РПС та РЕ України

Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва. Основними принципами політики України повинні бути:

- перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;

- всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним;

- пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;

- потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів [12 – c.200].

 

Висновки до розділу

 

Розміщення продуктивних сил – це складний процес, що охоплює аналогічні часткові процеси: заселення нових територій (первинне заселення), їхнє освоєння (наприклад природних ресурсів), концентрацію і розосередження об’єктів господарської діяльності, створення і формування ядер, каркасу територіальної організації господарства (мережі міст, інфраструктуру) тощо.

Поступово зростав певний практичний інтерес до причин, особливостей, методів розміщення продуктивних сил. У сучасних умовах найбільш актуальним є дослідження сутності розміщення продуктивних сил, аналіз змісту і взаємозв’язків його головних компонентів, вивчення характеру, особливостей становлення і розгортання процесів розміщення виробництва на різних територіальних рівнях.

Створення у нашій  країні спільних підприємств і відкритих  зон, активізація прикордонної торгівлі, розвиток економічних, торговельних, технологічних та інших зовнішніх зв’язків приводять до формування нових виробничих структур. Це позначається на спеціалізації господарства областей, темпах і напрямках економічного поступу країни. У таких умовах значення процесу розміщення продуктивних сил значно зростає.

Враховування  закономірностей регіональної цілісності дуже актуальне для України. Зараз провадиться пошук і "примірювання до України" різних моделей соціально-економічного розвитку, що виправдали себе в інших країнах світу. Проте усі вони мають бути піддані ретельному аналізу й розглянуті крізь призму української специфіки. Такий великий (у масштабі світової економіки) регіон, як Україна повинен мати власну модель розвитку. Україна складається з кількох економічно цілісних регіонів, яким властива своя специфіка. Кожний з них має визначатись як самостійний об'єкт соціально-економічного управління, котре передбачає розумне збереження централізованого й регіонального елементів.

Дотримання  принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Пізнання й практичне використання закономірностей розміщення продуктивних сил допомагає краще розмістити виробництво, найефективніше організувати територію, провадити оптимальну регіональну політику. Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами.

На вищій  стадії економічного розвитку країни переходять до імпортзамінної політики. Вона полягає у розвитку тих видів виробництв, продукція яких має широкий внутрішній попит, що дає змогу відмовитися від їхнього імпорту. Що стосується України, то основна маса продукції її підприємств реалізується всередині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію і "заробляють" валюту.

Регіональний  розвиток і розміщення продуктивних сил здійснюється в нових умовах господарювання. Посилення регіонально-адміністративного  управління і планування вносить відповідні корективи до територіальної організації суспільства.  Для впровадження в життя розглянутих принципів потрібно створити новий механізм відбору, постановки регіональних цілей, рангування черговості досягнення їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Чинники та умови розміщення продуктивних сил

2.1. Формування поняття «чинники розміщення продуктивних сил» та його систематизація

 

Концепція чинників розміщення продуктивних сил належить до фундаментальних  у системі наук про територіальну  їх організацію.

Чинники розміщення продуктивних сил – це сукупність численних різноякісних умов, ресурсів, передумов, потрібних для вибору місця розміщення або подальшого розвитку будь-якого соціально-економічного об’єкту з урахуванням його особливостей, виробничих критеріїв і поставленої мети.

Сукупність чинників утворює своєрідний механізм, необхідний для «запуску»  процесу розміщення. Чинники регулюють  кількісні та якісні характеристики розміщення усіх конкретних видів людської діяльності та  мають вирішальний  вплив на цей процес.

Якщо територіальний поділ праці  пояснює загальний механізм розміщення продуктивних сил у межах певної соціально-економічної системи, то сукупність чинників розміщення конкретних економічних, соціальних та інших об’єктів є важливим інструментом вирішення конкретної проблеми локалізації об’єктів. Їхній облік дає можливість уникнути помилок у розміщенні окремих підприємств, галузей і виробничих комплексів, підвищити економічну ефективність їхнього функціонування [13 – c.202].

Вплив конкретних чинників на процес розміщення продуктивних сил зумовлений, по-перше, істотними відмінностями територій, на яких розміщується і розвивається виробництво, і по-друге, - специфікою функціонування самих виробництв, що належать до різних галузей. Виходячи з цього, чинники розміщення продуктивних сил можна поділити на дві групи.

Першу групу утворюють сукупність умов розміщення продуктивних сил на конкретній території. Умови розміщення – це певні властивості території. Розрізняють чотири родові групи, або класи,   умов розміщення: природно-ресурсні, економічні, соціальні, екологічні.

Другу групу розміщення продуктивних сил утворюють вимоги, що висуваються  до розміщення і розвитку економічних об’єктів. Ця група охоплює власне чинники розміщення, зумовлені техніко-економічними особливостями, своєрідністю територіальної організації підприємств, галузей, виробництв.

У вартісній формі до чинників розміщення відносять витрати на сировину, матеріали, паливо й енергію, робочу силу, основні  фонди. Значення ринкового чинника  розміщення виробництва визначається витратами на транспортування продукції до місця її споживання.

Багаточинниковий аналіз розміщення виробництва дає можливість визначити  економічний ефект розміщення галузей, вибрати основні напрямки спеціалізації  економічних районів територіально-виробничих комплексів, обґрунтувати шляхи удосконалення територіальних економічних пропорцій на перспективу [8 – c. 194].

 

2.2. Аналіз тенденцій розвитку основних чинників розміщення продуктивних сил

 

Зміни, що відбуваються в техніці та технології, господарській діяльності в цілому, неминуче позначаються на зміні співвідношення  чинників розміщення продуктивних сил.

Природні ресурси.  Ця група чинників має важливе значення як для визначення структури господарства країни, так і для розміщення продуктивних сил. Природні ресурси – це об’єкти і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил та вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосереднього застосування в матеріальній діяльності.

Природні умови. Поняття «природні умови» охоплює властивості природи, істотні для життєдіяльності населення, але які на певному рівні розвитку продуктивних сил безпосередньо не беруть участі у виробництві, хоч і мають на нього вплив. Природні умови значною мірою визначають продуктивність і спеціалізацію сільського господарства, розвиток будівництва, технологічні характеристики певних виробництв, а також рівень життя населення [5 – c. 107].

Серед економічних чинників провідна роль у формуванні господарського середовища даної території належить інфраструктурі. У найбільш широкому розумінні інфраструктура є елементом продуктивних сил, що містить галузі, види діяльності з надання послуг виробництву (виробнича інфраструктура)   або населенню, а також забезпечення умов нормальної  життєдіяльності населення (соціальна інфраструктура).

Виробнича інфраструктура – це комплекс науково-технічних споруд, систем і служб, які необхідні для функціонування матеріального виробництва і забезпечують на окремій території безперервний рух вантажів, енергій, інформації тощо.

Забезпечення безперервності процесу  виробництва і споживання в умовах поглиблення галузевого і територіального  поділу праці є першочерговим  завданням виробничої інфраструктури. Розвиток її сприяє зниженню витрат виробництва, дає можливість більш раціонально розмістити кожну галузь суспільного господарства. Водночас вона не тільки створює передумови для функціонування матеріального виробництва, а й зумовлює зростання вартості сукупного суспільного продукту.

Постійно зростаючий влив на всі процеси, в тому числі на територіальну організацію виробництва, чинить соціальна інфраструктура.

Під соціальною інфраструктурою розуміють  сукупність галузей, функціонування яких спрямоване на задоволення матеріальних, духовних, фізичних і культурно-побутових потреб населення. Регіони, території, що мають відносно високорозвинену соціальну інфраструктуру, сьогодні є більш інвестиційно привабливими і мають дотаткові можливості для регіонального розвитку і розміщення продуктивних сил, для зростання всієї економіки.

Водночас при всій відносній  самостійності формування, функціонування, розміщення соціальної  інфраструктури безпосередньо залежить від рівня  розвитку продуктивних сил.

Соціальна інфраструктура певною мірою  впливає на процес територіальної організації виробництва через відтворення, використання і розміщення трудових ресурсів [2 – c.232].

Гармонізація відносин між природою і суспільством вимагає прийняття і реалізації цілої системи заходів. Серед них важливе значення належить раціональній територіальній організації продуктивних сил. Це також створення і застосування принципово нових технологій. Повинен ефективно діяти державний екологічний контроль за розвитком та розміщенням виробництва. Екологічний міжвідомчий експертизі мають підлягати всі великомасштабні господарські проекти. Саме з екологічною експертизою пов’язується вирішення проблеми надійності та комплексності прийнятих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

Людина та її інтереси мають бути головними чинниками розміщення виробництва. Адже людський чинник поновлюваний і, що є найголовнішим, удосконалюваний ресурс. А такі категорії, як компетентність, відповідальність, кваліфікація, утворюють так звані без капітальні чинники економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

Науково-технічний  прогрес. Всебічне використання його досягнень, розвиоок на їх основі нових галузей і вдосконалення наявних традиційних зумовлює зміни у структурі суспільного господарства, зрушення у розміщенні окремих виробництв. Розвиток науково-технічного прогресу характеризується повсюдністю поширення, тобто за своєю сутністю розвиток науки та техніки екстериторіальний, всеохоплюючий і має всебічний вплив на життєдіяльність людей.

Важливою особливістю  науково-технічного прогресу є й  те, що він впливає на процес розміщення продуктивних сил не безпосередньо, а опосередковано, через інші чинники, видозмінюючи, трансформуючи їх. Науково-тезнічний  прогрес є однією  з головни причин зростання потреби у висококваліфікованій робочій силі [18 – c. 305].

 

 

2.3.  Регіональні інтереси в розміщенні продуктивних сил

 

Нові методи регулювання  розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил можуть дати очікувані результати лише в тому разі, якщо повною мірою будуть враховані всі різноманітні інтереси суспільства, в тому числі підприємств, галузей, областей, міст, регіонів та інших територіальних одиниць.

Носіями регіональних інтересів  є соціальні суб’єкти діяльності, що пов’язані умовами свого існування з відповідною територією. Регіональні інтереси – це  відносини між індивідами та соціальними групами з погляду забезпечення умов свого існування та розвитку в адміністративно-територіальній одиниці.

Регіональні інтереси – тільки частина умов  і мотивацій життєдіяльності. Однак це саме та частина, яка однозначно визначає всю територіальну організацію суспільства. Тому такі інтереси мають бути предметом чільної уваги всіх органів влади та управління, що розроблюють і реалізують концепції, прогнози, плани, програми та проекти регіонального розвитку.

Відтворювальний характер і стабільна основа  регіональних інтересів є досить природними. Адже життєдіяльність регіону на відміну  від будь-якого підприємства або  іншого об’єкта не обмежена в часі. Отже, ресурси, умови існування регіону мають постійно відтворюватися [7 – c.201].

Найбільш значними параметрами, індикаторами регіональних інтересів  є такі їхні групи.

1. Відповідність рівня  і способу життя населення,  його окремих верств і груп державним або місцевим стандартам. Індикатори цієї групи узагальнено характеризують стан соціального потенціалу регіону. Він визначається сумою всіх життєвих благ, що отримує населення переважно за місцем проживання, і ступенем її ідентичності державним або місцевим стандартам.