РПС та РЕ України

ВСТУП

 

Традиційне економічне мислення – це мислення переважно  в образах галузі, підгалузі, міністерства, відомства. Територія, регіон у період відомчого управління сприймались  як дещо другорядне зі своїми дрібними інтересами та місцевими проблемами.

У ХХІ століття людство входить з новою соціальною і природоохоронною концепцією, виробленою під егідою ООН – Концепцією стійкого розвитку, яка спрямована на збалансованість соціально-економічного й екологічного розвитку країни, покращання стану природного середовища та розв’язання глобальних світових проблем. Стратегічний орієнтир України – стійкий розвиток, що передбачає першочерговість вирішення природно- і соціально-екологічних проблем запровадження нової філософії суспільно-природних відносин, спрямованої на їх паритетність, врівноваженість енергобалансу, забезпечення високої якості життя сучасного і прийдешніх поколінь, покращання глобальної демографічної та економічної ситуації.

Сучасне економічне мислення має бути, як мінімум, двомірним, значно місткішим. Його аналітичні засади мають ґрунтуватися на цілісному уявленні про взаємозалежність галузевого та територіального розвитку, взаємозв’язок економічного зростання та еволюції територіальної організації продуктивних сил.

Необхідність просторового сприйняття економіки визначається усвідомленням обмеженості використання території тільки для суто економічної діяльності. Практика підтверджує необхідність багатоцільової організації території.

Актуальність даної  теми пролягає в тому, що в останні  роки зростає значення властивостей і якостей території, регіону як своєрідного індикатора стану середовища життєдіяльності людини. Тепер територія починає сприйматися як природний базис для будь-якої економічної діяльності, як основа консолідації інтересів певних соціальних груп, управління різними формами господарювання, різноманітної суспільної діяльності.

Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом  територіального поділу праці, зумовленого  економічними, соціальними, природними та національно-історичними особливостями окремих регіонів і їх географічним положенням. Територіальна диференціація у просторовому розподілі населення і засобах виробництва зумовлює передусім актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва.

Продуктивні сили розміщуються під впливом певних економічних законів, або за економічною та економіко-географічною літературою – закономірностей розміщення виробництва, які є просторовим виявом відповідних економічних законів.

На основі пізнання законів  і закономірностей розробляються  принципи розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень що формують першооснову розміщення продуктивних сил, результат наукового пізнання дії закономірностей розміщення окремих об’єктів, галузей та територіально господарських комплексів. Принципи – це також правила господарської діяльності та управління економікою, які повністю ґрунтуються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. На базі пізнаних закономірностей розміщення і розвитку продуктивних сил розробляється з урахуванням конкретно-історичних умов економічна політика держави.

Метою нашої курсової роботи є вивчення основних категорій, теорій, закономірностей та принципів розміщення продуктивних сил, а також сучасних особливостей програмування регіонального розвитку України, що сприяє формуванню нового економічного мислення, без якого неможливо успішно вирішувати комплексні регіональні проблеми.

Відповідно до встановленої мети необхідно розвя’зати наступні завдання:

- розкрити сутність  продуктивних сил;

- розглянути еволюцію  процесу розміщення продуктивних  сил;

- праналізувати основні  принципи розміщення продуктивних  сил та регіональна політика  України;

- визначити чинники та умови розміщення продуктивних сил;

-окреслити зовнішньоекономічні  зв’язки в забезпеченні розвитку  продуктивних сил.

Предметом дослідження курсової роботи є визначення закономірностей та принципів розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку України в ринкових умовах.

Обє’ктом дослідження роботи виступає розміщення продуктивних сил  і регіональна економіка.

 

1. Пізнання сутності, закономірностей  і принципів – шлях до оптимізації розміщення продуктивних сил та територіальної організації продуктивних сил країни та її регіонів

1.1. Сутність продуктивних сил

 

Фундамент будь-якої науки  становить система чітких однозначних  понять і категорій.

У теорії розміщення продуктивних сил  склався досить різнорідний понятійний апарат, що до певної міри відображає незавершеність формування цієї дисципліни в умовах становлення ринкової економіки.

Будь-яке серйозне дослідження  в галузі розміщення продуктивних сил  потребує вивчення і впорядкування  понятійного апарату регіональної економіки. Ключовими поняттями, що потребують одназначного тлумачення, є «розміщення виробництва», «розміщення продуктивних сил», «територіальна організація продуктивних сил».

Розміщення продуктивних сил передбачає наявність об’єкта (продуктивної сили) та дії, спрямованої на цей об’єкт (розміщення).

Продуктивні сили – це система речових і особистих елементів, у процесі поєднання яких здійснюється виробництво.

До речових елементів виробництва  належать: предмети праці – речі, які людина обробляє в процесі  виробництва, знаряддя і засоби праці, тобто предмети і комплекси предметів, які пристосовані людиною для впливу на предмети праці.

Сукупність речових елементів  продуктивних сил утворюють засоби виробництва.

Особисті елементи – це люди, які  витворяють засоби праці та приводять  їх у рух, володіючи для цього  виробничими навиками, досвідом і знаннями. Людина – головна виробнича сила.

Виробничі відносини  – сукупність об’єктивних матеріальних економічних відносин між людьми у процесі суспільного виробництва та руху суспільного продукту від виробництва до споживання.

Основою виробничих відносин є відносини власності, які зумовлюють розподіл засобів виробництва, а  також система людських відносин у суспільному виробництві [17 – c.158].

Процес виробництва  – категорія економічна. Вона відбиває передусім процес створення речі, продукту, споживчої вартості в результаті функціонування  певним способом поєднаних елементів живої праці та засобів виробництва.

Одним із основних понять дисципліни є «розміщення». З точки  зокру економічної науки –  це процес і водночас результат розподілу речових компонентів виробництва, населення і природних багатств, що використовуються у виробництві, або використання яких можливе по території  країни та її економічних регіонах відповідно до їхніх природних, соціальних і економічних умов та особливостей територіального поділу праці.

Розміщення виробництва  можна розглядати як розвиток на території  країни складного, багатостадійного процесу  створення матеріального добробуту (споживчих вартостей). Воно охоплює  як продуктивні сили, так і виробничі  відносини.

Отже, «розміщення продуктивних сил» і «розміщення виробництва» - поняття не ідентичні. Перше охоплює  населення, незайняті трудові ресурси, не функціональні засоби виробництва. Воно вже за своєю суттю включає як складову поняття «розміщення виробництва», оскільки характеризує розміщення засобів виробництва і людей, що приводять їх у дію, в статичну стані і без урахування виробничо-територіальних зв’язків [10 – c.302].

Одним із основних в економіко-географічній літературі є поняття територіальна  організація продуктивних сил. Це упорядкований урегульований процес розміщення продуктивних сил у межах країни та її регіонів. Воно передбачає наявність системи цілеспрямованих зв’язків та відношень між окремими видами соціально-економічної діяльності людей на певних територіях країни.

Резерви зростання ефективності територіальної організації продуктивних сил полягає у реалізації комплексного підходу до неї, вдосконаленні її як системи поєднання порайонного  розвитку і розміщення продуктивних сил, орієнтованої на інтенсифікацію економіки, пріоритетне використання діючого виробничого потенціалу, забезпечення екологічної рівноваги, досягнення високих соціальних параметрів, гармонізацію міжнаціональних і міждержавних відносин.

Рівень соціального  розвитку продуктивних сил, необхідність реалізації людського чинника підвели до розуміння пріоритетності соціальних цілей. Саме з цим пов’язано становлення такого нового поняття, як територіальна організація суспільства. Це поняття ширше і глибше від поняття «територіальна організація продуктивних сил». Тут йдеться про територіальний аспект всього суспільного розвитку на конкретному історичному етапі.

Територіальна організація  суспільства охоплює всі найважливіші сфери: розміщення і територіальну  організацію виробництва; розселення населення й організацію середовища його життєдіяльності; соціально-територіальну структуру суспільства; територіально-адмінітсративний устрій і управління тощо.

Головною метою розміщення продуктивних сил є підвищення соціально-економічної  ефективності суспільної праці на основі використання принципів і закономірностей територіального функціонування економіки, зокрема територіального поділу праці, регіонального комплексоутворення, регіонально-цілісного підходу до управління [1 – c.161].

 

1.2. Закономірності розміщення продуктивних сил

 

Вихідною позицією для  характеристики закономірностей є  термін «закон». Він вживається:

а) для позначення необхідних істотних причино-наслідкових зв’язків явищ – природних, суспільних і смислових;

б) для називання обов’язкових суспільних установок.

Економічні закони –  це наукова абстракція, центральна категорія науки. Вони відображають об’єктивно існуючі, найзагальніші, стійкі зв’язки у виробничих відносинах.

Економічні закони визначають розвиток галузевих територіальних аспектів виробничих відносин у господарстві країни, регулюють формування економічного базису суспільства. Економічні закони, що відображають найбільш істотні, стійкі, об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки і відносини між суспільними процесами і територіями, дістали назву закономірностей розміщення продуктивних сил.

Закономірності розміщення продуктивних сил є модифікацією економічних законів у специфічних  умовах конкретної території, які знаходять  свій вияв через стійкі, повторювані  взаємозв’язки, які знаходять свій вияв через стійкі, повторювальні  взаємозв’язки економічних явищ.

Закономірності розміщення продуктивних сил формується та регулюються  всією системою економічних законів. Будучи просторовою формою вираження  економічних законів, закономірності розміщення продуктивних сил характеризуються загальними з ними рисами. До основних із них належать такі:

1. Об’єктивність. Практична діяльність людини має підпорядкуватися закономірностям розміщення продуктивних сил.

2. Обов’язковість вияву за певних умов. Якщо людина не обізнана з механізмом вияву того чи іншого закону, тієї або іншої закономірності, то вони з особливою силою виявляються в порушеннях, диспропорціях, дисбалансах.

3. Системність, ієрархічність  економічних законів і закономірності  розміщення продуктивних сил. Закономірності треба свідомо використовувати у взаємозв’язку і поєднанні.

4. Автономність. Хоч економічні  закони і закономірності розміщення  тісно взаємодіють, навіть взаємно  переплітаються, проте до певної  міри залишаються автономними.

5. Закономірності і закони мають конкретно-історичний характер. Вони діють у певній соціально-економічний ситуації, зміна якої зумовлює і зміну сфери їх вияву [10 – c.307].

На кожному етапі  суспільного розвитку закономірності продуктивних сил мають особливості  вияву і специфічні характеристики.

В умовах становлення  ринкових відносин з’являються   нові інтерпретації закономірностей розміщення продуктивних сил. Це слід розглядати як природний рух суспільства до загальнолюдських цінностей з опорою на всі суспільно свідомі соціальні прошарки й з урахуванням економічних, національний та культурних інтересів, до економіки з множинністю рівноправних форм власності, товарно-грошовими і ринковими відносинами.

Сучасне сприйняття як загальної  ознаки цивілізації має створити всі умови для життєдіяльності економічно вільної та духовно багатої особливості, а також такий рівень задоволення потреб людини, який максимально можливий на цьому конкретному історичному етапі розвитку суспільства.

До найвідоміших закономірностей  розміщення і регіонального розміщення продуктивних сил належать такі.

Комплексно-пропорційне  розміщення продуктивних сил -це одна з фундаментальних закономірностей територіальної організації продуктивних сил, що відповідає економічному закону комплексного, пропорційного розвитку господарства в цілому. Сучасне виробництво неможливе без регулюючого впливу на його розвиток і розміщення. Це закономірність розміщення виробництва в системі світового господарства в цілому.