Рынок как фактор рыночной трансформации

Викладений вище недостатньо розвинений стан державних інституцій, а також негативний вплив корпоративного капіталу на економічну політику держави, спричинили в Україні анархію владних угруповань. Розглядаючи питання економічного і державного порядку Вальтер Ойкен підкреслював, що в історії середньовіччя анархія спричинила тенденцію до абсолютизму, а сучасна анархія владних структур веде до панування більш страхітливих порівняно з абсолютизмом сил, а саме до тиранії [7, С.101].

1.2. Трансформація функцій держави на терені пострадянських країн

Процеси ринкової трансформації економіки перебувають у тісному взаємозв’язку з демократичними перетвореннями базисних політичних засад функціонування суспільства. Важливими детермінантами цих перетворень є свобода вибору, конкурентне середовище та плюралізм форм власності. Останні формуються через процеси роздержавлення і приватизації. Вони створюють, як уже зазначалося, лише одну із необхідних умов становлення і розвитку системи ринкових відносин. Водночас економічна діяльність держави в період трансформаційних процесів є надзвичайно складною та дискусійною. З одного боку, до функцій держави входить регламентація економічних процесів, що має принципове значення для формування сучасних ринкових відносин. Доки нові елементи, форми, методи господарювання ще не склалися в систему, тобто перебувають у стадії становлення, її відтворення потребує підтримки і допомоги з боку держави. Іншими словами, важливим атрибутом ринкової системи і своєрідним гарантом її існування стала держава у своїй економічній і соціальній політиці.

У недалекому минулому у вітчизняній економічній літературі практично загальновизнаною була концепція, відповідно до якої «соціалістична держава справляє активний вплив на всі сторони економічного життя: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Державні органи керують розробленням й організовують здійснення планів розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, товарообороту, заготівель, будівництва, фінансів, контролюють виконання цих планів, призначають керівників підприємств. Держава здійснює розподіл сукупного суспільного продукту, організовує матеріально-технічне постачання підприємств, веде зовнішню торгівлю, контролює міру праці і споживання» [27, С. 20 – 33].

Перебудовні процеси, що мали місце в другій половині 1980-х років, до певної межі змінили уявлення про економічну роль і функції держави. Так, у підручнику «Політична економія», який було випущено у світ у 1988 р. за редакцією В. А. Медведєва, Л. І. Абалкіна, О. І. Ожерельєва, зокрема, зазначалося, що держава не обов’язково повинна брати на себе безпосереднє керівництво всіма підприємствами, оскільки економічна роль держави ефективно забезпечується різноманітністю форм її діяльності [28, С.176]. Аналіз конкретних функцій держави в економічній сфері доводить, що сутність підходу авторів підручника збігається з доктриною, що її дотримувалася офіційна радянська політекономія.

На їхню думку, в економіці держава покликана виконувати такі функції:

                 безпосереднього господарювання;

                 керівництва господарською діяльністю підприємств, об’єднань та інших ланок економіки і її регулювання;

                 визначення правил економічної поведінки всіх суб’єктів господарювання;

                 керівництва зовнішньоекономічною діяльністю.

Незважаючи на деякі корективи старих уявлень, суттєві базисні функції держави в економічній теорії, одержавлення економіки в господарській практиці фактично перегляду не піддавалися. І це не випадково, оскільки необхідність збереження домінуючого становища так званої загальнонародної (насправді державної) власності на засоби виробництва сумніву не викликала. Тому в рамках централізованої планової моделі господарювання подібні погляди на роль і функції держави були цілком закономірними і логічними. Однак ринок — це саморегулівний механізм, який установлює рівновагу в економічній системі. Окремі періоди розвитку економіки можуть супроводжуватись її стагнацією та кризами з високим рівнем безробіття і надмірною інфляцією. Оскільки найвідчутніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, то політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави щодо антициклічного регулювання.

На основі викладених у третьому розділі нормативних положень можна провести класифікацію сучасних функцій держави в змішаній економіці. Як видно із табл. 1.2.1, широке втручання держави в ринкові процеси має певні межі, зумовлені відповідними неспроможностями [26, С.71-76].

Подібний перехід передбачає відновлення деяких істотних функцій командно-планової економіки, насамперед централізованого розподілу найважливіших сировинних ресурсів за твердими цінами, упровадження державного замовлення, за невиконання якого керівники підприємств несуть не тільки матеріальну, а й адміністративну відповідальність, контролю за фінансовими ресурсами комерційних банків, «замороження» «великої» приватизації, націоналізації ряду структуроутворювальних підприємств і фінансових інституцій, обмеження імпорту споживчих товарів, обов’язкового продажу переважної частини валютної виручки від експорту, обмеження вивезення валюти тощо. На нашу думку, перехід до подібної «мобілізаційної моделі» [17, С. 81] означатиме визнання повної невдачі політики ринкових реформ і тимчасовий відхід на позиції командної економіки.

Разом з тим перед Україною постає ряд гострих проблем середньо- і довгострокового характеру, пов’язаних з регулюванням перехідних процесів, формуванням вектора економічного розвитку, який у перспективі дасть змогу перейти від стихійного нецивілізованого ринку до соціально орієнтованого ринкового господарства.

Таблиця 1.2.1 Економічні функції сучасної держави

Серед цих проблем насамперед варто зупинитися на ролі держави у процесі «первісного нагромадження капіталу» [6, С. 3—14]. В Україні, як і в багатьох пострадянських країнах, основними методами первісного нагромадження є перерозподіл створеного продукту та національного багатства розподільними коаліціями та впливовими групами політичного тиску.

Відповідно до загальних рекомендацій щодо проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і знижувати податки для стимулювання виробничих витрат приватного сектору в період масового безробіття або відповідно скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб оптимізувати витрати приватного сектору в період, коли суспільство особливо потерпає від інфляції [26, С.71-76].

Для розв’язання цих складних завдань держава має досить широкий вибір напрямів діяльності:

     фіскальна і грошова політика, яка охоплює сукупність заходів у сфері грошового обігу і податків, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні;

     соціальна політика, у тому числі політика регулювання доходів, яка відповідає сукупності заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних прошарків і груп населення;

     зовнішньоекономічна політика як система заходів, спрямованих на розвиток і регулювання економічних, насамперед торговельних, відносин з іншими державами.

До фіскальної політики передусім належить діяльність держави щодо використання податково-бюджетних інструментів з метою регулювання сукупного рівня економічної активності. За допомогою цих інструментів держава розв’язує питання національної безпеки, забезпечує потреби населення в суспільних товарах і послугах, вирішує економічні, соціальні та інші проблеми. Через кошти бюджету держава може впливати на безробіття й інфляцію, стимулювати ділову активність суб’єктів господарювання. Але непродумане застосування цього інструменту (наприклад, установлення непомірно високих податків) перетворює фіскальну політику на фактор, що дестабілізує економіку.

Не менш важливим інструментом впливу держави на економіку є грошово-кредитна політика. Здійснюючи регулювання грошової маси у сфері обігу, держава може впливати на рівень інфляції, ціни, інвестиційні процеси, обсяг виробництва і темпи економічного зростання, рівень споживання населенням матеріальних і духовних благ. Чітка емісійна політика держави виключає як безконтрольний випуск і запровадження в обіг надлишку грошової маси і незабезпечених цінних паперів, так і штучне обмеження їх. Стабілізація валютного ринку, своєчасне погашення державної і міжгосподарської заборгованості потребують організації жорсткого регульованого і контрольованого грошово-кредитного обігу, зі сплатою податків від сукупних доходів, у тому числі від великомасштабної «тіньової» сфери [30, С.133-138].

На етапі становлення ринкової економіки механізм діяльності держави має вирішувати цілий ряд проблем. Передусім це — формування нової системи відносин власності, становлення підприємництва, у тому числі малих, середніх і фермерських господарств, а також визначення оптимальних обсягів державного сектору економіки тощо. Розв’язання цих складних питань неможливе без цілеспрямованої діяльності держави. Однак, аналізуючи спроби теоретичного обґрунтування цих питань у країнах з розвинутою економікою, окремі економісти вважають, що «не існує загальноприйнятного теоретичного пояснення» [6, С.13-14].

Практичні рішення залежать від наявних обставин, які склалися в умовах тієї чи іншої країни. Проте нерідко при переході до ринкової економіки держава намагається негайно приступити до реалізації функцій, що їх здійснюють держави в розвинутій ринковій економіці. При цьому не враховується той факт, що перш ніж стати одним із регуляторів ринкової економіки держава має виступити основним суб’єктом регулювально-створювального процесу переходу до такої системи економіки 8,С.9.

По-перше, такий перехідний період, як зазначалося, не є одномоментною зміною попередньої економічної системи: тривалий час ще існують елементи поєднання старої та нової економічної системи з притаманними їм методами господарювання та їх взаємодією. Продовжують діяти колишні інституційні та економічні структури з їх методами господарювання. За такої ситуації сформовані приватні економічні структури та «вживлювані» ринкові методи господарювання також функціонують і реалізуються не в чистому вигляді.

По-друге, якщо у функціонуючій розвинутій ринковій економіці заходи стабілізації є архіважливими, то при переході до ринкової економіки вони мають бути домінуючими. При цьому такі заходи набувають не вузької грошово-фінансової сутності, а ширшого загальноекономічного змісту, коли головне завдання полягає в тому, щоб у процесі проведення реформ зберегти досягнутий економічний потенціал і забезпечити в цих межах стійке функціонування економіки.

По-третє, при переході до ринкових відносин виникає інша, ніж у розвинутій ринковій економіці, проблема поєднання централізованого державного регулювання і децентралізованого приватнопідприємницького саморегулювання, зміни їх характеру і ролі у вирішенні завдань як макроекономічного реформування, так і стабілізації економіки. Критерій тут один — успішне розв’язання накреслених завдань на кожному етапі трансформаційного процесу [30, С.133-138].

По-четверте, масштаби, форми і методи діяльності та її ефективність суттєво різняться у кожній країні. Вони відображають історію, традиції, тип теологічної та національної культури, масштаби країни та її геополітичне становище тощо. Усе це має належним чином ураховуватися в наукових пошуках підходу до визначення змісту як стабілізуючих, так і створювальних засобів держави у перехідний період. В українській ситуації її роль актуалізується і безпрецедентним у світовій практиці падінням виробництва за період ринкових реформ.