Рынок труда и тенденции его развития

ВСТУП

     Перехід України від адміністративно-командної  економіки до ринкової, яка базується  на широкому використанні економічних  методів, активізує ряд соціально-економічних  проблем. Зараз уже нікого не дивують  безробіття та інфляція, страйки і  соціальна напруженість у суспільстві, які спричинились в Україні переходом  до ринкових відносин.

     За  порівняно короткий проміжок часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; створено мережу державних і комерційних установ інфраструктури ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; в навчальних планах вузів з'явились навчальні дисципліни з проблем ринку праці й зайнятості; в наукових журналах і збірниках усе частіше з'являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулюванню зайнятості населення, соціальному партнерству і т. п.; видано ряд навчальних посібників, у яких висвітлюються проблеми ринку праці тощо. Проте процес формування уявлень про ринок праці як науку й навчальну дисципліну ще не завершено. Залишається актуальною потреба у відносному уособленні ринку праці як навчальної дисципліни, в чіткому визначенні її предмета, в збагаченні її змісту на основі нових знань, що дасть змогу підвищити соціально-економічну культуру спеціалістів, якісно розширити професійні знання й навички в сфері праці та регулюванні трудових відносин, оскільки активізація в сучасному світі, і насамперед у Західній Європі,інтеграційних процесів є важливим чинником для формування міжнародного ринку праці. Європейським союзом в даний час досягнута висока ступінь об'єднання національних ринків праці. Починаючи з 1992 року,всі, хто працює за наймом у країнах ЄС отримують єдиний документ про зайнятість,в якому зазначаються роботодавець, місце і тривалість роботи,величина винагороди та її умови, а також вид соціального страхування. Зворотній бік цього процесу - значна складність працевлаштування в країнах ЄС для іммігрантів з інших країн. Чому ж у всьому світі така увага приділяється міграції трудових ресурсів?   Найголовніше: експорт робочої сили приносить країнам-експортерам чималі доходи від переказу коштів мігрантів на батьківщину. Адже суми переказів можуть досягати декількох мільярдів доларів. Досить сказати, що з 80 країн, що дають відомості про свої платіжних балансах в Міжнародний валютний фонд, 52 країни мають доходи від експорту робочої сили.  У 15-ти країн середньорічний дохід від експорту робочої сили перевищує $ 1 млрд. Крім того, за деякими оцінками дослідників,реальні доходи країни-експортера робочої сили в два рази вище декларованих, оскільки мігранти, повертаючись на батьківщину, як правило,привозять з собою цінності та заощадження, новинки техніки, обладнання.

        Актуальність розгляду даної теми як раз і полягає в тому, що Україна має можливість поповнити свій бюджет, включившись у світову практику. За даними Міжнародного валютного фонду, за середньою нормі прибутковості, експорт товарів у середньому приносить 20% доходу, тоді як експорт послуг - 50%!  Отримуючи від експорту трудових ресурсів мільярди доларів щорічно,багато держав, природно, підтримують свою експортну спеціалізацію, що стала для них не тільки одним з основних джерел валютних надходжень, а й способом підтримки соціальної стабільності,що не вимагає, що важливо, витрат державних коштів. Крім того, розвиток експорту робочої сили покращує стан національної валюти. Метою даної роботи є розгляд функціонування міжнародного ринку робочої сили і окремих її аспектів (структури, динаміки і т.д.), а також особливостей включення в цей процес нашої країни. 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА СВІТОВОГО РИНКУ ПРАЦІ

     1.1 Сутність світового  ринку праці

         Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.     Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у багатьох напрямах. Головні серед них:

• умови праці, способи найму і звільнення працівників;
• оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;

• надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;
• соціальне страхування;
• надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання, відпочинку і т. д.

          Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили. Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці. [1, ст.40-45] Слід зауважити, що в епоху колоніалізму, попит на закордонну робочу силу не відігравав будь-якої серйозної ролі в міжнародній експансії капіталу. Діяльність міжнародних компаній мала тоді переважно торговельний та фінансовий характер. Сучасна ж структура попиту на робочу силу значно ускладнилась, і вона часто містить як її необхідний компонент Попит на іноземних працівників. Саме в нинішню епоху, коли ринкові відносини стали панівними у світовому господарстві, міграція досягла глобальних розмірів та найрозвинутіших форм. Об'єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили різної національної належності пов'язані з розвитком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне виробництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. В межах ТНК із часом виник свій внутрішній ринок праці, який характеризувався частими переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу. Паралельно з усіма цими процесами посилювалась також диференціація і серед самих країн, у результаті чого світова економіка набула з часом багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні цієї ієрархії опинились колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інформаційної економіки. Ці ж країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинились країни з традиційною індустріальною економікою. З одного боку, їм відведена роль виробників масової стандартизованої продукції, з іншого — ці країни стали постачальниками дешевої робочої сили. Останнє стосується також країн з аграрною, сировинною економікою, яким дісталися найнижчі рівні ієрархії. За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовуванні до вимог наймачів. [2 ст. 20-25]

         Також хотілося б виділити основні функції сучасного ринку праці, а саме: 1) суспільний поділ праці; 2) інформаційна — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили; 3) посередницька — узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць; 4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили; 5) регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; 6) ціноутворююча — забезпечення конкурентного середовища для суб’єктів трудових відносин; 7) пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу; 8) резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов’язані між собою і доповнюють одна одну. [3 ст.60-64]

          1.2 Структура світового ринку праці

         Важливим моментом в процесі аналізу ринку праці є його поділ на сегменти. Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці — це об’єктивно обумовлений процес структуризації ринку праці, при якому під впливом політико-економічних та соціальних факторів розвитку суспільства виникає необхідність його розподілу на окремі субринки або сегменти, які відрізняються характеристиками та правилами поведінки, з урахуванням особливостей кожної категорії працівників. Ознаками сегментації можуть бути:

 ·  територіальне положення — регіон, район тощо;

 ·  демографічні характеристики —  статевовіковий і сімейний склади  населення;

 ·  соціально-економічні характеристики  — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний  склад працівників, стаж роботи  тощо;

 ·  економічні критерії — розподіл  покупців за формами власності,  за їхнім фінансовим станом; розподіл  працівників за рівнем матеріальної  забезпеченості та ін.;

 ·  психографічні показники — особисті  якості працівників, їх належність  до певних верств і прошарків  суспільства тощо;

 ·  поведінкові характеристики —  мотивація зайнятості та ін.

        Всі ознаки можна об’єднати у три групи: професійно-галузеву, кваліфікаційно-оплатну та соціально-демографічну. [4, ст. 100-107]

          Взагалі ж у структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейовані працівники з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем. Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах. Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, удавшись до депортації. Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

         На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою Мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас слухняними, надійними, спритними в роботі і т. д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються. Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікації певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування. Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.). [5, ст.40-48]