивається на фоні глобалізації економіки. Причини пожвавлення цього процесу такі: формування системи міжнародного поділу праці, розвиток світової інфраструктури та світової валютної системи; міжнародна міграція населення; стрімке зростання світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій; швидкі технологічні зміни.

     Головною  проблемою, яка виникає внаслідок  глобалізації економіки, є обмеження  можливостей формування макроекономічної політики, в тому числі в галузі праці та соціально-трудових відносин. Річ у тім, що глобалізація економіки  сприяє поглибленню вже існуючої нерівності в сферах продуктивності праці, доходів, матеріального благополуччя та заважає досягненню рівності можливостей  в соціально-трудових відносинах.